Розділ 2. Передумови та причини приєднання до болонського процесу

2.1. Основні тенденції суспільно-політичних змін в Росії після розпаду Радянського Союзу

Протягом 1990-х років у Росії відбувались серйозні соціально-економічні перетворення, що були головним чином пов’язані з відходом від радянської планової економічної системи та комуністичної ідеології в суспільному житті та переходом до ринкової економіки і лібералізацією політичного устрою. Реформування російської економіки в період з 1992 по 1999 роки привело до демонтажу основних елементів командно-адміністративної системи і сприяло переходу до ринкових методів регулювання. Росія стала на шлях інтеграції до світової економічної спільноти, стала реальністю приватна власність; лібералізація господарської діяльності, цін і зовнішньої торгівлі сприяла активізації переходу на ринкові відносини. Змінювалася психологія суспільства. Люди отримали елементарні демократичні свободи, вільний доступ до інформації, право власності. Виробники вже не опирались на підтримку держави і орієнтувались на ринковий попит.

Щодо політичного устрою, то на початку 1990-х років в Росії існувала надзвичайно складна за структурою і функціями державно-політична система, яка склалася в результаті державно-правових реформ, початих на завершальному етапі «перебудови». В ці роки російська державність була представлена трьома гілками влади:

• законодавча (З’їзд народних депутатів Росії та виборний з їх числа двопалатна Верховна Рада РСФСР);

• виконавча (президент РФ та призначений ним Уряд, голова якого затверджувався З’їздом народних депутатів);

• судової.

Однак реалізувати на практиці принцип поділу влади до кінця не вдалося. В конституції РСФСР, що діяла в ці роки повноваження різних гілок влади не були чітко прописаними. Фактично, не дивлячись на тимчасове відсторонення компартії Росії від влади, продовжували зберігатися елементи старої політичної системи. Форма управління державою була не визначеною. Продовжувала діяти система рад всіх рівнів, вона зберігала повний контроль над органами виконавчої влади. Тому гостро стояло питання вибору майбутнього державного устрою. Кінець 1992 та 1993 рік в Росії знаменувався серйозною політичною кризою, причиною якої було протистояння між президентом РФ Б. М. Єльциним та Верховною Радою РФ щодо майбутнього політичного устрою Росії та повноважень президента. Свого апогею конфлікт досяг на початку жовтня 1993 року, коли в Москві відбулися збройні сутички між прихильниками Верховної Ради та Збройними Силами РФ. 4 жовтня Білий дім (будинок Верховної Ради РФ) за наказом президента Єльцина був обстріляний з важких танків і після його штурму основні противники президента, серед яких віце-президент РФ Руцький А. В., та голова Верховної Ради Р.Ф. Хасбулатов Р. І. були заарештовані. Кількість жертв трагічних подій у Москві на початку жовтня 1993 року за офіційними даними становила 200 чоловік убитими та 500 поранених, а за неофіційними даними, тільки в Білому домі загинуло близько 600 чоловік.

12 грудня 1993 року в Росії відбулися вибори до Верховної Ради, паралельно з якими відбувся і всенародний референдум, який мав визначити майбутній політичний устрій Росії. Головним результатом цих виборів стало прийняття нової Конституції РФ, обрання Державної Думи та Ради Федерації. Таким чином, закінчився період прямого президентського правління в Росії. За формою державно-політичного устрою Російська Федерація фактично стала напівпрезидентсько- напівпарламентською республікою з безперечним домінуванням інституту президента¹⁸⁹.

Разом з тим загальна економічна ситуація в країні залишалась важкою. Падіння виробництва за роки реформ становило 50% (в машинобудуванні – 70%, ВПК – 90%)¹⁹⁰. Недосконале законодавство, численні бюрократичні перепони для організації підприємницької діяльності, корупція в структурах виконавчої влади, високий рівень економічної злочинності – всі ці негативні прояви сприяли формуванню в країні несприятливого інвестиційного клімату. В тяжкому становищі знаходилось не тільки виробництво, а і соціальна сфера. Різко скоротилось фінансування науки, освіти, охорони здоров’я. Соціальна структура російського суспільства набувала ознак деградації. Зростала кількість бідних, бездомних, зменшувалась кількість економічно активного населення. Зменшення темпів виробництва призвело до безробіття.

Піковим у цьому смислі став лютий 1999 року, коли безробітні складали 10,4 млн. чоловік з 73,8 млн. економічно активного населення країни. Різко збільшилась диференціація населення за рівнем доходів. Біля чверті населення мало дохід нижче середнього прожиткового мінімуму, звичним явищем були постійні затримки по виплаті заробітної плати. Страйки і мітинги з вимогами виплати зарплат відбувались в різних регіонах країни. Зниження рівня життя населення призвело до серйозних демографічних змін. За період з 1991 по 1995 роки населення Росії скоротилось з 148,3 млн. до 147,8 млн. чоловік.¹⁹¹ Однією з перешкод економічному і соціальному прогресу був високий рівень злочинності. Слабкість державної влади, підміна державних інтересів принципом балансу інтересів чиновників і бізнесменів були негативними факторами для економіки російської держави і знищували середовище для конкурентної і законної підприємницької діяльності. Не сприяла проведенню ефективних реформ і політична ситуація в державі. За період з 1992 по 1999 роки змінилось шість (у дужках лише 5 прізвищ) прем’єр-міністрів Росії ( Є.Т. Гайдар, В.С. Черномирдін, В. С Степашин, В. С. Кірієнко, В. В. Путін). При цьому жоден російський уряд 1990-х років не зміг провести успішних і ефективних реформ, що засвідчила тяжка фінансова криза 1998 року.

Суспільно-політичні процеси в Росії в перші роки після розпаду Радянського Союзу були пов’язані з конституційним оформленням російської державності. З’явилися нові президентські структури та органи влади – Рада Безпеки та Президентська Рада, запроваджена посада Державного секретаря. На місцях вводився інститут президентських представників. Президент мав широкі повноваження: формував Уряд, призначав на найвищі державні посади. Як зазначав відомий російський історик Короткевич В. І., така система державної влади виправдовувалася політичною доцільністю, для того щоб в революційному темпі зламати старий партійно-державний апарат¹⁹².

Таким чином, суспільно-політичне становище в Росії на початку 1990-х років було дуже складним та нестабільним. Перед суспільством нової російської держави стояло три основні проблеми, які потребували негайного вирішення:

1. Політичні – проблеми територіальної цілісності держави (відцентрові, сепаратистські тенденції в окремих регіонах та краях Росії, що були спровоковані так званим «парадом суверенітетів»), проблема майбутнього державного устрою Росії (конфлікт гілок влади, протистояння між президентом та Верховною Радою на початку 1990-х років), конституційні реформи;

2. Екномічні – загальний рівень падіння економіки, фінансові кризи, що супроводжувалися інфляцією (знецінення грошей, дефолт 1998 року), зменшення показників темпів виробництва у промисловості, значне падіння рівня ВВП, проблема приватизації;

3. Соціальні – демографічна криза, високий рівень безробіття і зубожіння населення, загальна деградація (падіння інтелектуального рівня населення), підвищення рівня негативних соціальних явищ (погіршення психологічного стану в суспільстві, масове розчарування «демократією», пияцтво, наркоманія, криміналітет), неспроможність держави забезпечити достойний рівень життя населення (позбавлення пільг, соціальної допомоги і т. д.).