Практичне заняття № 4
Тема: «Дослідження стану екологічної небезпеки по території України на
основі застосування принципу реґіоналізації»
Найбільш значною властивістю, що зумовлює специфіку управління екологічною безпекою, є реґіоналізація. Вона полягає у визначенні територій (реґіонів) із характерною концентрацією та домінантністю певних типів та класів небезпеки в їх межах. Ознаками реґіоналізації є наявність різних складових екологічної небезпеки, специфічне їх поєднання і т.і. Серед основних принципів реґіоналізації слід визначити: територіальну цілісність реґіону, зосередженість характерних джерел небезпеки та переважну локалізацію її проявів у межах реґіону, спільність процесів формування небезпеки.
Системно-структурна парадиґма просторової структуризації екологічної небезпеки базується на диференціації реґіонів за ступенем концентрації небезпек різного ґенезису.
Профілізація реґіонів визначається наявністю домінуючих за інтенсивністю можливого впливу екологічно небезпечних видів господарської діяльності й природних явищ.
Профілізація за факторами техноґенного походження дозволяє виділити, наприклад:
– реґіони, де розміщені атомні електростанції - радіаційна небезпека;
– території з високою концентрацією кар'єрів - небезпека техноґенних землетрусів і т.п.
Профілізація за факторами природного походження дозволяє виділити регіони для яких характерна, наприклад: паводкова небезпека, метео-кліматична небезпека та ін.
Ступінь концентрації видів і підвидів небезпеки охарактеризуємо рангами реґіоналізації відповідно до системно-структурної парадиґми територіальної її структуризації (табл. 4.1).
Таблиця 4.1 – Ранги реґіоналізації екологічної небезпеки і техноґенної її складової
Ранг реґіоналізації |
Ступінь концентрації небезпеки |
Кількість видів і підвидів екологічної небезпеки |
|
Загальна |
У тому числі техноґенної складової |
||
1 2 3 4 5 |
Низька Помірна Підвищена Висока Надзвичайно висока |
0 3 4 5 6 8 9 15 |
0 2 3 4 5 7 8 12 |
ЗАВДАННЯ. З використанням вищенаведеного теоретичного визначити ранги реґіоналізації та ступінь концентрації небезпеки по території України в її окремих областях відповідно до варіанту запропонованого викладачем.
Практичне заняття № 5
Тема: «Визначення основних складових екологічної та техноґенної небезпеки
у конкретному реґіоні»
Кожен реґіон має притаманну саме йому специфіку формування екологічної небезпеки. Моніторинґ формування, розвитку та проявів еконебезпеки є підґрунтям для розробки системи управління екологічною безпекою.
Як приклад розглянемо конкретний техноґенно навантажений реґіон – територіально-виробничий комплекс Середнього Придніпров’я (ТВКСП), вибір якого як полігону експериментальних та прикладних досліджень зумовлене наступними обставинами:
– розташуванням його на межі чотирьох зон з ранґами реґіоналізації, які відрізняються, що встановлено на основі дослідження територіальної структуризації екологічної небезпеки в Україні. Це потребує нових підходів до аналізу станів небезпеки;
– просторова та часова структуризація небезпеки специфічна і визначається природними особливостями, суттєвою трансформацією ландшафтів, наявністю великих штучно створених об’єктів гідросфери, розміщенням потужних різнопрофільних господарських комплексів. Зазначені чинники зумовлюють несприятливе “сусідство” значної кількості видів та підвидів небезпеки;
– реґіональною специфічною домінантою екологічної небезпеки є техноґенні землетруси, що зумовлене високою концентрацією їх джерел та несприятливою позиційністю відносно споруд різного призначення.
ЗАВДАННЯ. Провести моніторинґ формування, розвитку та проявів екологічної небезпеки у ТВКСП.
Практичне заняття № 6
Тема: «Розробка функціональної структурно-логічної схеми управління екологічною безпекою у конкретному реґіоні»
Концептуальне положення стратегії управління визначається ієрархічністю структури екологічної небезпеки, динамічним взаємозв’язком небезпеки та безпеки і формулюється наступним чином: управління повинне здійснюватися на основі використання закономірностей формування небезпеки і через підсистеми, які відповідають її складовим.
Основні принципи стратегії управління екологічною безпекою полягають у наступному:
– недопущення ускладнення екологічної ситуації на основі реалізації системи контролю за техноґенною діяльністю (видача дозволів і ліцензій, екологічний аудит проблемних підприємств і т.і.);
– виявлення передкризових станів технологічних об’єктів, розробка заходів із попередження аварій та катастроф;
– розробка і реалізація короткострокової та довгострокової програми зниження екологічної небезпеки до прийнятних рівнів.
Реґіональні закономірності управління екологічною безпекою формулюються наступним чином:
– управління може бути результативним тільки при забезпеченні прийнятної просторової та часової структуризації небезпеки;
– оптимізація позиційності суттєво послаблює наслідки проявів небезпеки;
– мінімізація несприятливого “сусідства” небезпек різного ґенезису зменшує ступінь сумаційної дії на людину та довкілля;
– реалізація управлінських рішень та зниження ступеня небезпеки можуть бути розмежовані як у просторі, так і у часі.
Наведені закономірності визначають особливості управління техноґенною складовою екологічної безпеки:
– конкретизовану систему управління можливо розробити лише на регіональному рівні;
– першочергово реалізуються технічні рішення та практичні заходи відносно домінуючих видів та підвидів небезпеки, що зумовлено обмеженістю в реальних умовах матеріальних, технічних та інших ресурсів;
– у реґіонах, які включають частки різних адміністративних територій, доцільно забезпечити суцільний моніторинґ станів небезпеки.
Управління техноґенною безпекою – це складний багатофункціональний процес, який схематично у спрощеному вигляді зображено на рис.6.1 сукупністю послідовних стадій. Важливою стадією, яка значною мірою визначає ефективність управління, є моніторинґ станів небезпеки.
Рисунок 6.1 – Функціональна блок-схема управління техноґенною безпекою регіону (І – нормативно-правова, економічна та науково-технічна інформація)
ЗАВДАННЯ. Розробити функціональну структурно-логічну схему управління екологічною безпекою в конкретному реґіоні відповідно до індивідуального завдання запропонованого викладачем.
