«Корпоративна система » в Італії

Ідея корпоративної держави (система влади , за якою державні об’єднання контролюють інститути громадянського суспільства, тобто в економіці діяли фашистські синдикати й корпорації , об’єднанні в конфедерації , котрі регламентували життя італійців ) розроблена Б.Муссоліні .

Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій.

Офіційно же курс на створення «корпоративної держави» було проголошено в 1934 р. В економіці почали діяти фашистські синдикати й корпорації, об'єднані в конфедерації. До їхнього керівництва входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці. Загалом в основних галузях економіки було створено 22 національні корпорації, а на середину 30-х рр. практично усі італійці стали їхніми членами. Як заявляв Б. Муссоліні, «фашистська держава може бути лише корпоративною, або вона не буде фашистською».

Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінансову підтримку профспілкам. На середину 30-х рр. фашистські профспілки об'єднували 4 млн чол. і завдяки численним пільгам та успіхам в організації дозвілля робітників набули великої популярності. До того ж фашистам вдалося зробити те, на що не спромоглися попередні уряди - скоротити безробіття (з 240 до 100 тис.).

У галузі економіки та соціальних відносин фашисти вжили заходів для залучення капіталовкладень у промисловість, провели широке роздержавлення, провели вдалу грошову реформу (цьому сприяли значні кредити із США, зокрема позика від банківського дому Моргана у 100 млн дол.). У 1929 р. рівень промислового виробництва перевищив довоєнний на 40 %, виробництво сталі зросло на 84 %, електроенергії - на 100 %.

В освіті фашисти закрили зайві школи і запровадили обовязкову релегійну освіту у всіх школах було розміщенно розп’яття, обмежано кількість учнів що могли отримати безкоштовну освіту, запровадили вивичення латини.

Проте корпорації не виконали покладених на них завдань. Так само провалилися проголошені Б. Муссоліні численні «битви»: «битва за урожай», «битва за народжуваність» і навіть битви» проти... горобців, мишей і кімнатних мух. Напередодні війни Італія так і не могла сама забезпечувати себе сировиною та продовольством, що постійно обіцяв режим.

Створення СССР і Нова економічна політика більшовиків

Усередині Росії, яка з липня 1918 р. стала називатися Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР), відбувався масовий відтік робітників - головної опори радянської влади - з міста до села, де ще були продукти і більше шансів вижити.

Утворення СРСР. На початок 20-х рр. більшовики встановили свою владу не лише в Росії, а й в Україні, Білорусії, державах Закавказзя. Відтак постало питання про відтворення Росії в кордонах імперії, хоча б і без втрачених Польщі, Фінляндії, Латвії, Литви та Естонії. Ніхто з більшовицьких лідерів не заперечував проти цього; розбіжності між ними стосувалися не питання, що потрібно відтворити, а як це зробити, щоб зберегти видимість суверенності сусідніх країн.

Гору в дискусіях у черговий раз взяв В. Ленін. Наприкінці 1922 р. у Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд Рад, на якому було проголошено створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) у складі Білорусії, Закавказької Федерації, Росії, України. Також було обрано керівників СРСР: головою Центрального Виконавчого Комітету (парламенту) СРСР став Михайло Калінін, а союзний уряд очолив В. Ленін.