6.2. Концепції інформаційної ери д. Белла, е. Тоффлера, м. Кастельса

Найвідоміші дослідники та пропагандисти концепції інформаційної епохи − Деніел Белл, Елвін Тоффлер та Мануель Кастельс.

Деніел Белл − американський науковець, соціолог, професор Колумбійського та Гарвардського університетів, віце-президент Американської Академії мистецтв і наук, автор праць «Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування» (1973 р.) і «Соціальні рамки інформаційного суспільства» (1979 р.), котрі заклали підвалини методологічної парадигми теорії ІС.

Д. Белл досліджував проблему трансформації сучасного суспільства під впливом новітніх комунікаційних технологій, наголошуючи, що новий соціальний уклад, ґрунтований на телекомунікаціях, набуває чимраз вирішального значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для трудової діяльності людини. Автор запропонував термін «телекомунікаційна революція» і «глобального метрополіса»², вирізнив три аспекти постіндустріального суспільства, важливих для розуміння цієї революції: 1) перехід від постіндустріального суспільства до сервісного; 2) вирішальне значення для здійснення технологічних інновацій має кодифіковане теоретичне знання; 3) нова «інтелектуальна технологія» перетворюється на ключовий інструмент системного аналізу і теорії прийняття рішень. Деніел Белл констатував, що, якщо в ХІХ ст. комунікації існували в двох різновидах («статичні» − книги, журнали та под. й «інтерактивні» − радіо, телеграф), то в ХХ ст. технологічні новації стирають ці диференціації, зумовлюючи низку законодавчих та політичних проблем. Автор виділив п’ять загальних тенденцій такого телекомунікаційного злиття: 1) заміна паперу електронними засобами, передавання газетної та журнальної інформації факсимільними засобами, дистанційне копіювання документів; 2) заміна транспорту телекомунікаціями із застосуванням відеофонів; 3) реорганізація зберігання та поширення інформації; 4) розширення системи освіти через комп’ютерні термінали; 5) використання супутникового зв’язку. Дослідник вважав, що технологічно телекомунікації та обробка інформації зливаються в одну модель − «комп’юнікації». Однак найважливіший аспект трансформації суспільства, на думку Белла, − політичний: інформація є владою, відтак розв’язання проблеми її контролю чи вільного розвитку − це головне завдання майбутнього вільного суспільства.

Елвін Тоффлер, американський письменник, соціолог і футуролог, описує процес переходу від індустріальної цивілізації до нового соціального порядку в термінах «техносфера», «соціосфера», «інформаційна» та «владна сфера», «хвилі змін» (праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980), «Передбачення та передумови» (1983), «Метаморфози влади» (1990)). Дослідник не вживає самого поняття «інформаційне суспільство», а проте говорить про новітню епоху, перераховуючи елементи, що докорінно змінюватимуть життя нинішнього і найближчого поколінь. Головна метафора Тоффлера – реальність як зіткнення «хвиль», що призводить до змін. Автор виокремлює етапи розвитку, спираючись на тип культури: доіндустріальні культури (перша хвиля, до XVIII ст.), індустріальні культури (друга хвиля, до 1955 р.) та пост- чи суперіндустріальні культури (третя хвиля). Для останніх властиві: демасифікація; різноманітність; виробництво продукції, базованої на знаннях; прискорення змін; панування різноманітності стилів життя (субкультур); адгократія (гнучкі поліморфні об’єднання, що швидко пристосовуються до змін); інформація заміщує більшість матеріальних ресурсів і стає головним матеріалом для працівників − «когнітаріїв», озброєних знаннями і комп’ютерами; «електронні котеджі» як головні структури нової цивілізації.

Мануель Кастельс – провідний експерт, світовий фахівець у галузі інформаційного суспільства. У 1989 р. опублікував книгу «The Informational City», де вперше вжив поняття «інформаціоналізм», концептуалізоване згодом у головній праці «Інформаційна епоха: Економіка, суспільство і культура» («The Information Age»,  1996−1998 рр., складається з трьох частин: «Становлення суспільства мережевих структур», «Могутність ідентичності» і «Кінець тисячоліття», містить понад 1200 сторінок і є фундаментальним дослідженням ролі інформації в сучасному суспільстві).

«Інформаціоналізм», за М. Кастельсом, означає «дію знання на знання як основне джерело продуктивності». Розвиток інформаціоналізму веде до появи мережевого суспільства і «нової економіки». Дослідник докладно проаналізував сучасні тенденції, що призводять до цивілізаційних новацій. Вважаючи, що інформація за своєю природою є таким ресурсом, який найлегше долає перешкоди та межі, він розглядає інформаційну еру як епоху глобалізації. Відтак мережеві структури є одночасно і засобом, і результатом глобалізації суспільства. «Саме мережі, − вказує М. Кастельс, − складають нову соціальну морфологію наших суспільств, а розповсюдження «мережевої» логіки значною мірою позначається на ході і результаті процесів, пов’язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою і владою». Таким чином, влада структури виявляється сильнішою за структуру влади. Приналежність до тієї або іншої мережі, разом із динамікою розвитку одних мереж у відношенні до інших, і є найважливішим джерелом влади. Сучасність автор описує як «інформаціональний капіталізм», що є особливо безжальною формою капіталізму, поєднуючи в собі неймовірну гнучкість з глобальною присутністю. М. Кастельс проаналізував також особливості переходу до «інформаційної епохи», головними суб’єктами якої стають «мережі» (людей, інститутів, держав). Серед наслідків цього переходу − поглиблення розриву між глобальною діяльністю і соціальною окремішністю (самобутністю, ідентичністю, процеси фрагментації і дезінтеграції).

У новій праці «Інтернет-ґалактика: Міркування щодо Інтренету, бізнесу і суспільства» (2001 р.) М. Кастельс дослідив феномен Інтернету та його вплив на різні сфери соціального буття, зокрема культуру. Особлива увага науковця зосереджена на пекучих проблемах сучасної цивілізації: приватності і свободи у кіберпросторі, функціонуванні мультимедіа в Інтернеті, «цифровому поділу» та «цифровій нерівності», локальності.

Концепції інформаційної епохи продовжують розвиватися, спираючись на теоретико-методологічні напрацювання основоположників учення про інформаційну добу.