3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку

3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти

34

3.1. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ НЕМОВЛЯТИ

Період розвитку дитини від народження до одного року нази­вають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важ­ливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптувати­ся до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Криза ново-народжепості

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично (причому останньою), і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Озна­кою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома мо­ментами. З одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок цьо­го немовля є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед, людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальніс­тю і мінімальними засобами спілкування грунтується увесь подальший розви­ток дитини у цьому віці.

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо—фізіологічними мож­ливостями та рядом вроджених механізмів, що проявляються в готовності нерво­вої системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу ж після народження вмикаються безумовні рефлекси, що забезпечу­ють роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім них, у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спря­мовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'яза­ними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Власне, новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у "чистому вигляді" вроджені, інстинктивні форми поведінки, спря­мовані на задоволення органічних потреб людини (у кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, названі потреби забезпечують лише вижи­вання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гір­ше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), і на їх основі здійснюється психічний розвиток.

35

Потреба отримувати враження від оточуючої дійсності, пов'язана з орієнту­вальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. До того ж, у перші дні після народження найбільше значення мають філогенетичне давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, температур­ний) та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове й слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи голівки).

На відміну від малят тварин, у яких передусім удосконалюються рухи, для новонародженої дитини характерний насамперед розвиток зору та слуху. Психічна активність немовляти проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме з їх допомогою мозок отримує різно­манітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і, що ще важливіше, організатором таких вражень для новонаро­дженого є дорослий.

36

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки, отримали вищі оцінки за тестами моторно­го й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціаль­ному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостері­гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слід зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спіл­куванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від тих, хто не намагається встановити ранні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняє­ться від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись про дитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крім того, стиль гри у батька й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннього віку малята, дивлячись на бать­ка, тягнуться до нього, очікуючи задоволення, мовляв, "якщо татко тут, будемо гратися".

Батьки, у яких виникли міцні емоційні зв'язки з немовлятами, чуйні до потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них більший вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоцій­но-рухова реакція ("комплекс пожвавлення " (Н. Фігурін, М. Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емо­ційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого; Дити­на лементує, плаче, щоб звернути на себе увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.

Після появи комплексу пожвавлення поведінку дитини зумов­люють уже не органічні потреби, а передусім соціальна за своєю природою потреба в людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру і здійс­нюється під час і внаслідок взаємодії з дорослими.