Україна на шляху європейської інтеграції

Етапи співробітництва України з Євросоюзом. Важливою умовою інтеграції України в Європейський економічний простір, динамічного зростання її національної економіки та ринкових реформ є всебічний розвиток партнерства є Європейським Союзом та використання потенціалу цього партнерства. Відносини України з ЄС проголошуються як один із зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави. Привабливість Євросоюзу для Украї­ни визначається як рівнем його економіч­ної потужності та технологічних можли­востей (сьогодні тут виробляється 12 % світового ВВП, у 2015 р. планується — 16 %), так і рівнем розвитку демократії, соціальної системи, яка націлена на ви­рівнювання та підвищення стандартів жит­тя населення усіх країн, що входять до Союзу. Це також величезний розгалуже­ний високо платоспроможний ринок, гнуч­кість кредитних можливостей, переливу капіталів, мобільність робочої сили тощо. Розвиток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюсселя щодо набуття Україною без'ядерного стату­су. ЄС ставив головною мовою розвитку співробітництва й під­писання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гост­рими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були за­криття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки но­вих реакторів. Укладення в Москві в січні 1994 р. Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання УПС і розширення співробітництва між Ки­євом і Брюсселем. Так, уже в червні 1994 р. було підписано «Угоду про партнерство і спів­робітництво між Україною та Європейсь­ким Союзом» (УПС). Дію угоди призупинено у 2008 році, а на даний час її дію продовжено ще на десять років. Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початкового етапу станов­лення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбулося ви­знання незалежної української держави з боку країн-членів ЄС. У ній не тільки деклару­валася підтримка курсу нашої країни на зміцнення незалежності з боку країн — членів ЄС, але й визначалися основні принципи, етапи та форми співробітниц­тва з Україною на період формування нею ринкової економіки та громадянсь­кого суспільства. Зокрема, в Угоду закладалися принципи найбільшого спри­яння щодо просування певних видів то­варів на ринки ЄС, лібералізації торгів­лі, визначалися перспективи та умови створення зони вільної торгівлі між Ук­раїною та Євросоюзом тощо. Угода про партнерство і співробітництво доповнювалась га­лузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС.

На початку 90-х років минулого сто­ліття державами — членами Союзу були визначені принаймні три основні умови, без реалізації яких обговорення проблем, пов'язаних зі вступом, неможливе. Це:

• перехід до ринкової економіки та лібе­ральної демократії;

• досягнення рівня доходу на душу на­селення, який хоча б приблизно набли­жався до рівня найбідніших країн, що вже є членами Європейського Союзу;

• розвиток такої структури промислово­сті та сільського господарства, яка б мі­німально відповідала структурі господар­ства ЄС і могла б забезпечити інтеграцію економік із найменшими втратами.

Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свід­чило відкриття в Києві Представництва Комісії Європейських спів­товариств (жовтень 1993 р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах (липень 1995 р.), а також поча­ток двосторонніх переговорів із деяких напрямків галузевої коопе­рації і торговельних відносин (1994 р.).

Євросоюз у другій половині 90-х ро­ків прийняв низку відповідних документів. Серед них Спільна по­зиція ЄС щодо України (28 листопада 1994 р.), яка містить зобов'я­зання країн-членів ЄС підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У Спільній позиції висловлюва­лась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС щодо України (травень 1996 р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України — ключовий елемент безпеки в Європі.

Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила УПС конкретними проектами і запропонувала нові сфери й можливості для поглиблення співробітництва України й ЄС. Конкретні ініціа­тиви стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики й політики безпеки. Значний потенціал для розвитку відносин між

Під час цього періоду (друга по­ловина 90-х років) відбулися події, які стали етапними у процесі зближення України з ЄС. Серед них — набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі «Партнерство заради миру»; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейсь­кої конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України у СОТ. Створено Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції. 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Євро­пейського Союзу, у якій сформульовані основні напрями співро­бітництва України з ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформа­ційного забезпечення інтеграції України до ЄС.

Наступним етапом щодо інтеграції України в європейський економіч­ний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Деклара­ції «Україна — ЄАВТ», де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). Україна виконала свої зобов'язання щодо закриття до 15 грудня 2000 р. ЧАЕС.

Після розширення ЄС у 2004р. і 2007р. Україна стала безпосереднім його сусідом. Наразі ЄС трактує Україну як державу сусід, а не як кандидата у члени. Україна ще не виконала умов вступу до ЄС.

Європейська Комісія, яка має право законодавчої ініціативи запропонувала, щоб у 2007- 20013рр. поділила держави з якими співпрацює на три групи:

• держави-кандидати (Туреччина, Хорватія і потенційні кандидати, решта країн Західних Балкан);

• держави-сусіди, тобто ті,які межують , але не мають статусу кандидата, і у найближчий фінансовій перспективи (2007-2013 рр.) не матимуть шансів на отримання такого статусу;

• інші держави світу, передусім держави, що розвиваються.

Фінансова перспектива – це кількарічні рамки для європейських бюджетів. Перспектива базується на порозумінні між Європейською Комісією, Радою ЄС (вимагає згоди усіх країн-членів).

Головна ціль політики сусідства має загальний характер: запобігання створення ліній поділу ліній між ЄС і сусідами шляхом посилення стабільності, безпеки і заможності держав-сусідів. Комісія вказує, що досягнення цієї мети повинно відбуватися завдяки розвитку економічної співпраці і поглибленого політичного співробітництва.

Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

• Перспектива просування за рамки партнерства до значного рівня інтеграції, включаючи участь у внутрішньому ринку ЄС та можливість для України брати зростаючу участь у ключових аспектах політик та програм Європейського Союзу

• Розширення рамок та поглиблення політичного співробітництва

• Можливість наближення законодавства в економічній сфері, відкриття економік одна одній та подальше зменшення кількості торговельних бар’єрів, що стимулюватиме інвестиції та зростання

• Збільшена фінансова підтримка: надання ЄС фінансової допомоги Україні сприятиме виконанню заходів, які визначені у даному документі. Крім того, Європейська Комісія розробляє новий Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), який надаватиме допомогу Україні, у т.ч. у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та державами-членами ЄС. Також через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребуватимуть інвестицій у інфраструктуру

• Можливості поступового відкриття або збільшення участі у певних програмах Співтовариства, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також зв’язків у сфері охорони навколишнього природного середовища

• Підтримка в адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС, включаючи через надання технічної допомоги, обмін досвідом між державними службовцями (twinning) та цільові консультації і підтримку через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX)

• Поглиблення торговельних та економічних відносин, включаючи перегляд передумов створення Зони вільної торгівлі після вступу України до СОТ.

• Буде розглянута можливість укладення нової посиленої угоди, рамки якої буде визначено за результатами досягнення цілей цього Плану дій та загального розвитку відносин Україна – ЄС.

Галузі співпраці Стратегії європейської політики сусідства:

• політичні реформи і політичний діалог;

• торговий обмін;

• підготовка сусідів у участі у спільному європейському ринку;

• енергетика, транспорт, охорона навколишнього середовища;

• юстиція, внутрішні справи;

• інформаційне суспільство, дослідницька діяльність, діяльність щодо розвитку;

• суспільна політика, програми обміну.

Проводячи політику сусідства, ЄС використовує різні типи фінансових інструментів (наприклад TACIS, MEDA, CARDS). Ці інструменти базуються на правових актах.

Комісія запропонувала наступні види фінансових інструментів:

• інструмент підтримки перед приєднанням – IPA (Instrument for Preaccession Assistance).

• Європейський інструмент Партнерства і Сусідства - ENPI (European Neighbourhood and Partnership Instrument) для держав сусідів.

• Інструмент Співпраці щодо розвитку та економіки - DCECI (Development Cooperation and Economic Cooperation Instrument) для решта країн світу.

Важливим кроком є опрацювання з окремо з кожною державою (сусідом) так званих Планів дій (Action Plans). План дій –це документ , що охоплює трирічний часовий документ. Він містить визначений разом з державою – сусідом комплекс пріоритетів, реалізація яких наблизить державу до ЄС. Набір цих пріоритетів повинен бути реалізований у рамках галузей, окреслених Стратегією, а сам План дій має базуватися на Союзному договорі або на договорі про Партнерство і Співробітництво.

Розширення контактів та співробітництва на транскордонному рівні між Україною та країнами-членами ЄС було визначено Планом дій Україна-ЄС, який передбачає співпрацю в таких напрямках:

• безпечувати підтримку регіонів та брати участь у підготовці та впровадження Програми сусідства;

• забезпечувати розвиток і впровадження діючого законодавства щодо транскордонного співробітництва;

• підвищувати ефективність проектів і програм у сфері транскордонного співробітництва шляхом залучення активної підтримки та залучення місцевих рівнів;

• провести детальний аналіз рівня розвитку транскордонного співробітництва та розробити пропозиції щодо впровадження нових нових напрямків співпраці;

• реалізувати заходи щодо ефективної реалізації законодавчих актів України і міжнародних договорів, що забезпечать транскордонне співробітництво.

Враховуючи курс інтеграції до ЄС, слід відзначити, що поточний стан транскордонного співробітництва не є достатньо повним та потребує подальшого поглиблення. Оскільки Україна на нинішньому етапі свого шляху до ЄС розглядає розвиток транскордонного співробітництва як «інтеграційний місток» власного наближення до ЄС, слід приділити більше уваги проблемним питанням транскордонного співробітництва. У 2004 році був зроблений важливий крок щодо розвитку транскордонного співробітництва, а саме був прийнятий Закон України « Про транскордонне співробітництво», який юридично закріплює визначення транскордонного співробітництва, визначає йог мету, принципи фінансування.

Завдяки розвитку транскордонного співробітництва Україна має можливість вирішити декілька питань:

• налагодити співпрацю між західними регіонами нашої держави та прикордонними регіонами країн-членів ЄС;

• стимулювати надходження фінансів до бюджетів прикордонних регіонів;

• поліпшити прикордонну інфраструктуру;

• провести проект з децентралізації влади, що вимагає європейське сьогодення.

Враховуючи курс інтеграції до ЄС, слід відзначити, що поточний стан транскордонного співробітництва не є достатньо повним та потребує подальшого поглиблення. Оскільки Україна на нинішньому етапі свого шляху до ЄС розглядає розвиток транскордонного співробітництва як «інтеграційний місток» власного наближення до ЄС, слід приділити більше уваги проблемним питанням транскордонного співробітництва.

Європейський Союз є основним торговельним партнером України. За останні роки відбувалися певні позитивні зрушення в аспекті присутності України на ринку Євросоюзу. Ринок ЄС посідає друге місце за значенням після СНД. Частка Європейського Союзу в експорті товарів з України у 2008р. загалом становила 33,7% , а в імпорті - 27, 1 %. Найбільша частка експорту України до країн ЄС році припадала на Італію (16,1%), Польщу (12,9%) та Німеччину (10,1%) від загального експорту до країн ЄС. Лідируючи позиції по імпорту до України займала Німеччини (24,8%), Польща (14,8%), Італія (8,4%) від загального обсягу імпорту. Однак, враховуючи розміри України та її близість до основних ринків збуту, Європейський Союз повинен бути набагато важливішим торговельним партнером України. Одним із бар’єрів доступу українських товарів до європейського ринку є преференційні правила походження товарів, які застосовує Євросоюз. Українська сторона може розпочати переговори щодо приєднання України до Пан’євросереднеземноморської території кумуляції. Це дасть можливіcть використовувати сировину походження з усіх європейських країн у виробничих процесах в Україні, а згодом експортувати готову продукцію до ЄС з нульовими ставками ввізного мита.

Україна прагне стати “територією” європейських інвестицій. Найбільшими інвесторами серед країн ЄС у 2007р. була Німеччина (38,6 % від загального обсягу інвестицій з ЄС), Кіпр ( 14,8 %), Австрія (11,2 %), Великобританія (10,3 %), Нідерланди ( 9,2%). Покращення інвестиційного клімату в Україні сприятиме зростанню іноземних інвестицій.

Наприкінці 2005року сторони уклали План дій щодо вільного переміщення промислової продукції, який передбачає приєднання України з 2011року до Угоди про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції (ААА). Приєднання до (ААА) по окремих секторах надасть можливість доступу української продукції до єдиного ринку ЄС та до ринку країн Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну та Швейцарії), а у перспективі - до країн Середземномор’я).

Станом на 2007 рік в Україні були чинними 3707 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими. Також на той час в Україні було затверджено 17 технічних регламентів з підтвердження відповідності, що базуються на європейських директивах, в яких встановлюються обов’язкові вимоги щодо безпеки до певних видів продукції.

Участь України в проектах Сьомої рамкової програми (РП 7) може бути важливою євроінтеграційною складовою нашої держави, за допомогою якої можна залучати Україну до передових технологій, реалізовувати свій потенціал і стати додатковим джерелом фінансування українських науково - дослідних організацій і установ, що беруть участь у спільних проектах. Європейська комісія постійно висловлює готовність до широкого і ефективного залучення науково-технологічної сфери України спільний науково-дослідний простір ЕС.

Україна та ЄС, як країни –чисті імпортери енергоносіїв, мають спільні інтереси в енергетичній сфері. Вони підписали і ратифікували Договір до Енергетичної Хартії і є членами Конференції з Енергетичної Хартії як основного міжнародно-правового механізму, що юридично закріплює відкриті ринкові принципи в енергетичній сфері. Перспективним для України є залучення до програми INOGATE (Interstate Oil and Gas Transport to Europe). INOGATE – це програм міжнародного співробітництва, метою якої є сприяння регіональної інтеграції систем нафто-і газопроводів,та також здійснення транспортування газу і нафти по цих системах як в країнах СНД, так і в напрямку експортних ринків Європи. Програма фінансується головним чином з фондів Програми співробітництва Європейського Союзу Тасіс в першу чергу країн СНД. Програма INOGATE сприяє забезпеченню безпеки поставок енергоресурсів до країн ЄС. Посилення торговельно - економічних відносин України з ЄС прискорить інтеграцію нашої держави у Європейський простір.

Подальшій лібералізації торгівлі та переміщення капіталу буде сприяти створення поглибленої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Метою створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС є формування спільного ринку України та ЄС, що передбачає реалізацію чотирьох свобод у рамках спільного економічного простору – вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Створення ЗВТ сприятиме досягненню:

• значного зменшення нетарифних обмежень у торгівлі товарами шляхом гармонізації та/або взаємного визнання оцінки відповідності технічним стандартам з ЄС;

• максимального покриття всіх секторів сферою послуг та узгодження правил регулювання внутрішнього ринку з європейськими та міжнародними стандартами;

• наближення внутрішньої політики у сфері конкуренції, корпоративного управління і регулювання внутрішнього ринку до загальноприйнятних правил європейської практики;

• створення умов для заохочення інвестицій для розбудови інфраструктури, залучення технічної допомоги.

Серед десятків програм допомоги, які реалізуються в Україні за сприяння Євросоюзу, особливе місце посідають мпроекти підтримки регіонального розвитку України. Програми спрямовані на скорочення регіональних диспропорцій і підвищення місцевого потенціалу розвитку. Організація проекту «Сталий регіональний розвиток» спрямована на створення системи та фонду регіонального розвитку на національному рівні та громадького підходу до Проекту місцевого розвитку, який мобілізує місцеві громади на вирішення пріоритетних завдань розвитку і діє по всій території України.

У березні 2010 року в Брюсселі Україна і Європейський Союз відкрили нову сторінку двосторонніх відносин - розпочато підготовку до підписання угоди про асоційрваек членство України в Євросоюзі.

Інтеграція країни до економічних структур Європейського Союзу є важливим чинником, що повинен спонукати до підвищення конкурентоспроможності як окремих галузей, так і економіки країни в цілому.