Крім цих податків, основними джерелами фінансових надходжень були:

1. Земельний фонд гетьманського управління, частина якого прода­валася, а гроші йшли на поповнення скарбу.

2. Промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в оренду.

3. Митні збори від зовнішньої торгівлі.

4. Податок за користування судом і ратушею, штрафи.

Збирання податків забезпечувалося достатньо дієвим фінансовим апаратом, який було створено. Сам гетьман був організатором військо­вого скарбу та управляв ним.

На рівні полків і сотень їх уряди також здійснювали керівництво фінансами. Загальна сума доходів військового скарбу перевищувала 2 млн. польських злотих, що майже покривало державні видатки.

Розвиток товарно-грошових відносин у зв’язку з розгортанням тор­гово-промислової діяльності, зростання грошової ренти, необхідність сплати населенням податків грошима, воєнні та інші державні видатки потребували все зростаючої грошової маси, але грошей в обігу було не­достатньо. Саме це й викликало необхідність обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів.

Основними джерелами доходів вважалися кошові регалії та домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата та інші доходи.

Крім чіткого розподілу доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема

• утримання та спорядження Запорізького Війська;

• утримання церковних установ;

• утримання кошового господарства;

• видача кредитів;

• виплати членам війська та допомога козакам;

• видатки на користь Російської імперії;

• задоволення претензій інших держав;

• резервні кошти.

Отже, Запорізька Січ мала чітку систему надходжень і витрат коштів скарбу.

З розвитком торгівлі йшов процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. Саме в цей час з’явилася назва «карбованець», пов’язана з косими нарізами (карбами) на ребрі монети замість написів.

Щодо державних фінансів України, то з середини XVII ст. вони під­порядковувалися гетьману. З кінця XVII ст. починається втручання Росії у фінансові справи України, на початку ст. було встановлено кон­троль над її фінансами, а з 1764 року, після скасування в Україні геть­манства, фінансово-грошова система її була об’єднана з фінансово- грошовою системою Росії.

З кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що зумовило чіткий розпо­діл верств населення. Але тоді Україна була розмежованою територією, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської й Австро- Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відобразилося на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя України, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.

Перебування України у складі Радянського Союзу (1922-1991 рр.) дало змогу збільшити її економічний, промисловий, сільськогосподарсь­кий, військовий потенціали, але одночасно знищили державну самостій­ність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався згідно із законами адміністративно-командної еко­номіки.

На сьогодні Україна — незалежна суверенна держава, за державним устроєм —президентсько-парламентська республіка. За роки незалеж­ності в Україні сформувалися стійкі тенденції становлення ефективних ринкових відносин, зміцнилася бюджетна система, нині відбувається 'відповідне реформування податкової системи.

Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України, можна стверджувати, що вона перебуває на тому етапі еволюції, який характе­ризується великою кількістю ланок фінансової системи, високим ступе­нем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин