Джерела та література

1. Галкина Е., Мусина Р. Кузнецовы. Династия и семейное дело / Елена Галкина, Раиля Мусина. – М. : Галерея «Времена года», 2005.— 402 с.

2. Державний архів Харківської області (далі — ДАХО).— Ф. 634.— Оп. 2.— Спр. 112.— 184 арк.

3. ДАХО. — Ф.634.— Оп. 2. — Спр. 128.— 85 арк.

4. ДАХО.— Ф. 634.— Оп 2.— Спр. 128 А.— 12 арк.

5. ДАХО.— Ф. 634.— Оп. 2.— Спр. 123.— 44 арк.

6. Історія Української РСР: У 8 т. 10 книгах. Т. 4: Україна в період імпералізму (1900 – 1917) / [гл. ред. Ю.Ю.Кондуфор]. — К. : Наукова думка, 1978.— 532 с.

7. Китанина М. Проблема мобилизации промышленности и позиция предпринимателей в годы Первой мировой войны // Экономическая история. Обозрение / [под ред. Л.И.Бородкина]. — Вып. 10. М., 2005.— 216 с.

8. Петров Ю. Династія Рябушинських / Юрий Петров. — М. : Російська книга, 1997.

9. Центральний державний історичний архів України, м. Київ.— ф. 1262.— Оп.1.— Спр. 217.— 256 арк.

10. Центральний історичний архів Москви (далі — ЦІАМ).—Ф. 337.— Оп. 2.— Спр. 48.— 368 арк.

11. ЦІАМ. — Ф. 337. — Оп. 2. — Спр. 52. — 206 арк.

12. ЦІАМ. — Ф.337. — Оп. 2. — Спр. 265.— 121 арк.

13. ЦІАМ.— Ф. 337.— Оп. 2.— Спр. 49.— 328 арк.

14. ЦІАМ.— Ф. 337.—Оп. 2.— Спр. 50.— 204 арк.

Отрох Н.В. Будянская фаянсовая фабрика Товарищества М.С.Кузнецова во время Первой Мировой войны

Рассматриваются изменения экономических и социальных аспектов функционирования Будянской фаянсовой фабрики Товарищества М.С.Кузнецова во время Первой Мировой войны. Сделан вывод, что для поддержания работы фабрики руководство изменило ассортимент продукции в соответствии с военными госзаказами.

Ключевые слова: Товарищество М.С.Кузнецова, фаянсовая фабрика в г. Буды, Первая Мировая война, военные заказы, социальная помощь.

Otrokh N.V. Budyanskaya the made of delft ware factory of Tovarischestva M.S.Kuznecova in the First World war-time

Budyansk Faience Factory of the M.S. Kuznetsov Association during the First World War. The paper is dedicated to the changes in the economic and social aspects of the Budyansk Faience Factory of the M.S. Kuznetsov Association during the First World War. It is concluded that to maintain the work of the factory the management has changed the range of products in accordance with state military orders. Keywords: M.S. Kuznetsov Association, faience factory in the town of Buda, the First World War, military orders, social assistance.

94 (477.54): 666.642.1] Отрох н.В. Будянська фаянсова фабрика Товариства м.С.Кузнєцова. Удосконалення технологічного процесу, розширення асортименту і пошуки ринків збуту

Розглядається раціональне використання сировинних та матеріально-технічних ресурсів, удосконалення технологічного процесу та ефективного роботу менеджменту керівництва у сфері реалізації готової продукції на Будянській фаянсовій фабриці Товариства М.С.Кузнєцова.

Ключові слова: Товариство М.С.Кузнєцова, фаянсова фабрика в м.Буди, технологічний процес, асортимент фабрики, ринок збуту.

Отрох Н.В. Будянская фаянсовая фабрика Товарищества М.С.Кузнецова. Усовершенствование технологического процесса, расширение ассортимента и поиски рынков сбыта

Рассматривается рациональное использование сырьевых и материально-технических ресурсов, усовершенствование технологического процесса и эффективная работа менеджмента руководства в сфере реализации готовой продукции на Будянськой фаянсовой фабрике Товарищества М.С.Кузнецова.

Ключевые слова: Товарищество М.С.Кузнецова, фаянсовая фабрика в г.Буды, технологический процесс, ассортимент фабрики, рынок сбыта.

Otrokh N.V. Budiansky Faience Factory of Kuznetsov Company. The Improvement of Technical Process, Diversification and Search for Markets.

The work deals with the rational use of raw materials, material and technical resources, the improvement of technical process and the effective work of management in the realization of ready-made products in Budiansky Faience Factory of Kuznetsov Company.

Key-words: M.S. Kuznetsov Company, faience factory in Budy town, technical process, factory’s product line, sales market.

Функціонування промислових підприємств у сучасних ринкових умовах характеризується наявністю значних невідповідностей між кінцевими результатами їх діяльності та господарськими витратами. З огляду на такий стан речей актуальним є фундаментальне вивчення історичного досвіду реалізації потенціалу вітчизняних промислових підприємств, в тому числі порцеляно-фаянсових, в умовах різних економічних систем. Адже у часи жорстких ринкових відносин європейські спеціалісти високо цінували продукцію українських виробників фарфору та фаянсу.

Стаття підготовлена відповідно до теми дисертаційного дослідження «Розвиток фаянсового виробництва в Україні наприкінці XVIII – початку ХХ ст. (на прикладі Києво-Межигірської та Будянської фаянсових фабрик)».

Метою дослідження є вивчення функціонування Будянської фаянсової фабрики Товариства М.С.Кузнєцова упродовж 1887 – 1918 років.

Відповідно до окресленої мети, були поставлені такі завдання: розглянути використання сировинних та матеріально-технічних ресурсів на Будянській фабриці, модернізацію та удосконалення процесу виробництва, проаналізувати політику Товариства М.С.Кузнєцова у сфері реалізації готової продукції та пошуків ринку збуту.

У 1887 р. Матвій Сидорович Кузнєцов, відомий на той час підприємець, заснував фаянсову фабрику в містечку Буди поблизу Харкова. Оцінюючи важливі чинники, які обумовили створення Будянської фабрики, може здатися, що ідея створення такого підприємства саме в Будах була недостатньо продумана і в діловому відношенні необґрунтована. До такої точки зору, щонайменше, можна прийти, якщо дивитись на справу тільки з виробничого боку. Принцип промислового підприємства на підставі достатньо міцного паливного та сировинного фундаменту не був тут наявний.

Доставка основних видів сировини та палива в середньому складала від 90 до 100% вартості, а в окремих випадках сягала 170% і навіть 375 відсотків [1, с. 42]. Зрозуміло, що транспортування на фабрику основних матеріалів з далеких місць видобування значною мірою збільшувало ціну сировини. Якщо б основні матеріали видобувались в місцевості біля фабрики, ці витрати значно зменшувались.

Тим не менше, в умовах, у яких створювалась фабрика, виробничі фактори не грали головної ролі. В той час майбутнє будь-якого підприємства визначалося чималим переліком чинників, з яких основні мали комерційний та торгівельний характер. До речі, доцільно буде згадати, що всі інші фабрики, які знаходились тоді у власності товариства Кузнєцова, розташовані були на значних відстанях від великих торгових та міських центрів і тільки одна Ризька фабрика знаходилась у самій Ризі.

Ще декількома перевагами нового наміченого місця, селища Буди, стала вигідна пропозиція про купівлю дешевих земельних маєтків разом із винокуренним заводом пана Котляра, можливість найму з близьких сіл дешевої робочої сили, наявність поблизу від запланованого місця будівництва великих лісових масивів, що давало змогу вирішити паливне питання, нарешті, прокладення через Буди залізниці Мерефа – Люботин.

Таким чином, у 1883 р. почалась перебудова під фаянсове виробництво винокуренного заводу Котляра та добудова необхідних за планом нових корпусів фабрики. Ці ремонтно-будівельні роботи були завершені в кінці 1887 р., тоді фабрика за наявності 400 робітників частково почала роботу. Офіційне відкриття відбулось лише 1 жовтня 1888 р. З цього моменту фабрика почала своє життя як самостійне підприємство з виробництва господарського фаянсу, за наявності всіх робітничих цехів, з місячною виробничою потужністю в 12000 пудів посуду, 7 круглих горнів та 800 робітників. Більшу частину робітників складали росіяни, до яких належали всі майстри та кваліфіковані працівники, рядові ж робітники набиралися з українців. Характерно, що на той час зручним визнавався спосіб територіального поповнення цехів працівниками – кожен цех обслуговувався робітниками, які були з одного села.

Завойовуючи ринок, розширюючи збут та залучаючи нових клієнтів, фабрика, зрозуміло, збільшувала й обсяг виробництва, нарощуючи випуск готової продукції. Разом з тим з’являлась необхідність збільшувати й виробничі площі, а також збільшувати потужність, вдосконалювати засоби виробництва. Для цієї мети будувались нові корпуси, збільшувались вже існуючі та встановлювалось нове обладнання, яке повинно було, з одного боку, збільшити виробничу потужність підприємства, а з іншого – в тій чи іншій мірі вплинути на раціоналізацію та вдосконалення виробничого процесу в цілому.

На Будянській фабриці спочатку виготовляли тільки напівфаянс, потім у 1892 р. розпочали виготовляти фаянсовий посуд, а з листопада 1894 р. у новому цеху налагодили виготовлення фарфору, вироби з якого, не поступалися в міцності, прозорості і витонченості виробам багатьох старих фабрик, що використовували дорогий закордонний матеріал. Будянська фабрика виготовляла більше 1000 зразків посуду й різних інших предметів на суму до 500 000 крб. щорічно [14, с. 3]. Протягом року на фабрику доставлялось не менше 1 000 вагонів, тобто 610 000 пудів сирого матеріалу і крім того 1200 вагонів кам’яного вугілля. Складовими сировини були мінеральні породи, що уживалися для виготовлення різних мас або сумішей, що йшли на виготовлення різного посуду й на інші потреби фабрики (форми, моделі тощо). Серед них переважали каолін, кварц, шпат, кремінь, вапняний камінь, алебастр [14, с.5].

Глина у великому об’ємі використовувалася для основного фарфоро-фаянсового виробництва. Цей матеріал доставляли на фабрику частково з маєтку господаря підприємства, що знаходився у Елисаветградському повіті Харківській губернії, а частково із земель, площею 12000 десятин, що орендувалися фабрикою у громади села Великої Михайлівки, Александрівського повіту Екатеринославської губернії. Розробку і добування мінеральних порід в орендованих маєтках брали на себе самі ж селяни – власники цієї землі, за що щорічно отримували з фабрики особливу плату, окрім орендної. З 1902 по 1907 роки вісім селян здавали фабриці в оренду землю, що знаходилась при селі Полошки Глухівського повіту Чернігівської губернії для добування фарфорової глини [2, с. 110-111, 136]. Постачанням глин і іншої сировини для Кузнєцових також займався цілий ряд вітчизняних і іноземних фірм. Глини купували у Вишневолоцькому повіті Тверської губернії, у Ольховського сільського товариства, у Воронежського товариства, Боровічеського заводу Товариства «Вахтер і К°», із станції Часів - Яр - у акціонерного товариства М.А. Ковальовського, а також - із станції Атна. Всі ці глини були другого сорту і використовувалися як домішки для складання маси і як основа для капсельних мас. Вітчизняних глин або не вистачало, або вони були недостатньо високої якості. Тому везли сировину з-за кордону, тим паче, що це обходилося дешевше. Заявки на сировину фабрика зазвичай робила завчасно через правління Товариства.

Великі закупівлі Товариство робило у «Западно-английського товариства виробництва фарфорового каменя і глин». Купували у нього високоякісні сорти глин: «екстра», «1с», «А», «57», а також шпат і кварц [3, с. 57; 1. 10, 23, 46].

Шпат, кварц, як правило, замовляли в Норвегії і Фінляндії. Шпат купували у Шварца з доставкою до Санкт-Петербурга (у 1910 році - 400 тис. пудів), у торгового будинку «А.Цехової і К°», а також у німецьких і французьких фірм «К. Арнольдт», «Ж. Браун», «Вундерліх і К°». Шведський шпат і кварц отримували від фірми «В.Ек» [4, с. 44]. Крейду, камінь везли з Кам’янець-Подільського, алебастр отримували з Костромської губернії біля села Хрестового, пісок привозили із Зубцовська. Крейда поступала з півдня Росії і України. Рідке золото, фарби, кобальт, бура, сурик, в основному, були імпортними. Їх замовляли на фірмі «В. Адольф і К°». Золото і фарби для розпису фарфору були від німецьких і французьких виробників: «Гайтнер», «Мокель», «Предігер», «Едліх Вейс», «Марре», «Боннен і Лебель», Торговий дім «Лерх і Брандт», «А.Дессауєр», «А.Лакруа і К°», «Шпан» та ін. [5, с. 115].

У будь-якому виробництві існує зворотний зв’язок. Розширення ринків збуту, на яке були потрібні додаткові засоби, приносило прибуток і давало можливість переоснащувати виробництво, і цей процес був нескінченний.

Технічне оснащення виробництва, впровадження нових технологічних процесів допомагали підняти якість продукції, збільшити випуск виробів і значно зменшити їх вартість.

Формування збуту товарів було тісно пов’язане з різноманіттям асортименту, який вимагав ринок, і який фабрика на той час самотужки виробляти не могла. Тому доводилось постійно мати на складах у достатній кількості продукцію інших фабрик товариства, головним чином фарфор, який йшов виключно в якості підсортовки до дешевого Будянського фаянсу. Зменшення витрат на зайві й дорогі перевезення призвело до відкриття при фабриці у 1894 році фарфорового відділу, при наявності 2 горнів та 300 робітників з виробництвом господарського фарфору на суму 200 000 карбованців на рік.

Однак міркування щодо можливої та непотрібної для інших фабрик товариства з боку Буд конкуренції змусили її виробляти лише дешевий фарфор третього сорту, ціна якого при продажу не лише не виправдовувала виробничих витрат, але й з року в рік приносила збитки. У 1904 році нерентабельність фарфорового відділу була встановлена остаточно і цьому ж році він був ліквідований.

Керівництво надавало великого значення технічному переоснащенню підприємства. Силову установку, що не відповідала вимогам правильного устаткування, було приведене до порядку встановленням у 1904 році потужної парової машини «Компаунд» системи Гоппера в 750 кінських сил. У 1910 році було встановлено горн системи Фужерон. У наступному році були прибудовані виробничі площі до 7-го, 11-го горнів та фабричного корпусу. У 1913 році було встановлено локомобіль фірми «Лянц» потужністю в 250 к.с. До того фабрика працювала при наявності двохциліндрової парової машини, яка була знята після переобладнання силової станції.

Найбільшим досягненням фабрики в процесі її розвитку було встановлення тунельного горну безперервної дії, будівництво якого було завершене у 1911 р. Можна сміливо стверджувати, що саме введення в дію тунельного горну призвело до цілого ряду переворотів у тепловому господарстві фабрики, докорінно змінивши існуючі до того виробничі можливості.

Слід відмітити ще одну обставину, яка зіграла важливу роль у справі посилення темпів розвитку фабрики. Це порівняно часті та великі пожежі, що в 1901 та 1903 році знищили дерев’яні корпуси, які не були обладнані системами пожежогасіння. Отримані після пожежі значні страхові винагороди дали можливість переобладнати та розширити виробництво. Водночас при фабриці було засновано власне пожежне депо, на яке витрачалося 26 крб. 28 коп. на рік [10, с. 4]. Після чого Будянська фабрика міцно посіла провідне місце з прибутковості серед усіх фабрик Товариства М.С. Кузнєцова [6, с. 4].

Фабрики Кузнєцових зробили доступними напівфаянсові, фаянсові та фарфорові вироби для усіх верств тодішнього суспільства. Продукція, яку виробляв Будянський завод, вирізнялась різноманітністю: намагаючись монополізувати ринок, на фабриці створювали і традиційно трактирний, селянський товар, і вишуканий модний посуд — для заможних покупців. При цьому якість і трактирної миски, і парадного столового сервізу була відмінною. Прейскуранти фабричної продукції і сьогодні вражають великим асортиментом: блюдця цукорні, блюда гранені, блюда гладенькі, банки для варення, банки для ікри з кришкою, аптечні банки, бочки, відра, горщики, горчичниці, губочниці, столові кувшини закордонного фасону з кришкою, кувшини гвинтом, кувшини для води без кришки, кувшини для умивання, кружки з кришкою, кружки без кришки, коробки для оселедця у формі риби, коробки для сардин, лотки гранені, лотки гладенькі, лотки з кантом, маслянки (овальна, кругла, у формі риби, гриба, барана, качки, голуба, горшечка, яблука, дині, дулі, мандарина, горіха, курчати, маку, винограду, квочки, корови), мильниці (лоточком, огранена з сіткою, з решіткою, туалетна, стінна), полоскательниці, попільнички, полукружки, получашки, порошниці, підливочники, піддони, прибори, рюмки, сливочники, салатники, соусники, цукерниці (у вигляді винограду, купідона, дині, дулі, яблука, апельсина, ананасу), солонки, стакани, тарілки (огранені, гладенькі, з кантом, для ікри, кондитерські, у вигляді бузку, віяла, конвалії, айстри, фіалки, маку) тощо [11, с. 37].

Фаянс став прекрасним матеріалом для декоративних ваз, футлярів для годинників. Багато таких виробів на підприємствах Товариства було виконано в стилі модерну. Всі властивості матеріалу «працювали» на його стилістику. Текучі форми під переливами глазурі, тонкі і одночасно складні, чарівливі колористичні відтінки підглазурних пігментів, велика кількість ліплення на поверхні предметів декору, яке переходило в затухаючий рельєф, робили пошуки художників безмежними, а їх роботи привабливими для сучасників.

У фаянсовому виробництві Кузнєцових використовувалася різна техніка декорування – літографський друк, що відрізнявся високою якістю малюнка, рельєф, декалькоманія, покриття глазур’ю і, нарешті, ручний розпис.

Крім посуду, Товариство намагалось розширити асортимент за рахунок виготовлення сантехнічного фаянсу. На Будянській фабриці виготовляли тази для умивання, урильники, біде, умивальні прибори тощо [12, с. 1].

За даними Державного архіву Харківської області, відомо, що на 1903 р. Будянське виробництво М.С. Кузнєцова випускало досить широкий набір сантехнічних фаянсових керамічних виробів: клозети, урильники (нічні горщики), тази для умивання, ванни з двома ручками (слідом за Межигірськими, очевидно лазаретні, та / або дитячі), біде, щіточниці та мильниці. [15, с 19].

Товариство М.С. Кузнєцова постійно контролювало роботу фабрик, як щодо фінансово-економічних питань, так і щодо мистецької, художньої діяльності. Регулярно проводились збори людей, відповідальних за певну частину роботи, з усіх фабрик Товариства. Так, 4 грудня 1911 р. в Дулєво відбувся з’їзд відповідальних за живопис, на якому були розглянуті питання щодо декорування виробів за допомогою техніки декольмані. На зборах представники фабрик доповідали за 11 місяців 1911 р. з приводу використання малюнків (вітчизняних або закордонних), листів, про ціни, розмір листів, закордонні зразки декольмані, демонстрували фабричні альбоми закордонних малюнків, повідомляли, які малюнки з альбомів виходять погано і що слід змінити.

Працювати в умовах зростаючої конкуренції Кузнєцови готувалися ґрунтовно. Система вивчення споживчого попиту налагоджувалася паралельно із становленням виробництва і розширенням збуту продукції. Організатором і координатором такої діяльності виступало правління Товариства. Воно мало в своєму розпорядженні і тримало в жорсткому режимі роботи групу довірених прикажчиків, які працювали в торгових представництвах («торгівлях») у різних регіонах, що володіли досвідом і знанням своєї справи. До підбору таких кадрів Кузнєцови ставилися особливо уважно [7, с. 5]. У їх обов’язки входило вивчення споживчих смаків на місцевих ринках, цін на товари конкуруючих фірм, аналіз їх асортименту. Правління підтримувало з прикажчиками постійний зв’язок, отримуючи від них звіти про збут товару і потреби ринку, оперативно коректували постачання продукції з складів або фабрик. Створювався ланцюжок: торгівля (прикажчик) – правління – фабрика, що передбачав швидкий зворотній зв’язок.

Прикажчики з місць торгівлі передавали дуже важливі відомості, пересилали прейскуранти конкуруючих фірм (наприклад, Зусьмана), де проставляли і свої ціни на аналогічні вироби. З їх повідомлень ставала зрозумілою ситуація, в якій оберталася продукція фабрик Товариства [7, с. 32].

Ці ж прикажчики, знаючи ринковий попит, опосередковано впливали на технічну якість виробів і їх художнє рішення. Наприклад, у 1914 р., вивчаючи ринок та асортимент товарів конкурентів, прикажчик писав керівництву Будянської фаянсової фабрики, що всі покупці як міські, так і не міські жителі говорять, що посуд Будянської фабрики із зображенням букетів вони не хочуть купувати, оскільки фарба виходить досить бліда, у Зусьмана та інших польських фабрикантів букет виходить яскравим, тому на нього більший попит. Фабриці було надано пораду вжити заходів, щоб букет став яскравішим [13, с. 59]. Відомий також інший випадок зміни зовнішнього вигляду продукції фабрики у зв’язку з ініціативою прикажчика: «На Будянській фабриці в конкуренцію тверському товару не слід працювати одним відведенням по краю, як: золотом, синьою, кораловою і бірюзовою фарбою, а працювати на відміну від тверського товару другий вусик: золотим відведенням і фарбою, оскільки будянский товар дуже білий і фасон гранований, такий же, як на Тверській, фабриці, а тому дуже важко продавати тверський товар порівняно з будянським, необхідна яка-небудь відмінність», — радив М. Демін - прикажчик з Ростова-на-Дону [7, с. 81]. Саме за рішенням південних прикажчиків Товариством було вирішено виробляти на Будянськой фабриці напівфаянс [7, с. 56, 78-80].

У кузнєцовській справі особлива увага приділялася питанням збуту. Програмно розширюючи своє виробництво, Кузнєцови піклувалися про реалізацію товару, який вимагав широкого ринку. Вже сам вибір місць розташування фабрик передбачав наявність місцевих і регіональних ринків і зручне сполучення з пунктами збуту водним або сухопутним шляхом. Кузнєцови торгували в багатьох містах країни і, в першу чергу, в Москві і Петербурзі, де вони мали магазини і оптові склади.

У значних розмірах Кузнєцови забезпечували своєю продукцією Україну, Південь і Захід країни. Основне навантаження на цьому напрямку брали на себе Будянська і Слов’янська фабрики, звідки фарфор і фаянс йшов до Могильова, Бердичева і Гомеля, хоча в чималих об’ємах товар поступав і з інших кузнєцовських підприємств. Постійні торгові представництва Кузєцових в цьому регіоні розташовувалися в Києві, Харкові, Ростові-на-Дону, Одесі, Слов’янську, Варшаві та Ризі.

Вибір міст для постійної торгівлі був надзвичайно вдалий. Через одні проходили залізничні магістралі, що зв’язували центр Росії і її столиці з глибинними куточками країни, інші були річковими або морськими портами. Такими містами були Рига, Одеса, а також розміщені в гирлах річок Астрахань і Ростов-на-Дону. Вони швидко росли, багатіли, маючи великі перспективи в зовнішній торгівлі. У них була особливо жвава торгівля. Майже у всіх названих містах Кузнєцови мали роздрібні магазини і оптові склади, що розташовувалися у власних або орендованих будинках.

Кузнєцових дуже цікавив східний ринок. Вони вивчали його особливості і не випускали з поля зору всі процеси, що відбуваються на його просторі. Це була не тільки територія, що включала мусульманське населення від Поволжя до Китаю на Сході, але і Персію в Передній Азії.

У 1910 р. Товариство взяло участь у торговій експедиції московських фабрикантів для вивчення ринку Монголії.

Починаючи з 1901 року, були налагоджені судноплавні рейси з Одеси в порти Персидської затоки. Правління «Товариства М.С. Кузнєцова» отримало подяку Міністра Фінансів «За енергійну і успішну участь Товариства в справі, що так рельєфно виявилося у вдалому виборі особи, якій був доручений продаж товарів, що доставляються в Бушер...». Була також виражена «упевненість, що і надалі така корисна і серйозна діяльність Товариства в тому ж напрямі в сильній мірі сприятиме успіху російської справи в Персії» [8, с. 514, 26 ].

У 1904 році Урядом Росії була організована експедиція до Персії для дослідження її торгових ринків. До складу експедиції входили Лука Кононович Виноградов від «Товариства М.С. Кузнєцова» [8, с. 83-89].

На 1914 р. товари Будянської фабрики реалізувались в таких містах: Астрахань, Баку, Батум, Бушир, Варшава, Воронеж, Маріуполь, Іркутськ, Казань, Черкаси, Сухум, Нижній-Новгород, Полтава, Саратов, Тифліс, Севастополь, Херсон, Одеса, Кривий Ріг, Грозний, Владикавказ, П’ятигорськ, Ярославль та в багатьох інших [9, с. 120].

Поступово кузнєцовські заводи перетворювалися на технічно оснащені передові виробництва, де економічні показники росли не тільки за рахунок інтенсифікації ручної праці, традиційної для підприємств художнього профілю, а завдяки умінню раціонально вести справу, використовуючи всі сучасні досягнення техніки і технологій, а також ефективній роботі менеджменту керівництва у сфері реалізації готової продукції.

Список використаних джерел: