Головний психологічний елемент системи розвиваючого навчання – навчальна діяльність

Російський вчений В. В. Давидов, розвиваючи ідеї Д. Б. Ель­коніна, запропонував оригінальну концепцію навчальної діяль­ності, яка з успіхом апробується і в початковій та середній ланках шкіл України. Хоча він створив її на матеріалі навчання учнів, вона має теоретичний інтерес і для системи вищої освіти. В. В. Давидов стверджує [5], що поняття навчальна діяльність не слід ототожнювати з навчанням взагалі, оскільки людина чому-небудь навчається й набуває досвіду також у трудовій, ігровій та інших видах діяльності. У процесі навчальної діяль­ності людина відтворює не тільки знання і вміння, а й саму здатність вчитися, що виникла на певному етапі розвитку суспільства.

Змістом навчальної діяльності є теоретичні знання, які, у свою чергу, визначаються як єдність змістовного абстрагування, узагальнення і теоретичних понять. Цей висновок, на думку В. В. Давидова, випливає з того, що в навчальній діяльності, на відміну від дослідницької діяльності, людина розпочинає не з розгляду чуттєвої конкретної багатоманітності діяльності, а вже з виділеної іншими (дослідниками) загальної внутрішньої осно­ви цієї багатоманітності. Таким чином, у навчальній діяль­ності відбувається сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного. Такий рух думки вимагає виділення вихідної «клітинки», з якої логічно можна вивести всю багато­манітність конкретних особливостей і проявів даного предмета [5].

Головним результатом навчальної діяльності є формування в учнів теоретичної свідомості й мислення. Саме від сформова­ності теоретичного мислення, яке прийшло на зміну мисленню емпіричному, залежить характер всіх набутих знань у ході подальшого навчання. На основі знань і понять, одержаних за допомогою емпіричного узагальнення, можуть будуватися тіль­ки формальні дії без розуміння змістовної сторони діяльності. Формування теоретичного мислення вимагає спеціальних педа­гогічних прийомів і способів побудови навчальної діяльності, інакше воно не буде сформованим навіть у студентів. Тому іс­нує проблема діагностики рівня їх мислення.

За визначенням І. І. Ільясова [13, с. 39], діяльність учіння є змі­на самого себе, саморозвиток суб’єкта, перетворення його із такого, що не володіє певними знаннями, вміннями, навичками, у людину, яка оволоділа ними. Предметом навчальної діяльності є вихідний образ світу, який уточнюється, збагачується чи коректується в ході пізнавальних дій. При цьому змінюються як поверхові, так і глибинні його рівні у тісному взаємозв’язку один з одним.

Навчальна діяльність як ціле містить в собі ряд специфічних дій і операцій різного рівня. До виконавчих навчальних дій першого рівня І. І. Ільясов відносить: а) дії з’ясування змісту навчального матеріалу; б) дії опрацювання навчального мате­ріалу.

Конкретний склад цих дій на другому рівні залежатиме від того, чи повідомляється зміст знань викладачем у явній формі (письмово чи усно), чи виводиться цей зміст із загальних знань, також одержаних від викладача, чи ці знання добуваються самостійним пошуком. Дії й операції другого рівня, що забез­печують опрацювання навчального матеріалу, можуть полягати в заучуванні, виконанні вправ, поетапної обробки й інтеріори­зації.

Крім виконавських дій щодо з’ясування й опрацювання мате­ріалу, паралельно з ними відбуваються контрольні дії, характер і склад яких залежать від тих же умов, що й склад виконавських дій [13, с. 39–58]. Навчальну діяльність слід аналізувати не окре­мо, а як складову навчальної ситуації, системотворчою змінною якої є соціальні взаємодії студентів з викладачами і між собою.

Спільна навчальна діяльність є певною спільністю, що вини­кає у процесі навчання. Вона має декілька етапів становлення, які в ході засвоєння матеріалу формують єдине смислове поле всіх учасників навчання, яке й забезпечує подальшу саморегу­ляцію індивідуальної діяльності всіх учасників [13, с. 108–109].

З усіх ситуацій спільної навчальної діяльності центральне місце В. Я. Ляудіс відводить для спільної продуктивної діяль­ності, яка виникає при спільному вирішенні творчих задач, і розглядає її як «одиницю аналізу становлення особистості в про­цесі учіння» [13, с. 112]. Саме спільна продуктивна діяльність забезпечує могутню активізацію процесів постановки цілей, які є головною умовою успішної навчальної діяльності й одночасно особистісного росту учасників процесу навчання. Показники якості знань, отримані в умовах спільної продуктивної діяль­ності, були вищими, ніж за інших форм організації індивіду­альної чи спільної навчальної діяльності.

Основні характеристики провідних форм діяльності та їх розвиваючих ефектів

Характеристика провідної діяльності	Безпосередньо-емоційне спілкування	Предметно-маніпу­лятивна діяльність	Ігрова діяльність	Навчальна діяльність
1. Зміст	Інша людина і я як джерело любові, розуміння, прийняття і оцінки	Способи ви­користання знарядь і знаків	Соціальні норми і сенс взаємин людей	Загальні способи вирішення типів задач
2. Спосіб взаємодії	Симбіотичне злиття	Буквальна імітація, дія за зразком	Умовна, уявна, символічна імітація	Пошук загального для партнерів спо­собу дії за відсут­ності зразка
3. Характер ініціа­тивного запрошен­ня партнера до співробітництва	Показ доброзичливості	«Покажи, як тре­ба!» Правильно? Добре! Не вихо­дить…» прохання зразка, контролю і оцінки	«Давай, немов... ти будеш... А я бу­ду...». Чергування гри і міжігрових комунікацій про способи взаємодії	«Я зможу вирішити цю задачу, якщо…» – гіпотеза про не­достатнє знання, яку слід перевіряти разом
4. Чого студент очі­кує від викладача	Присутність, спів­чуття, підтримка, прийняття, оцінка	Демонстрація прик­ладів, допомога, контроль і оцінка	Побудова за­гального задуму і вільна імпровізація в межах домовленості	Допомога у пере­вірці запропоно­ваних студентом гіпотез, показ протиріч
5. Новоутворення, що виникають при засвоєнні змісту провідної діяль­ності	Основоположні віра і надія, базис довіри до людини, до себе, до світу	Мова, предметні дії	Уява, фантазія, символічна функція	Рефлексія
6. Новоутворення, що виникають при засвоєнні форми провідної діяльності	Потреба в іншій людині, здатність довіряти людям, відкритість новому	Здатність до імітації	Здатність до узго­джених дій з ура­хуванням ігрової ролі партнера	Здатність (вміння) навчатися
7. За повноцінного формування віко­вих новоутворень спостерігається:	Довіра до себе й інших людей, стій­кість до емоційних стресів, емпатія	Здатність навчатися за зразками й інструкціями	Здатність до дій в умі, творити; со­ціальні навички співробітництва із дорослими й ровесниками	Знання меж своїх можливостей, здат­ність їх долати; ставити і вирішу­вати завдання зміни своїх ЗУНів
8. За недорозвитку вікових ново­утворень спо­стерігається:	Нездатність люби­ти й вірити, невіра в свої сили, зани­жена самооцінка	Предметна безпо­радність, безси­лість, труднощі у набутті навичок, неорганізованість	Бідна фантазія, труднощі з нестан­дартними ситуація­ми, соціальний егоцентризм	Відсутність уміння навчатись, перева­жання розсудково­го мислення
9. За гіпертрофо­ваного розвитку ві­кових новоутво­рень спостеріга­ється:	Залежність від емо­ційної підтримки й оцінки інших лю­дей, потреба у ве­ликій опіці, втрата предмета співробіт­ництва, замкненість на міжособистому спілкуванні	Потреба в інструк­ціях, відсутність власної думки, не­критичність, вико­навські установки, труднощі аналізу зразків	Переважання фан­тазій, відсутність відчуття ре­альності, втрата спрямованості на результат, свавілля у постановці мети	Неповага до вико­навської частини дії після того, як знайдений загаль­ний спосіб його здійснення, пізна­вальна пристрасть

У студентів першого курсу вже мають зароджуватися такі види діяльності, як трудова і наукова. Однак їх дослідження й характеристику доцільно вести на останніх курсах навчання в університеті.