1.Структура комплексних сполук

Ко́мплексні сполу́ки або координаці́йні сполу́ки — складні хімічні сполуки, в яких можна виділити центральний атом (комплексоутворювач) і безпосередньо зв'язані з ним молекули абойони — так звані ліганди або аденти. Центральний атом та ліганди утворюють внутрішню сферу (комплекс); молекули або йони, які оточують комплекс — зовнішню координаційну сферу. Центральним атомом можуть бути як метали змінної валентності з позитивним зарядом ядра, так і неметали. Утворення комплексних сполук широко використовується в різноманітних галузях хімічної технології (виділення, очищення, розділення платинових, рідкісноземельних та деяких інших металів).

Комплексні сполуки — це сполуки, до складу яких входять комплексні частинки (комплекси), що вміщують центральний атом (комплексоутворювач) оточений лігандами. Утворення комплексів можна представити як результат взаємодії за донорно-акцепторним механізмом стабільних при звичайних умовах частинок: атомів, йонів або молекул.

Приведене вище визначення вказує, що, наприклад, такі частинки як CH₄, SO2-4, NO-3 та інші недоцільно представляти як комплекси, оскільки частинки C⁺ і H^-, S⁶⁺ і О^2-, N⁵⁺ і О^2- при звичайних умовах не існують.

Найхарактернішим комплексоутворення є саме для d-елементів.

Наявність значної кількості валентних частково заповнених орбіталей і схильність до утворення ковалентного зв'язку визначає значну кількість комплексних сполук, що утворюють d-елементи.

2.Комплексоутворюючі і ліганди

Ліганд (від лат. ligo — зв'язую) або адент в координаційній хімії — атом або група, безпосередньо зв'язана з одним або декількома центральними (комплексоутворювальними) атомами металу в комплексній сполуці.^[1]

3.Номенклатура і класифікація комплексних сполук

 Класифікація комплексних сполук.

Через численну кількість і різноманітність комплексних сполук важко провести єдину класифікацію. Існують класифікації комплексних сполук:

        По координаційному числу;

        По ступеню окиснення;

        По типу донорних атомів лігандів;

        По типу або природі координаційного зв’язку;

        По електронній конфігурації атома або іону металу.

Широко прийнятою є класифікація комплексних сполук по типу лігандів, які утворюють внутрішню координаційну сферу комплексів.

Аміакати – комплекси, в яких лігандами є молекули аміаку, наприклад:; ; . Відомі комплекси, аналогічні аміакатам, у який роль ліганду виконують молекули амінів: СН₃NH₂ (метиламін), C₂H₅NH₂ (етиламін), NH₂CH₂CH₂NH₂(етилендиамін Еn). Такі комплекси називають амінатами.

Аквакомплекси – лігандом виступає вода: ; ; . Гідратовані катіони, які є у одному розчині, містять як центральну ланку аквакомплекс. У кристалічному стані деякі з аквакомплексів утримують і кристалізаційну воду, наприклад: ; . Кристалізаційна вода не входить до складу внутрішньої сфери, вона зв’язана не так міцно, як координована, і легше віддається при нагріванні.

Ацидокомплекси – лігандами є аніони. До них належать комплекси типу подвійних солей, наприклад,  (їх можна подати як продукт поєднання двох солей – PtCl₄  2KCl, Fe(CN)₂  4KCN); комплексні кислоти H₂SiF₆, H₂CoCl₄; гідроксокомплексиNa₂Sn(OH)₄, Na₂Sn(OH)₆.

Різнолігандні. Між цими трьома класами існують перехідні ряди, які включають комплекси з різними лігандами: Pt(NH₃)₄Cl₂,Pt(NH₃)₃ClCl, Pt(NH₃)₂Cl₂, KPt(NH₃)₃Cl₃, K₂PtCl₄.

Циклічні або хелатні (клішнеподібні) комплексні сполуки. Вони містять бі- або полідентатний ліганд

До групи хелатів належать і внутрішньокомплексні сполуки, у яких центральний атом входить до складу циклу, утворюючи ковалентні зв’язки з лігандами різними способами: донорно-акцепторними і за рахунок неспарених атомних електронів. Комплекси такого роду дуже характерні для амінокарбонових кислот. Найпростіший їх представник – амінооцтова кислота (гліцин) утворює хелати з іонами Cu²⁺, Pt²⁺, Rh³⁺.

Відомі також комплекси з складнішими амінокарбоновими кислотами та їхніми аналогами. Такі ліганди називають комплексонами.

 Хелатні сполуки мають особливу міцність, оскільки центральний атом у них ніби “блокований” циклічним лігандом. Найбільшу стійкість мають з п’яти- і шестичленними циклами. Комплексони так міцно зв’язують катіони металу, що при добавлянні їх розчиняються такі погано розчинні речовини, як сульфати кальцію і барію, оксалати і карбонати кальцію. Тому їх застосовують для пом’якшення води, маскування “зайвих” іонів металу при фарбуванні і виготовленні кольорової плівки. Широко застосовуються вони в аналітичній хімії.

Багато органічних лігандів хелатного типу є дуже чутливими і специфічними реагентами на катіони перехідних металів. До них належать, наприклад, диметилглікосим, запропонований Л.О.Чугаєвим, як реактив на іони Ni²⁺ та Pd²⁺.

Велику роль відіграють хелатні сполуки і в природі. Всі перелічені класи комплексних сполук є одноядерними, бо мають один центральний атом. Трапляються комплекси і складнішої структури, які містять два або кілька центральних атомів одного і того самого або й різних елементів. Ці комплекси називаються полі (багато) ядерними.

Місткові – комплекси з містковими атомами або групами атомів, наприклад з містковими атомами хлору  (хлоро-), (оксо-), (аміно-), (гідроксо-).

Сr(NH₃)₅ – OH  (NH₃)₅CrCl3 біядерний з однією містковою групою ОН.

Al₂Cl₆ біядерний з двома містковими хлоро- групами – Cl .

Кластери – комплекси, в яких атоми металу безпосередньо зв’язані один з одним. Це спостерігається наприклад, в димерах(СО)₅Mn–Mn(CO)₅, Re₂H₂Cl₈^2-.

До багатоядерних сполук належать також ізополі- і гетерополікислоти.

 Номенклатура комплексних сполук.

Існує багато способів утворення назв комплексних сполук, в тому числі і традиційних. Наведимо номенклатуру відповідно до рекомендацій Міжнародної спілки теоретичної і прикладної хімії.

1.      Назву комплексної сполуки починають із зазначення складу внутрішньої сфери, потім називають центральний атом і приводять значення його ступеня окиснення. У внутрішній сфері спочатку називають ліганди-аніони, а потім ліганди-нейтральні молекули. Ліганд-аніон несе латинську назву із закінченням “О”:

        Cl^- - хлоро,

        SO₃^2- - сульфіто,

        CN^- - ціано,

        ОН^- -гідроксо,

        Н^- - гідридо,

        О^2- - оксо,

        СО₃^2- - карбонато,

        SO₄^2- -сульфато,

        NCS^- - тіоціанато,

        F^- - фторо,

        S^2- -тіо.

Нейтральні молекули, як ліганди, зберігають свою звичайну назву: етиламін, піридин, гідразин, етилендиамін, NH₃ – амін, Н₂О – аква. Число лігандів позначають грецькими числівниками:

        1 – моно,

        2 – ди(ді),

        3 -  три,

        4 – тетра,

        5 – пента,

        6 – гекса.

2.      Після назви лігандів переходять до назви іона – комплексоутворювача. Якщо центральний атом входить до складу катіона, то використовують російську назву елемента і в дужках (римськими цифрами) зазначають його ступінь окиснення. Якщо центральний атом є в аніоні, то використовують латинську назву елемента, перед яким зазначають його ступінь окиснення, а в кінці додають закінчення – ат.

3.      Після позначення складу внутрішньої сфери називають катіони або аніони зовнішньої сфери.

        Якщо катіонний комплексний іон, то спочатку йде назва аніона позасферного у називному відмінку;

        Якщо аніонний комплексний іон, то спочатку назва комплексного аніона, а далі в родовому відмінку – позасферний катіон.

4.      У випадку неелектролітів ступінь окиснення атомів не подають (для центрального атома),оскільки він однозначно визначається, виходячи з електронейтральності комплексу.

[Ag(NH₃)₂]ClO₄ – перхлорат диамін-срібла (І)

[Pt(NH₃)₄Cl₂]Cl₂ – хлорид дихлоротетрамін-платини (IV)

[Ag(NH₃)₂]Cl – хлорид диамін-срібла (І)

K₃[Fe(CN)₆] – гексаціано-(ІІІ) ферат калію

K₄[Fe(CN)₆] – гексаціано-(ІІ) ферит калію

(NH₄)₂[Pt(OH)₂Cl₄] -  дигідроксотетрахлоро-(ІV) платинат амонію

[Cr(H₂O)₃F₃] – трифторо-триаква-хром

[Co(NO₂)₂Cl(NH₃)₃] – динітро-хлоро-триамін-кобальт.