28. Види виробничої вентиляції, розрахунки повітрообміну

У створенні сприятливих умов праці ефективним засобом є вентиляція — процес організованої і регульованої заміни у при­міщеннях забрудненого повітря чистим і свіжим залежно від спо­собу переміщення повітря вентиляція буває водна і механічна (штучна).

Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природними (гравітаційними) силами (Вітер, обдуваючи споруду, попереду неї створює зону підвищеного тиску, а з протилежного боку виникає зона певного розрідження. Під дією напору вітер через отвори проникає в приміщення, а під дією розрідження забруднене повітря через фрамуги й отвори виходить назовні.

Природна вентиляція, що здійснюється гравітаційними силами (земного тяжіння), може бути неорганізованою (інфільтрація) і організованою (аерація). Обмін повітря шляхом інфільтрації від­ бувається при вході й виході через випадкові й нерегульовані отвори. Обмін аерацією здійснюється через спеціально обладнані канали, жалюзі або створки для регулювання площі отворів (рис. 37). . . .

•'* Видаляють повітря з приміщень за допомогою спеціальних /ліхтарів, шахт та дефлекторів.

ч. Ліхтарі є найбільш ефективним засобом вентиляції. їх розмі­щують на даху приміщення (ремонтної майстерні) і одночасно використовують для природного освітлення, а створки або фраму­ги на них застеклюють. При незначних обмінах повітря застосовують шахти, встанов­лені самостійно або обладнані дефлекторами. Дефлектори — аеро­динамічні пристрої, які збільшують силу тяги в каналі (шахті) за рахунок сили вітру. Повітря, омиваючи корпус деф­лектора, проникає крізь спеціальні щілини всередину його і з виділення шкідливих речовин та інших причин. Наприк­лад, у приміщеннях, де інтенсивно виділяються шкідливі речови­ни, щоб запобігти їх поширенню в інші приміщення, застосовують витяжну систему вентиляції. У хімічних лабораторіях, акумулятор­них, деревообробних та інших цехах, де встановлені витяжні шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відпо­відний приплив у приміщення свіжого повітря. У тракторах і комбайнах навпаки, щоб запилене повітря не потрапляло в ка­біну крізь щілини ззовні, застосовують припливну систему вентиляції.

При проектуванні механічних систем вентиляції передбачають можливість очищення повітря, що надходить ззовні, а також по­вітря, що видаляється з приміщення, якщо шкідливі речовини не­гативно можуть впливати на екологічні системи.

При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість повітря, що подається у приміщення, не перевищувала або була на 10—15% меншою від кількості повітря, що видаляє­ться витяжними пристроями

Повітря-приймачі вентиляційних систем можуть розміщуватися в стінах приміщень у вигляді спеціальних отворів або шахт, які виходять у зону найбільш чистого повітря.

Для транспортування повітря застосовують вентилятори, які за своєю конструкцією поділяються на осьові і відцентрові. Осьові вентилятори розвивають відносно невеликий тиск, тому їх застосовують для транспортування повітря на не­велику відстань. Як правило, їх встановлюють у спеціальних отво­рах стін, стелі, у вікнах тощо. Відцентрові (радіальні) вентиля­тори здатні розвивати досить великий тиск.

29. Методи аналізу загазованості та запиленості повітря . Відповідно до встановленого ПДК шкідливому речовин у повітрі робочої зони розробляють методи їхнього контролю . Установлюють контроль за змістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони: безперервний — для речовин 1-го класу небезпеки; періодичний — для речовин 2, 3 і 4-го класів небезпеки. Безперервний контроль за змістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони повинний передбачати застосування систем самописних автоматичних приладів, що видають сигнал, що перевищує рівень ПДК. Чутливість приладів контролю не повинна бути нижче 0,5 рівня ПДК, їхня погрішність не повинна перевищувати ±25 % обумовленої величини. Зміст шкідливих газів, пар і пилу у повітрі робочої зони визначають у лабораторіях санітарно-епідеміологічних станцій хімічним аналізом заздалегідь відібраних проб. Для цих цілей використовують універсальний газоаналізатор УГ-2 Для дослідження загазованості повітря на місці виміру відкривають кришку приладу і за допомогою штока стискають сильфон до верхнього стопорного поглиблення штока. До гумової трубки забірного пристрою приєднують фільтруючий елемент і, відпустивши фіксатор штока, продувають фільтруючий елемент досліджуваним повітрям. Після цього знову заряджають забірний пристрій (штоком стискають сильфон) і до гумової трубки забірного пристрою послідовно приєднують індикаторну трубку (знявши з її кінців спеціальним шкребком сургучеві заглушки), а також продутий раніше досліджуваним повітрям фільтруючий елемент. Після того, як стопор штока вийде з верхнього положення, через фільтруючий елемент і індикаторну трубку в забірний пристрій приладу почне надходити досліджуване повітря. Кількість досліджуваного повітря в мм, що пропускається через індикаторну трубку, установлюється для кожного газу відповідно до таблиці, прикладеної до посібника з експлуатації приладу. Починаючи виміри, варто засікти час, за який відбудеться спрацьовування забірного пристрою (шток зафіксується стопором у нижнім положенні). Якщо час роботи приладу буде менше зазначеного в таблиці по визначенню даного газу, значить порошок в індикаторній трубці ущільнений недостатньо і показання будуть неправильними. У цьому випадку потрібно замінити індикаторну трубку і повторити аналіз Отримані дані порівнюють з нормативними. Прилад розрахований на нормальну роботу при температурі навколишнього повітря ±20 °С. Якщо температура досліджуваного повітря буде нижче, показання приладу збільшують, а при більш високих температурах показання приладу зменшують. Гранично припустимі концентрації шкідливих домішок, обумовлені приладом, указуються на кришці маркірованої коробки досліджуваного газу і порівнюють із ПДК (ДСТ 12.1.005—76). Для визначення змісту в повітрі пожежо небезпечних газів і пар застосовують різні газоаналізатори. Він дозволяє визначити наявність пальних газів у повітрі колодязя або якого-небудь приміщення перед початком провадження робіт у ньому. Він складається з двох камер (порівняння і вимірювальної), гальванометра, поршневого насоса, батарей, перемінних резисторів. Для виміру у вимірювальну камеру газоаналізатора поршневим насосом нагнітають аналізовану суміш повітря з газом. При натисканні кнопки в ланцюзі джерела харчування струм розжарює платинову спіраль, поміщену у вимірювальній камері. На цій спіралі відбувається каталітичне згоряння аналізованої повітряної суміші, якщо вона пальна. За рахунок додаткового нагрівання від згоряння суміші опір платинової спіралі в камері змінюється в порівнянні з опором у порівняльній камері, це порушує рівновагу електричного моста, і стрілка гальванометра відхиляється. Запиленість повітря перевіряється за допомогою аспіратора, заповненого паперовим фільтром або скляною ватою, пылеотборной трубки, барометра, термометра, аналітичних ваг і секундоміра. Для визначення запиленості фільтр-алонж зважують на аналітичних вагах, потім вставляють у пылеотборную

ОСВІТЛЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Основні світлотехнічні характеристики і поняття. Недостатнє і надмірне освітлення робочих місць негативно позначається на нервовій системі людей, призводить до перевтоми і зниження про­дуктивності праці, порушення координації дій, захворювань орга­нів зору та виробничих травм тощо, У зв'язку з цим до виробни­чого освітлення ставляться високі вимоги.Променева енергія від джерела світла поширюється в просторі у вигляді електромагнітних коливань із широким діапазоном довжини хвиль. Органи зору здатні сприймати лише частину цього спектра в діапазоні від .380 до 760 "нм. Хвилі довжиною менше 380 нм належать до ультрафіолетового випромінювання, а довші від 760 нм — до інфрачервоного.Світло є необхідною умовою будь-якого виробництва, а як фі­зичне явище характеризується рядом показників.Світловий потік—потужність променевої енергії, оцінена за світловим відчуттям органами зору. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік, що випромінюється одиничним джерелом світла силою в одну канделу, розміщеним у вершині тілесного кута в один стерадіан

Відношення світлового потоку (Р) до одиниці простору — ті­лесного кута (со) називається силою світла (/) і визначаєтьсяЗа одиницю сили світла прийнята кандела (кд), яка дорівнює силі світла, випромінюваного з поверхні площею 1/600 000 м² дер­жавного світлового еталона в перпендикулярному напрямі при температурі твердіння платини (2046,65 К) і тиску 101325 Па.

Освітленість Е — густина світлового потоку Р на освітлюваль­ній поверхні, яку визначають із відношення:

Е = РІ$,

де Р — світловий потік, лм; 5 — площа освітлювальної поверх­ні, м².

Орган зору людини здатний бачити об'єкти при освітленості від 0,1 до 100 000 лк. Але освітленість в 1 лк не дозволяє викону­вати більшість видів робіт. Освітленість можна оцінити орієнтую­чись на те, що освітленість Землі в місячну ніч становить при­близно 0,2 лк, а в сонячний день доходить до 100 000 лк.

Освітленість не залежить від властивостей освітлюваної по­верхні (форма, колір тощо).Видимість будь-якого предмета на робочому місці залежить від освітленості, розміру предмета, його яскравості, контрасту з фоном і тривалості експозиції.Яскравістю поверхні В (кд/м²) називають відношення сили світла /, випромінюваного в розглядуваному напрямі, до площі, що освітлюється 5, тобто:

В = Л§.Фон — поверхня, що прилягає безпосередньо до об'єкта розпіз­нання, на якій він розглядається. Фон може бути світлим, серед­нім і темним. Контраст об'єкта з фоном характеризується спів­відношенням яскравості розглядуваного об'єкта і фону.

Завдяки яскравості, фону і контрастності людина досить доб­ре розрізняє різні предмети. Це пов'язано з тим, що основне значення для органу зору має не освітленість, а світловий потік,відбитий від поверхні, що розглядається, і спрямований в орган зору.*

Негативно на органи зору впливають пульсація освітленості і здатність освітлювальної установки засліплювати. У^У зв'язку з цим виробниче освітлення повинно задовольняти |*такі вимоги: на робочих місцях має бути достатня і рівномірна і освітленість, між об'єктом та фоном — певна контрастність, дже-* рело світла не повинно засліплювати, світло має бути без пуль­сації. Освітлювальні установки слід виготовляти довговічними, надійними у роботі і безпечними при обслуговуванні.Освітлення виробничих приміщень і робочих місць буває при­родним, штучним і комбінованим.Природне освітлення відповідно до існуючих нормативних до­кументів застосовують у приміщеннях, в яких постійно перебу­вають люди. Без природного освітлення можуть бути конференц-зали і зали засідань, виставочні зали, роздягальні, санітарно-по­бутові приміщення, приміщення особистої гігієни жінок, коридори і проходи.Залежно від напрямку проникнення світла у приміщення при­родне освітлення буває бокове — через віконні прорізи, верхнє — через спеціальні фонарі або прорізи у стелі та комбіноване — через віконні прорізи і ліхтарі та отвори в стелі. Санітарними правилами передбачається природне освітлення залежно від ха­рактеру зорової роботи, розмірів об'єктів розпізнання, контраст­ності і характеристики фону..'""Для нормування природного освітлення прийнято коефіцієнт є, який визначають із відношення освітленості у певній точці при­міщення Е_в до освітленості, що створюється світлом від відкри­того небосхилу Е₃:

е = Е_в/Е₃- 100.

де т — коефіцієнт світлового клімату (без урахування прямого сонячного світла), визначається залежно від району розміщення будівлі; с — коефіцієнт сонячного клімату (з урахуванням прямо­го сонячного світла},.

При проектуванні природного освітлення коефіцієнт світлового клімату вибирають залежно від поясу світлового клімату. Тери­торія України, зокрема м. ІОіїв; належить до IV поясу, для якого т = 0,9.Коефіцієнт сонячного клімату враховує додатковий світловий потік, що проникає протягом року через світлові прорізи в при­міщення за рахунок прямого або відбитого сонячного світла, с = 0,б— 1.

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) показує, яку частку зовнішнього дифузного світла небосхилу (у відсотках) становить освітлення у певній точці всередині приміщення, і нормується за характером зорової роботи (табл. 9). 9. Нормовані КПО для виробничих приміщеньНормативні значення КПО використовують при розрахунках загальної світлопропускної площі вікон проектованого приміщен­ня. Сумарну площу вікон при розрахунку природного освітлення визначають за формулою:

а) при боковому освітленні

б) при верхньому освітленні

площа вікон і ліхтарів відповідно, м²; 5_П — площа підлоги, м²; Лв, Цл — світлова характеристика вікна І ліхтаря відповідно. Зна­чення для^вікна вибирають залежно від відношення довжини при­міщення до його глибини і відношення глибини приміщення до ви­соти від робочої поверхні до верхнього краю вікна; К — коефі­цієнт, що враховує затемнення вікон будівлями, розміщеними напроти, Вибирається з нормативних таблиць; т₀ — загальний кое­фіцієнт світлопропускання світлових розрізів то = тіт₂тзТ4Т5. Зале­жить від світлопропускного матеріалу (ті), в|іду конструкції кор­пусу вікна ^тг)," ступеня забрудненості скла (тз), виду несучої конструкції (т₄), виду сонцезахисних пристроїв (т₅), які вибира­ють із нормативних таблиць; п і г₂ —^ коефіцієнти, що враховують підвищення КПО від .світла, відбитого від елементів приміщення, вибирають із нормативних документів.За значениям світлопропускної площі одного вікна- (стандарт­на величина) визначають для виробничого приміщення кількість вікон.'Штучне освітлення виробничих приміщень і робочих мкцьздійснюють за допомогою спеціальних світильників з газорозряд­ними лампами або лампами розжарювання. Залежно від призна­чення воно буває робоче, аварійне, еііакуддііше-І охор_онне. Штуч-не освітлення може бути загальним (рівномірне або локалізова­не) і комбінованим (поєднання загального і місцевого).Відповідно до існуючих нормативних документів на проекту­вання робоче освітлення передбачене для всіх приміщень буді­вель, а також на ділянках відкритого простору, призначених для роботи, проходу, людей і руху транспорту. Нормативними документами надається перевага газорозряд­ним лампам низького і високого тисків (люмінесцентні, ДРЛ, ме-талогалогенні, натрієві, ксенонові) .по відношенню до ламп роз­жарювання. Лампи розжарювання застосовують лише тоді, коли неможливо або недоцільно застосовувати газорозрядні лампи. При виборі джерел світла користуються рекомендаціями норма­тивних будівельних норм і правил. У приміщеннях, де виконують роботи І—V розряду, застосовують комбіноване освітлення. При цьому світильники загального освітлення повинні забезпечувати 10 % освітленості за нормами. Оскільки більшість сільськогоспо­дарських робіт належить до IV—VIII розрядів, рівень штучної освітленості робочих поверхонь у приміщеннях повинен бути не нижчий від наведеного у табл. 10.На практиці для визначення нормативної освітленості на ро­бочих місцях розраховують кількість електричних ламп певної по­тужності з відповідними світлотехнічними характеристиками," їх розміщення у приміщенні на площі стелі та за висотою над освіт­люваною поверхнею. Найбільш точним і часто застосовуваним є знаходження коефіцієнта використання світлового потоку, коли спочатку визначають сумарний світловий потік, необхідний длядосягнення нормативної освітленості на всій площі приміщення:де К — коефіцієнт запасу (для газорозрядних ламп дорівнює 1,5—2, а для ламп розжарювання — 1,3—1,7); Е — нормативна освітленість, лк; 5 — площа освітлюваного приміщення, м²; г) —■ коефіцієнт-використання освітлювальної установки; 1—коефіці­єнт нерівномірності освітлення (0,67—0,99).Для визначення коефіцієнта використання освітлювальної установки спочатку визначають індекс приміщення (/) за фор­мулою:де а — ширина приміщення, м; в — довжина приміщення, м; И — висота підвішування світильника, м (віддаль від освітлюваної по­верхні до лампи).Після визначення індексу приміщення вибирають значення ц зі спеціальної таблиці залежно від виду світильника і коефіцієн­тів відбиття світла від стелі і стін.Визначений світловий потік відносять до світлового потоку вибраної лампи (зі світлових характеристик ламп), обчислюють кількість електричних ламп, які повинні забезпечити нормативну освітленість у приміщенні.Аналогічно розраховують освітлення із застосуванням газороз­рядних ламп. При цьому у наведеній формулі, замість кількості ламп (при обчисленні світлового потоку однієї лампи) зазнача­ють кількість світильників. Важливе значення при розрахунку освітлення має правильний вибір світильника.

Світильник — це освітлювальна установка, яка складається з джерела світла і спеціальної арматури, що розсіює або спрямовує у певному напрямку промені світла.

При виборі світильника звертають увагу на захисний кут а, що характеризує здатність світильника засліплювати (рис. 61). Залежно від значення захисного кута визначають висоту підві­шування світильника певної конструкції. Більшість світильників загального призначення має захисний кут 15°, а для місцевого освітлення — 30°.Люмінесцентні лампи виготовляють з різними характеристика­ми: ЛД — денного світла; ЛДЦ — денного світла з поліпшеною передачею кольору; ЛЕ — спектр наближений до сонячного; ЛБ — білого світла; ЛХБ — холодно-білого світла; ДРЛ — дугові ртутні високого тиску та ін.Вимірюють та контролюють освітленість приміщень і робочих місць за допомогою люксметрів Ю-116, Ю-117.Світильники виготовляють відповідно до вимог існуючих стан­дартів і технічних умов. Залежно від конструкції їх поділяють на відкриті (лампа не закрита від навколишнього середовища), за­криті (лампа закрита), вологозахищені (до лампи не може прони­кати волога повітря), пилонепроникні (лампа закрита спеціаль­ними пилонепроникними ковпаками й ущільненнями), вибухоне­безпечні (лампа закрита герметичним ковпаком) (рис. 62).Для зовнішнього освітлення (відкритих майданчиків) застосо­вують спеціальні світильники і прожектори. їх встановлюють так, щоб світло не потрапляло у вікна будинків.Висота підвішування світильника над проїжджою частиною ву­лиць, доріг і площ, а також над токами та іншими об'єктами, де у нічний час передбачене виконання певних робіт, повинна ста­новити не менше 6,5 м. Спеціальними нормами встановлена серед­ня освітленість доріг і вулиць (1—2 лк).

ЗАХИСТ ВІД ШУМУ І ВІБРАЦІЙБільшість &»р«бничйХ процесів у сільському господарстві су­проводжується дією на працюючих шуму, що виникає при роботі машин, енергетичних установок, приводів тощо.

_і Щум^— сукупність звуків різної інтенсивності і частоти, що ви­никають внаслідок коливальних процесів і безладно змінюються протягом часу. Джерелом шуму може бути тіло, що коливається. Будь-які механічні коливання у діапазоні частот 20—20 000 Гц сприймаються органом слуху людини як звук. Коливання з час­тотою менше 20 Гц породжують інфразвук, а понад 20 000 Гц — ультразвук. Ці коливання не сприймаються органами слуху лю­дини, але спричиняють біологічну дію на організм.

Звукові хвилі здатні поширюватися лише у пружному середо­вищі, яким є тверді тіла (метали, будівельні матеріали), рідини і гази. Шум, що розповсюджується у твердих тілах, одержав назву структурного, а у повітрі — повітряного.Спрощено процес виникнення повітряного звуку механічного походження можна продемонструвати за допомогою коливання пружного стержня (рис. 49). Якщо один кінець стержня закріпи­ти, а інший відхилити від положення рівноваги і відпустити, то він почне коливатись. Коливання стержня примусять, змішуватись частинки повітря, що прилягають до стержня. Під дією пружних сил зміщені частинки будуть знову повертатись у своє початкове положення. Так виникають зони згущення і розрідження повітря з різними значеннями тиску. Завдяки пружності повітря зони згу­щення І розрідження з певною швидкістю будуть розходитися увигляді звукових хвиль. При досягнен­ні органу слуху людини ці хвилі ви­кличуть коливання (вушної) барабан­ної перетинки. Ці коливання сприй­маються слуховим апаратом, пере­даються в слухові центри головного мозку і створюють відчуття звуку.Будь-який звук характеризується частотою коливань /, інтенсивністю / і звуковим тиском Р. Частина просто­ру, в якому поширюються звукові хвилі, називається звуковим полем. У результаті коливань тіла та його дії на пружне середовище (повітря) у ньому почергово виникають хвилі з тиском вищим і нижчим від атмосфер­ного. Завдяки пружності повітря, зони згущення І розрідження послідовно розповсюджуються з певною швидкістю від місця збу­дження.Додатковий тиск, що виникає в повітряному середовищі від звукових хвиль, називають звуковим тиском Р.Миттєва швидкість розповсюдження звукової хвилі в повітря­ному середовищі залежить від миттєвого звукового тиску і акус­тичного опору середовища:V = Р/рС,

де р — густина середовища, кг/м³, с — швидкість звуку в даному середовищі, м/с.

Інтенсивність звуку / визначається за середнім значенням зву­кової енергії, що проходить за одиницю часу через одиницю пло­щі (поверхні), перпендикулярної до напрямку поширення звуку:

/ = Р₉ = Р^а/рс,

де / — інтенсивність звуку, Вт/м²; V — миттєва швидкість коли­вань, м/с; с — швидкість звуку в даному середовищі, м/с.

Шум, як правило, є поєднанням звуків різної частоти й інтен­сивності і може розглядатися як сума гармонійних коливань. Роз­кладення шуму на гармонійні складові називається спектральним аналізом (рис. 50).

За спектром шуму можна визначати рівні звукового тиску на певних частотах, що необхідно при розробці заходів для знижен­ня шуму. На практиці спектри шумів будують згідно із результа­тами вимірювань звукового тиску за допомогою шумоміра і ана­лізатора спектра. Залежно від шуму спектр може бути дискрет­ним (рис. 50, г), суцільним (рис. 50, д) і змішаним (рис. 50, є). Якщо суцільний спектр шуму складений з однакових амплітуд у широкому полі частот, то такий шум називають білим. При дослідженні виробничого шуму спектри роз­міщують в октавних смугах частот.

Октава — інтервал частот, в яко­му вища частота /₂ удвічі більша від нижчої /і.

На практиці користуються значен­нями середньогеометричних частот кожної октави, які визначають за формулою:

У діапазоні частот 16—20 000 Гцсередньогеометричними частотами від- в 100, 1000, 2000, 4000, 8000, 16 000 Гц.

Сприйняття звуків органами слуху людини обмежується не тіль­ки частотним діапазоном (16—20 000 Гц), але і силою, або звуко­вим тиском. Слухове сприйняття на всьому частотному діапазоні обмежене також нижніми і верхніми межами сили звуку (звуково­го тиску).

Мінімальні і максимальні звукові тиски, що сприймаються як звук, називають пороговими. Нижня межа, де сила звуку спри­ймається органами слуху, називається порогом чутності, а верхня, де сила звуку викликає больові відчуття органів слуху,— больо­вим порогом (рис. 51). Нижче від порогу чутності на всіх "часто­тах орган слуху не сприймає ніяких звуків, а вище від больового порогу відчувається лише біль.

За частотою шуми поділяють на низькочастотні — до 380 Гц, середньочастотні — від 380 до 800 Гц і високочастотні — понад 800 Гц.

У звуків частотою 1000—5000 Гц на порозі чутності інтенсив­ність звуку становить 10~¹⁶ Вт/м², а на порозі больового відчуття 10² Вт/м² Це свідчить про те, що рівень інтенсивності звуку на порозі больового відчуття перевищує рівень звуку на порозі чут­ності у 10^м разів. У зв'язку з цим для оцінки шуму зручно ви­мірювати не абсолютне значення інтенсивності, а відносний її рі­вень у логарифмічних одиницях. При цьому збільшення будь-якої інтенсивності звуку в 10 разів відповідає приросту відчуття інтен­сивності звуку на 1 одиницю, яку прийнято називати бел:

де /о— інтенсивність звуку на порозі чутності.

Рівень інтенсивності в децибелах (дБ) можна визначити за формулою:де Р_о — 2-10~⁵; Р — середньоквадратична величина звукового тиску, Па.

В однородному повітряному середовищі звук розповсюджуєть­ся без викривлень з постійною швидкістю. На практиці середови­ще, в якому розповсюджується звук, не завжди однорідне. Тому необхідно враховувати такі явища, як переломлення, розсіювання, відбиття і поглинання. Вивчення їх має важливе значення у роз­робці заходів для зниження рівнів шуму.

Якщо звукова хвиля, з певною швидкістю проходячи у певному середовищі під кутом 0і, потрапляє на інше середовище, то вна­слідок переломлення вона в цьому середовищі буде рухатись уже під кутом 02 (рис. 52). Якщо звукова хвиля, попадаючи на пере­шкоду, розсіюється, то.перешкода мала, а якщо відбивається, то перешкода велика. Звукові хвилі, падаючи на велику перешкоду,

відбиваються подібно відбиттю світла. При цьому амплітуда від­битої хвилі відрізняється від амплітуди падаючої. Так само від­різняється енергія відбитої хвилі Е_в від енергії падаючої Е_п. Від­ношення амплітуд (енергій) називають коефіцієнтом відбиття:Практично коефіцієнт відбиття завжди менший одиниці. Добре відбивають звукові хвилі скло, бетон, залізо.

Здатність матеріалів (конструкцій) поглинати звукову енергію характеризується коефіцієнтом звукопоглинання а, який визнача­ють з відношення звукової енергії, поглиненої матеріалом £пг, до падаючої Е_п: Ефект звукопоглинання грунтується на здатності різних мате­ріалів розсіювати енергію звукових хвиль. При цьому звукові хви­лі, падаючи на поглинаючу перешкоду, виготовлену з пористого матеріалу, призводять до коливального руху повітря у вузьких порах. Повітря, звужуючись, перетворює звукову енергію в тепло­ву, яка розсіюється в навколишньому середовищі. Добре погли­нають звук фібролітові плити, скловолокно, мінеральна вата, по-ліуретан, пористий полівінілхлорид та інші. При конкретних інже­нерних рішеннях за рахунок поглинання шуму можна знизити загальний рівень до 8 дБА, а в окремих октавних смугах 12— 15 дБ.

Важливим способом боротьби із шумами на виробництві є звукоізоляція.

Звукоізоляція — властивість елемента конструкції будівлі (ма­шини) протидіяти передачі падаючої на неї звукової енергії. Зву-коізолюючі властивості захисного пристрою визначають коефіцієн­том звукопровідності т:

т = Е_пр/Е_Пі

де Япр — енергія звукової хвилі, що пройшла перешкоду; Е_п — енергія падаючої звукової хвилі.

На підставі закону збереження енергії можна записати:Для ефективного зниження шуму встановлюють перешкоди у вигляді стін, кожухів, кабін (рис. 53).

Звукоізолююча здатність однородно!" перегородки може бути обчислена за формулою:

/? = 2018 (О/)-60,

де С — маса 1 м² огородження, кг; І — частота, Гц.

В інженерній практиці іноді виникає необхідність визначати рівень шуму у міру віддалення від джерела (рис. 54). При цьомукористуються положенням, що на відкритому повітрі і у великих приміщеннях зниження звукового тиску обернено пропорційне квадрату віддалі від джерела шуму: ₂ = ь_г 4- ги щ -у— ■,де Ь\ — рівень звукового тиску на віддалі Г\ від джерела; г₂ — відстань від джерела, на якій визначають рівень звукового тиску. Якщо у виробничому приміщенні знаходиться п джерел шуму з однаковим рівнем звукового тиску, то сумарний рівень звуково­го тиску можна розраховувати за формулою:де Ь\ — рівень шуму одного джерела; п — кількість джерел.При одночасній дії кількох джерел шуму, але з різними рів­нями звукового тиску, загальний рівень у конкретній точці визна­чають шляхом складення їх інтенсивності, а не рівнів:де Ь\, ^2, ^п — рівні звукового тиску або рівні інтенсивності в певній точці окремих джерел.Орган слуху людини неоднаково сприймає звуки різних час­тот: малі — як менш гучні, порівняно з високими тієї ж інтенсив­ності. Тому суб'єктивне відчуття гучності шуму оцінюється рів­нем гучності, який відраховується від умовного нульового порогу. За одиницю рівня гучності прийнятий фон. Він відповідає різниці рівнів інтенсивності в 1 Б еталонного звуку при частоті 1000 Гц. Лише на частоті 1000 Гц рівні гучності у фонах збігаються з рів­нями звукового тиску, в децибелах. Таким чином, рівень гучності є фізіологічною характеристикою звукових коливань. За допомоггою експериментальних досліджень були встановлені значення і побудовані криві рівної гучності на всьому діапазоні сприйняття звуку людиною за частотою (див. ри£- 51)-Шум як загальний подразник зз певних значень своїх харак­теристик може шкідливо впливати ца органи і системи організму людини. Інтенсивний шум, що постійно Діє на органи слуху, може призвести до професійного захворю#^аННЯ ~~ постійної втрати слу­ху. Хворий спочатку перестає сприймати звуки високих частот (4000 Гц), а пізніше —і низьких, яК* визначають сприйняття роз­мовної мови.Найбільш несприятливим для органу слуху є шум з частотою ЮОО—4000 Гц. При дуже високих тисках може трапитись пряме руйнування барабанної перетинки. Шум впливає також на^ різні відділи головного мозку, що у свою ^чеР^гУ змінює нормальні про­цеси вищої нервової діяльності.При тривалій дії шуму підвищених рівнів виникає втомлюва­ність, загальна слабкість, роздратованість, апатія, послаблення пам'яті, гіотіння тощо.

Нормування шуму. Для гарантування шумобезпеки на вироб­ництві існують такі принципи нормування шуму: за граничним спектром шуму, при якому встановлї°^ють гранично допустимі рів­ні звукового тиску; рівня звуку (дБА) ^за шкалою «А» шумоміра, який дає можливість визначити інтегральну оцінку всього шуму.

Виходячи з цих принципів, спец^^льними органами розроблені нормативні значення рівнів звуковой? тиску (табл. 7).

Вимірюють шумові характерисТ^{ики за} ГОСТ 12 1.023—80, ГОСТ 12.1.026—80, ГОСТ 12.1.027—80 шумомірами. Шумомір — прилад, що складається з мікроф<?^на' підсилювача, частотних фільтрів і приладу-покажчика. Шумоміри першого класу можуть вимірювати шум у частотному діап#^зон* 20 12 500 Гц, а друго­го—31,5—8000 Гц. Крім цього, _ШуМ°^міР^и першого класу мають частотні характеристики А, В, С і Лін» другого А і СНайбільш поширені шумоміри ИШВ-1, ШКВ ], ВШВ 003, ШУМ-М.Захист від шуму. Загальна клааяФ^ікаи-^ія засобів і методів за­хисту від шуму приведена в ГОСТ 12.1.029—80 Відповідно до цього стандарту захист працюючих 0^ ^ШУ^МУ може здійснюватися як колективними засобами і методами» ^ак ' індивідуальними.Колективними засобами і методами досягається зниження шу­му в джерелах, його виникнення та И^а шляхах поширення Засоби і методи колективного захисту від шуму поділяються на архі­тектурно-планувальні, організаційно-технічні методи і акустичні засоби.Архітектурно-планувальними методами можна знизити шум впровадженням раціональних акуст0^чних розробок із плануван­ням будівель і генеральних планів окремих об'єктів, раціональ-ним розміщенням обладнання і робочих місць, а також зон і ре­жимів руху транспортних засобів і вантажопотоків.

Організаційно-технічними методами передбачається: застосу­вання технологічних процесів з низькими рівнями шуму; впрова­дження дистанційного керування машинами з підвищеними рівня­ми шуму і дистанційного контролю; удосконалення технології ре­монту та обслуговування машин; застосування малошумних ма­шин І зміна елементів конструкції машин; дотримання раціональ­них режимів праці й відпочинку.

Суттєвого зниження шуму можна досягти застосуванням акус­тичних засобів: звукоізоляції (звукоізолюючі огородження буді­вель і приміщень, кожухи, кабіни"; акустичні екрани, перегород­ки); звукопоглинання (звукопоглинаюче облицювання, об'ємні по­глиначі шуму); засоби віброізоляції (віброізолюючі опори, пруж­ні прокладки, конструктивні розриви), засоби демпфірування (за характеристикою: лінійні й нелінійні; за видами; елементи із сухим, в'язким та внутрішнім тертям); глушники шуму (абсорбцій­ні, реактивні (рефлексні), комбіновані).За принципом конструкції глушники можна поділити на два типи: активні і реактивні.У глушниках активного глушіння зниження шуму відбувається за рахунок поглинання енергії звукової хвилі матеріалом набивки (рис. 55, а) або витрати енергії звукової ?6вилі на тертя (рис. 55, б) у потоках газу з елементами різних перешкод (сітки, решітки, отвори трубок різної довжини тощо). Активні глушники застосо­вують для глушіння шумів високої частоти, але вони мають низь­ку надійність.Глушники реактивного глушіння (рис. 55, в, г) застосовують для зниження низькочастотних шумів. Принцип їх роботи грун­тується на багатократному відбивачі шуму від стінок глушника при звуженні і розширенні звукової хвилі. Реактивні глушники ще поділяють на камерні і резонаторні.При неможливості знизити рівень виробничого шуму нижче встановлених гігієнічних норм застосовують протишумові засоби індивідуального захисту: навушники (рис. 56), що закривають ра­ковину вуха ззовні; вкладиші, що закривають слуховий канал; шлеми і каски, а також костюми.

Особливості дії вібрації на організм людини. Вібрації—це процес поширення механічних коливань у твердому тілі.іМеханічні коливання тіл з частотою менше 20 Гц сприймаю­ться організмом людини "як вібрація, а коливання з частотою по­над 20 Гц — одночасно як вібрація і шум.Джерелами вібрацій є різні виробничі процеси, механізми та їх робочі органи. Усі сучасні машини, що застосовуються у сіль­ському господарстві, створюють вібрації. Виникають вони безпо­середньо в джерелах і передаються по різних елементах машин і обладнання до оператора.За способом передачі на людину вібрації поділяються на за­гальні, що передаються через опорні поверхні на тіло людини уположенні стоячи або сидячи, і локальні, що передаються через окремі елементи тіла людини (руки, ноги).За напрямком вібрації можуть діяти: вздовж напрямку коор­динатних осей X, У і 2. для загальної вібрації, де 7. — вертикаль­на вісь, а X і У—горизонтальні осі; вздозж осей ортогональної системи координат Х_ІЬ К_р> 2_Р для локальної вібрації, де вісь ^_р збігається з віссю місць охоплення джерела вібрації, а вісь £_Р лежить у площині, утвореній віссю А^гр і напрямком прикладан­ня сили або віссю передпліччя (рис. 57).Залежно від джерела виникнення вібрацію поділяють на такі категорії:

1. —транспортна, що Діє на операторів рухомих машин і транс­портних засобів під час їх руху по полю, дорогах;

2. — трансиортно-технологічна, що діє на оператора з обмеже­ним переміщенням лише по ідготовлених поверхнях виробничих приміщень, майданчиків тощо;

3. — технологічна, яка діє на оператора стаціонарних машинабо передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.Із фізичного боку вібрації характеризуються частотою коли­вань /, амплітудою зміщення А, швидкістю коливання ь\ приско­ренням коливання №.

Віброшвидкість V (м/с) І віброприскорення Ш (м/с²) для гар­монійних коливань визначають за формулами: ■ -V - 2л/<4 = <оА; . Ш '= 2я*/М = цМ, де со — кутова частота, с"¹.Найбільш несприятливо діє на організм людини вібрація при резонансних частотах б—8 Гц (перша резонансна частота) і 16— ЗО Гц (друга резонансна частота). Починаючи з частот 40 Гц, вібрації особливо небезпечні для організму людини, тому що вони можуть спричинити до механічних пошкоджень або розривів у окремих його органах.Вібрації можуть викликати зміни у нервовій системі і кістко­вих тканинах, призводити до зниження гостроти зору і порушува­ти рівновагу основних нервових процесів — збудження і гальму­вання, впливати на зміну ритму серцевих скорочень, артеріаль­ного і венозного тиску.Тривала дія інтенсивної вібрації на організм людини викли­кає патології, які в сукупності називають вібраційною хворобою. Таке порушення фізіологічних функцій організму обумовлене пе­реважно дією вібрацій на нервову систему. Ці порушення прояв­ляються у вигляді головного болю, запаморочень, Поганого сну, зниженої працездатності, поганого самопочуття, порушення серце­вої діяльності.Ступінь дії вібрації на організм людини визначається такими параметрами процесу коливання, як частота, зміщення, швидкість і прискорення, а також тривалість дії.Особи, що приймаються на роботу, пов'язану з дією вібрації і шуму, повинні проходити медичний огляд. Відповідно до сані­тарних норм; особи, в яких між двома періодичними оглядами^ виявлено різке погіршення здоров'я або ознаки вібраційної хворо­би, повинні бути переведені па роботу, не пов'язану з дією віб­рацій.

Нормування вібрацій. Для розробки ефективних заходів за­хисту працюючих від шкідливої дії вібрацій розроблені і затізор-дженІ стандарти на допустимі рівні параметрів вібрацій і методи розрахунку засобів віброізоляції робочих місць. При цьому були враховані такі характеристики вібрацій, як зміщення А = у(і), швидкість и = ^х¥(і) і прискорення № = /(/), а також зв'язки між ними: VВирази (р(і), УР{() і І {і) повністю описують процес коливання.Наведені залежності можна застосовувати лише для загально­го описання вібрацій, бо фактичні закономірності процесів коли­вання об'єктів, що передають вібрації до тіла людини надзвичай­но складні. Для виходу з цього положення на практиці вібрацію можна характеризувати середньою величиною одного з парамет­рів за певний проміжок часу. Такою середньою величиною при­йнято середньоквадратичне значення швидкості, яке визначають за формулою:де Т — період коливань, пов'язаний з частотою коливань залеж­ністю со= \/Т.Для більш детального описання процесу коливань весь спектр його частот розділяють на смуги і в межах кожної такої смуги нормують параметри вібрацій.Оскільки діапазон зміни параметрів вібрацій від порогових значень, при яких вона нешкідлива, до дійсних — великий, то зручно вимірювати не дійсні значення цих параметрів, а логариф­ми відношень дійсних значень їх до порогових. Таку величину на­звали логарифмічним рівнем параметра, який вимірюють у деци­белах (дБ).Відповідно до цього логарифмічний рівень віброшвидкості /-» і віброприскорення Ьу, можна визначити за формулами:де £>ск — дійсна величина віброшвидкості, м/с; ш_ск — дійсна вели­чина віброприскореиня, м/с²; 5-10~⁸— порогова величина вібро­швидкості, м/с; 3 -10^-4 — порогова величина віброприскорення, м²/с.

Якщо прилад, що вимірює вібрацію, показує логарифмічний рівень у дБ, а норма встановлена відповідно для швидкості і при­скорення в м/с і м/с², то середньоквадратичні значення с_Ск (м/с) (м/с²) можна обчислити методом інтерполювання за спеці-альною таблицею або перерахунком за формулами:Гігієнічні норми за частотним аналізом встановлені для умов дії вібрації на працюючого протягом 8 год. У табл. 8 наведені норми віброшвидкості і віброприскорення для загальної вібрації.Для вимірювання параметрів вібрацій застосовують механічні й електричні прилади згідно з ГОСТ 12.1.034—81.Механічні прилади служать для вимірювання вібрацій з амплі­тудами понад 0,05 мм і частотою до ЗО Гц і мають значно меншу точність порівняно з електричними. Найбільш поширені вимірю­вальні комплекси ИШВ-1, НВА-і; ШВК-1, ВШВ-003." Норми для загальної вібрації встановлені з урахуванням дже­рел виникнення окремо для транспортної вібрації, транспортно-технологічної і технологічної (рис. 58). Затверджені також сані­тарні норми, якими передбачені допустимі рівні локальних вібра-цій на органах керування машинами та інші.

Захист від дії вібрацій. Відпо­відно до ГОСТ 12.4.046—78 заході» захисту від вібрацій поділяють ііз технічні, організаційні і лікувально-профілактичні. Вони бувають ко­лективні та індивідуальні.Колективні методи включають зниження вібрацій дією на джерело збудження і на шляхах їх поширення. Методи зниження віб­рацій у джер.елі збудження полягають у зрівноважуванні, зни­женні силової дії збудження шляхом удосконалення конструкції,. зміні частоти вібрації джерела її збудження та інші удосконален­ня; зміні конструкції елементів машин, зниженні нерівностей про­філю доріг, підвищенні здатності копіювати профіль,дороги ходо­вими частинами машин; зниженні параметрів збудження вібрацій та її самозбудження.Засоби віброзахисту поділяють на огороджуючі, віброізолю-„ючі, віброгасячі і вібропоглинаючі, а також на засоби автоматич­ного контролю, сигналізації та дистанційного керування.Огороджуючі засоби перешкоджають проникненню людини в зону дії вібрацій.

Віброізоляція знижує рівні вібрацій, що передаються від дже­рела на тіло працюючого, завдяки введенню між джерелом вібра­ції і працюючим проміжкового пружного зв'язку (рис. 59).Джерело вібрації може бути ізольованим від своєї основи за допомогою пружин, інших пружних елементів — гумових деталей, подушки, повсті тощо (рис. 60).Знизити вібрацію у джерелі можна різними способами. Основ­ними серед них. є заміна ударних навантажень на безударні, роз­робка кінематичних схем з малими прискореннями. Наприклад, заміна прямозубих передач на Інші види зчеплень, металевих шестерень на такі, що поглинають коливання (текстоліт, пласт­маса). Крім цього, при виготовленні таких деталей повинна бути досягнута висока точність обробки деталей і точне складання ма­шин і механізмів.Вібропоглинання — це явище перетворення енергії механічних коливань в інші види енергій, переважно в теплову.Віброгасіння — це зниження рівня вібрацій машин та механіз­мів застосуванням додаткових пристроїв. Наприклад, верстати встановлюють на фундаменти, що знижують амплітуду коливань. У конструкціях автомобілів засто- , совують пневматичну та пружинну підвіску, динамічне віброгасіння.Дистанційним керуванням мож­на виключити постійне перебування працюючого у зоні небезпечних рів­нів вібрацій.Для випадків, коли різними методами не вдається досягти на робочих місцях гігієнічних рівнів загальної та локальної вібрації застосовують засоби індивідуального захисту. Це спеціальне взут­тя на вібропоглинаючій платформі, віброзахисні рукавиці

ЗАХИСТ ВІД ШКІДЛИВИХ ВИПРОМІНЮВАНЬНайбільш широко у сільському господарстві застосовують ін­фрачервоні, ультрафіолетові та іонізуючі випромінювання.ІЧ-випромінювання викликає підвищення температури тіла, по­червоніння І опік шкіри чи тепловий удар. Джерелами його є сон­це, електрична дуга при зварювальних роботах, розплавлений метал, лампи штучного освітлення та ін.За ГОСТ 12.1.005—88 інтенсивність теплового опромінення не повинна перевищувати: 35 Вт/м² при опроміненні 50 % і більше поверхні тіла; 70 Вт/м² при опроміненні від 25 до 50 % поверх­ні тіла і не більше 140 Вт/м² при опроміненні від нагрітих по­верхонь з використанням 313. Для захисту від ІЧ-випромінювань застосовують захисні екрани, козирки, кабіни, теплоізоляцію по­верхонь, віддалення робочих місць від джерел теплового випромі­нювання, повітряний душ та інші засоби, а також спецодяг з ба­вовняної тканини з вогнестійким просочуванням, спецвзуття, ру­кавиці, захисні окуляри зі склом-світлофільтром жовто-зеленого або синього кольору, захисні маски.Інтенсивність ІЧвипромінювання виміряють актинометрами, спектрометрами ИКС-10, ИКС-12, ИКС-14 та іи.Ультрафіолетове випромінювання (УФ) виникає в діапазоні хвиль від 380 до 1 нм. його джерела — сонячна радіація, елек­тричне та газове зварювання, плазмові пальники, лампи розжа­рювання та газорозрядні, лазерні установки. Інтенсивному опро­міненню УФ-променями від сонця піддаються польові робітники, від установок — робітники теплицьДопустимі* норми та методика вимірювань УФ-випромінювань встановлені «Санітарними нормами ультрафіолетового випроміню­вання у виробничих приміщеннях» № 4557—88.При використанні спецодягу і заходів захисту обличчя, рук, що не пропускають випромінювання (шкіра, тканина з плівковим покриттям тощо), допустима інтенсивність УФ-В УФ-С не повин­на перевищувати 1 Вт/м² (табл. 11).При тривалій роботі у приміщеннях з недостатнім або повніс­тю відсутнім природним освітленням із профілактичною метою застосовують штучне УФ-опромінення людей у діапазоні хвиль 240—320 нм еритемними лампами з колбами із ультрафіолетового скла, що пропускає УФ промені, ЛЕР, ЛУФЩ, ДРВЕД та ін. Опромінення здійснюють протягом усього робочого дня малими дозами, встановлюючи еритемні установки зі світильниками робо­чого освітлення, або короткочасно по 2—3 хв на день більш по­тужними дозами у спеціальних фотаріях.УФ-опромінення в діапазоні довжин хвиль >320—380 нм засто­совують для профілактики захворювань шкіри (дерматитів), в ді­апазоні хвиль 160—254 нм — для знищення у приміщеннях бактерій; шкідливих мікроорганізмів, для знезаражування грунту, водиШкіру захищають нанесенням на неї шару мазі, що містить салол, саліцилово-метиловий ефір та ійші речовини, які затриму­ють УФ-промені. Очі, обличчя захищають окулярами, щитками із світлофільтрами залежно від виду робіт й інтенсивності випромі­нювання.Захист від іонізуючих випромінювань. Іонізуючі випроміню­вання в сільськогосподарському виробництві застосовують для ви­значення спрацювання деталей, якості зварних швів, обробки зер­на, в біологічних дослідженнях, при аналізі грунту тощо. Вони виникають в результаті самочинного розпаду ядер деяких хіміч­них елементів (радіоактивних речовин): радію, торію, урану та ін­ших, здатних спричинити до іонізації навколишнього середовища (повітря, різних матеріалів, живої тканини), тобто утворення в ній позитивно і негативно заряжених атомів і молекул — іоніз.Опромінення може бути зовнішнім, коли джерело радіації зна­ходиться зовні організму, і внутрішнім, що виникає при надхо­дженні радіаційних речовин із вдихуванням повітря, харчуванні, курінні, із забрудненою водою, інколи через шкіру.При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечні рентгенів­ські та нейтронні випромінювання з високою проникною здатністю, при внутрішньому — високоіонізуючі випромінювач!. Внутрішнє випромінювання триває доти, поки радіоактивні елементи не ви­йдуть з організму природним шляхом, не будуть виділені меха­нічно (внаслідок застосування блювотних засобів, адсорбентів нук­лідів, великої кількості рідини, промивання шлунку) або доки не закінчиться розпад. -Радіаційне випромінення може спричинити ураження окремих ділянок шкіри, тіла або загального захворювання — променевої хвороби. Вона може виникати у гострій (за короткий проміжок опромінення великими Дозами) чи у хронічній формі (при систе­матичному опроміненні дозами, які перевищують допустимий рі-

вень). Уражуючий ефект залежить від виду, дози, тривалості опро­мінення, розмірів опромінюваної поверхні, індивідуальної чутли­вості організму.

При неодноразовому опроміненні всього тіла чи більшої ча­стини дозою 0,25—0,5 Гр можливі зміни в крові, понад 0,1 Гр — розвивається ураження всього організму, можлива втрата праце­здатності, при 2—4 Гр — без лікування можливий смертельний наслідок, вище 6—10 Гр — смертельні випадки досягають 100%. Опромінення сільськогосподарських угідь може статися в зоні роботи атомних електростанцій, при аварійних викиданнях радіо­активних речовин. Повітряними потоками, пилом, водою вони мо­жуть розноситися на сотні кілометрів, призводячи до так званої наведеної радіації. Вона виникає під дією нейтронів, які діють на атоми деяких елементів грунту (натрій, кремній та ін.), перетво­рюючи їх на радіоактивні, тобто в самостійні джерела іонізуючих випромінювань.Продукція рослинництва, одержана із заражених сільгоспугідь можуть містити радіоактивні речовини понад допустимі межі. Вжи-. вання їх у їжу недопустиме. При годівлі худоби радіоактивні ре­човини переходять в організм тварин, а значить і в продукти тва­ринництва (м'ясо, молоко).

Різні органи тіла неодинаково радіочутливі. Всього виділено три групи критичних органів, опромінення яких завдає найбільшої шкоди організму. В порядку зменшення радіочутливості до них належать: 1 група — все тіло, гонади і червоний кістковий мозок; 2 — м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталики очей та інші орга­ни, які не входять до 1 і 3 групи; 3 — шкірний покрив, кісткова тканина, кістки, передпліччя, гомілки та стопи.

У табл. 12 наведені гранично допустимі дози (ГДД) річного опромінення осіб категорії А та межі дози (ГД) опромінення за рік осіб категорії Б.

Крім ГД, норми радіаційної безпеки встановлюють допустимі концентрації радіаційних нуклідів для контрольованих середовищ (повітря, вода), з якими можуть потрапляти в організм людини,а також допустимі рівні інших показ­ників.і Головною метою радіаційного за­хисту є зниження еквівалентної дозиабо запобігання опроміненню людини.-Вимоги радіаційного захисту регла­ментуються «Основними санітарнимиправилами роботи з радіоактивни­ми речовинами та іншими джере- А(ГДД) 5 15 30 лами іонізуючих випромінювань» Б(ГД) 0,5 1,5 З ОСП—72/87.Засоби захисту від зовнішнього опромінення такі: віддалення персоналу від джерела на відстань, що послаблює опромін.ення {доза опромінення зменшується пропорційно квадрату відстані) або повністю його виключає (відстань більше довжини перебігу іонізуючих частин); обмеженням часу роботи з джерелом; захист екранами.

Захисні екрани встановлюють між джерелами випромінення і робочим місцем. Форма їх може бути різною, матеріал і товщина залежать від виду випромінення. Для захисту від а-частинок до­статньо невеликої повітряної відстані (до 11 см) або тонкого (кілька міліметрів) екрану зі скла, плексигласу тощо.

Для захисту від р-частинок застосовують двошарові екрани. Перший шар виготовляють із матеріалів з малою масою (алюмі­ній, карболіт, плексиглас), а другий — із важких металів (сви­нець; вольфрам).При роботі з відкритим джерелом випромінювання (розчин, порошок, аерозоль, газ, пара), крім захисту від зовнішнього опро­мінення, треба запобігти поширенню радіоактивних речовин у навколишнє середовище, забрудненню ними приміщення, облад­нання, одягу, закритих ділянок тіла та потраплянню всередину організму. (Драцювати з іонізуючими речовинами дозволяється в окремих чи ізольованих приміщеннях, обладнаних припливно-ви­тяжною вентиляцією з високоефективним очищенням повітря. Для зменшення нагромадження та полегшення виділення радіаційного пилу поверхню стін, підлоги, стель виконують гладкими із заокруг­леними кутами, вкривають масляною фарбою. Прибирають при­міщення щодня вологим або вакуумним способом.При роботі з радіоактивними речовинами широко застосовують дистанційне управління, роботизовані комплекси, копіюючі і коор­динатні маніпулятори, оглядові системи.Засоби індивідуального захисту застосовують для запобігання радіоактивному забрудненню а- і ^-випромінюванню. Залежно від активності радіоактивних речовин і класу робіт одягають халати, комбінезони, шапочки, окуляри (кришталик очей порівняно із шкірою більш чутливий до радіоактивних припромінювань), гу­мові рукавички, спецбілизну, легке чи 'гумове взуття. При наяв­ності у приміщенні газів та аерозолей радіоактивних речовин поверх спецодягу надівають плівковий одяг, пластикові ізолюючі пневмокостюми з примусовою подачею чистого повітря, респіра­тори, шлангові протигази. При використанні 313 слід дотриму­ватися послідовності їх надівання та знімання, щоб не забрудню­вати одяг, шкірний покрив, оточуючі предмети.Велике значення для профілактики опромінення має система­тичний дозиметричний контроль рівня зовнішнього і внутрішнього опромінення обслуговуючого персоналу, а також рівня радіації навколишнього середовища.Для індивідуального дозиметричного контролю (обов'язково в умовах, де доза опромінення може перевищувати 3 річних ГДД) застосовують прилади ИФКУ-1, ТЛД, КИД-6 та інші.

Ступінь радіоактивного забруднення тіла і спецодягу вимірю­ють приладами СЗЛ2-1еМ, СЗБ2-2еМ, БДЗА2-01. Щільність пото­ків а-, 7' і нейтронного випромінювання виміряють приладами РУП-1, УИМ2-1еМ; об'ємну активність радіоактивних газів і аєро-золей у повітрі — приладами РВ-4, РГБ-3-01; об'ємну активність питної води у відкритих водоймах — приладом 2522-02 «Ясень III».