5. Місцевий фінансовий контроль і фінансове планування

 

До фінансових органів місцевої влади зарубіжних країн належать Департаменти фінансів, які самостійно створю­ються цією владою. їх функції та обов'язки встановлюються за­конодавством, рішеннями представницьких органів місцевої вла­ди чи статутами громад. Наприклад, Департамент фінансів округу Монтгомері штату Меріленд (США) зберігає всі кошти округу, цінні папери і страхові поліси, стягує податки, спеціальні збори, муніципальні платежі та інші надходження, погашає забо­ргованість, інвестує окружні кошти і платить витрати за рахунок цих коштів, укладає річний фінансовий звіт, у якому докладно інформує про отримані і сплачені округом гроші, а також вико­нує всі інші функції, передбачені законодавством.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внут­рішній і зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах вла­ди. Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими органами місцевої влади спеціальними комі­сіями чи комітетами. Так, у Північній Ірландії Фінансовий комі­тет контролює здійснення витрат з точки зору їхньої відповід­ності фінансовій політиці органу місцевого самоврядування. Створення такого комітету не є обов'язком муніципальної ради, але він повинен вести фінансові справи на необхідному рівні. Зо­внішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і законодавчої та судової влади. Зовнішній фінансовий конт­роль спрямований на дотримання законності в рішеннях місцевих органів влади у фінансовій сфері. У Швеції, наприклад, зовніш­ній фінансовий контроль діяльності комун здійснюється лише за­конодавчою та судовою державною владою. Що ж стосується де­легованих місцевій владі повноважень державною владою, то зовнішній фінансовий контроль стосується і доцільності дій міс­цевої влади.

У Франції створені спеціальні органи фінансового контролю за діяльністю місцевої влади — Регіональні рахункові палати. Це органи судового характеру. Певні повноваження в цій сфері на­дані префекту — представнику уряду в регіонах і департаментах. Саме він подає в регіональну рахункову палату матеріали про фі­нансову діяльність комун та інших органів місцевої влади. Регіо­нальна рахункова палата може зобов'язати місцевий орган влади скасувати рішення, що суперечать закону. Встановлена також особлива процедура контролю місцевого бюджету. Якщо бюджет комуни не прийнятий до 31 березня поточного року чи до 15 кві­тня року відновлення муніципальних рад, префект департаменту негайно звертається до Регіональної рахункової палати, яка про­тягом місяця виносить публічне рішення. У цей період бюджет комуни регулюється префектом. Муніципальна рада на цей час втрачає право на управління бюджетом.

В Ірландії всі статті видатків та доходів місцевої влади конт­ролюються в рамках системи бухгалтерського обліку та аудиту під керівництвом міністра навколишнього середовища. Рахунки місцевої влади щорічно ревізуються центральною владою. В Австрії фінансові документи будь-якої громади з чисельністю населення понад 20 тис. осіб щорічно повинні надаватися уряду землі та податковому управлінню. В Іспанії фінансову діяль­ність місцевої влади контролює спеціальний Ревізійний суд.

У Нідерландах уряд здійснює попередній контроль податкових підзаконних актів і муніципального бюджету, створення фондів, асоціацій, загальних підприємств, кооперативів та інших органів, передбачених цивільним правом. У Норвегії попередньому конт­ролю підлягають такі фінансові операції, як позики і передача основних фондів власності. У Португалії муніципальні звіти про виконання бюджетів спочатку подаються в Ревізійну раду, що пе­ревіряє їх на предмет відповідності законам, а потім вони вино­сяться в Муніципальну раду.

Ці та інші факти засвідчують, що в більшості зарубіжних країн фінансову автономію місцевої влади урівноважено досить твердим фінансовим контролем і аудитом держави.

Значне теоретичне і практичне значення має проблема визначен­ня нових функцій місцевих фінансових органів. Це важливий еле­мент системи управління місцевими фінансами. Однією з основних функцій місцевих фінансових органів є фінансове планування.

Воно зводиться до розробки двох основних документів — дов­гострокового фінансового плану і щорічного бюджету. Розробка цих двох документів місцевими органами влади в багатьох краї­нах є вимогою, встановленою у законодавчому порядку. Довгостроковий фінансовий план носить характер прогнозу, у якому передбачаються можливі джерела й обсяги надходжень фінансо­вих ресурсів, а також довгострокової цільової програми, по яких здійснюються витрати. Такі фінансові плани мають назву змін­них п'ятирічних планів.

У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямків їх діяльності.

Так, шестирічні програми комунальних послуг, капіталовкла­день і фінансової політики розробляють місцеві органи США. Відповідно до закону першим плановим роком фінансового пла­нування є поточний бюджетний рік. Фінансовий план може пода­ватися в законодавчі органи найпізніше — разом із проектом за­кону про бюджет на наступний фінансовий рік. Причому законодавчі органи можуть вимагати представлення альтернати­вних розрахунків. Встановлено законодавчі вимоги до фінансо­вого плану. У ньому повинні бути розтлумачені й обґрунтовані основні напрямки капіталовкладень. Законодавчим органам не­обхідно подавати перероблені на основі фінансового плану бага­торічні програми капіталовкладень.

У ФРН в основу бюджетного господарства федерації і зе­мель покладене п'ятирічне фінансове планування. Це встанов­лено законом від 8 червня 1967 р. «Про сприяння стабільності і економічному зростанню». При федеральному уряді діє Рада фінансового планування. До її складу входять федеральний мі­ністр фінансів і економіки, міністри фінансів земель, чотири представники територіальних громад і об'єднань громад, які, за пропозицією Головного об'єднання муніципалітетів, при­значаються Бундестагом. В обговоренні закону про фінансове планування може брати участь Німецький федеральний банк. Рада фінансового планування дає рекомендації з узгодження фінансових планів федерації, земель, громад і об'єднань гро­мад. Для цього розробляється уніфікована система фінансово-економічних показників, визначаються найбільш важливі зага­льнодержавні потреби.

На відміну від фінансового плану, бюджет на рік є нормати­вним актом обов'язкового характеру. Показники бюджету тісно пов'язані з фінансовим планом. Щороку після прийняття нового бюджету здійснюється уточнення показників фінансового плану. Таким чином, відбувається об'єднання поточного і перспектив­ного фінансового планування.

Особливістю бюджетного планування в зарубіжних країнах є те, що фінансовий рік місцевих органів влади та фінансовий рік центрального уряду не збігаються за часом. Це дає можливість місцевим органам влади в процесі бюджетного планування мати повну інформацію про розмір фінансової допомоги центрального уряду.

Ще одна особливість фінансового планування в місцевих органах частини зарубіжних країн — це вимога повної збалан­сованості доходів та видатків місцевого бюджету. Напри­клад, у Франції ця вимога передбачена законом від 2 березня 1982 р. Така вимога є необов'язковою щодо бюджету центра­льного уряду.

У місцевих органах влади зарубіжних країн широко викорис­товується програмно-цільовий метод фінансового планування ін­вестицій з детальними розрахунками ефективності й окупності капітальних вкладень.