Субстанціональна та реляційна концепції простору і часу

У філософії і науці склались два підходи в розумінні простору і часу – субстанційний і реляційний:

Субстанціональна концепція. Вона склалася в руслі класичної механіки Ісаака Ньютона (1643-1727 р.р.). Простір розглядалося як нескінченна порожня протяжність, що вміщає в себе всі тіла. Абсолютний час розглядався як рівномірний потік тривалості, що не залежить від будь-яких процесів. Матерія існує сама по собі, вона як би «занурена» в простір і час. Відповідно відношення між простором, часом і матерією представлялося як відношення між двома самостійними субстанціями.

Ця ідея в загальному виді була висловлена ще Демокрітом, а своє логічне завершення отримала у І.Ньютона в його концепції абсолютних простору і часу. Сформульована ним фізична модель світу набула у науці і філософії ХVІІ – ХVІІІ ст. домінуючого значення.

Реляційна концепція (Лат. relativus - відносний). Вона зародилася в працях Аристотеля, а пізніше розвивається Р.Декартом, Г.Лейбніцем, Дж.Толандом. У цьому підході простір і час розглядаються не як особливі субстанції, а як форми існування речей. Г.Лейбніц підкреслював відносний характер простору і часу. У ХІХ ст. діалектико-матеріалістична концепція простору і часу була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом на основі реляційного підходу. На початку ХХ ст. створюється теорія відносності Альберта Ейнштейна (1879-1955 р.р.). Вона змусила переглянути традиційні погляди на простір і час і відмовитись від субстанціональної концепції, оскільки розкрила безпосередній зв'язок простору і часу з рухомої матерією і один з одним.

Фундаментальний висновок, який випливає з теорії відносності, говорить: простір і час не існують без матерії, Їх метричні властивості створюються розподілом і взаємодією матеріальних мас, тобто гравітацією. Сам А. Ейнштейн, відповідаючи на питання про суть своєї теорії, сказав: «Суть така: раніше вважали, що якщо яким-небудь чудом усі матеріальні речі зникли б раптом, то простір і час залишилися б. Відповідно ж до теорії відносності, разом з речами зникли б і простір, і час ».

Теорія відносності підтвердила необхідність розглядати природу, Всесвіт діалектично.

Теорія відносності включає в себе дві генетично зв’язані теорії: спеціальну теорію відносності (СТВ), основні ідеї якої були сформульовані А.Ейнштейном (1879 – 1955) у 1905 р., і загальну теорію відносності (ЗТВ), роботу над якою він закінчив у 1916 р. У СТВ проведена деструкція ньютонових просторово-часових уявлень. Просторові і часові властивості не є абсолютними, фактично вони релятивні. Так, втратили свій незмінний статус довжина, часовий інтервал, поняття одночасності. Всі ці характеристики виявляються залежними від взаємного руху матеріальних об’єктів.

Нові підтвердження правильності реляційної концепції простору і часу дала ЗТВ. Тут принцип відносності охопив не тільки інерціальні системи відліку, а й неінерціальні системи. Так була виявлена тісна залежність метричних властивостей простору-часу від гравітаційних взаємодій між матеріальними об’єктами.

Говорячи про концепції простору і часу, треба нагадати про існування ще двох, які були розповсюджені у стародавні часи. Це:

Статична концепція трактує усі події сьогодення, минулого і майбутнього як реально існуючі одночасно (з різними обмовками і допущеннями), а уявлення про час конкретних подій - це ілюзія, що виникає у момент усвідомлення тієї або іншої зміни.

Динамічна концепція припускає, що існують події тільки теперішнього часу ("минулого вже немає, майбутнього ще немає").