40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).

СУШИК О.В. Проблеми правового регулювання забезпечення радіоекологічної

безпеки у сфері використання ядерної енергії.

чинне вітчизняне законодавство не позбавлено прогалин і

недоліків, що негативно впливають на ефективність правового регулювання у

сфері забезпечення радіоекологічної безпеки. До таких недоліків слід віднести

наступні:

1.Деякі положення міжнародних конвенцій(ратифікованих Україною)

певною мірою суперечать законодавству України у сфері використання ядерної

енергії. Зокрема, надзвичайно актуальним для нашої держави є питання

захоронення відпрацьованого ядерного палива. На сьогодні НАЕК Енергоатом

"(експлуатуюча організація України) уклала контракт на проектування і

зведення сухого сховища відпрацьованого ядерного палива, яке буде розміщено

в межах Чорнобильської зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового)

відселення (Київська область). Положення Об’єднаної конвенції про безпеку

поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з

радіоактивними відходами від 5 вересня 1997 року(ратифікована Україною 20

квітня 2000 року) дозволяють захоронення відпрацьованого ядерного палива у

відповідності до тих положень конвенції, де йдеться про захоронення

радіоактивних відходів(ст.10).

Разом з тим, така можливість захоронення відпрацьованого ядерного

палива як промислових радіоактивних відходів, суперечить нині діючому

законодавству України, а саме: Законами України “Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку”(абз.8, ст.17) та “Про порядок прийняття рішень

про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів,

призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають

загальнодержавне значення”, якими передбачено, що сховища, призначені для

захоронення відпрацьованого ядерного палива, відносяться до об’єктів, що

мають загальнодержавне значення і для прийняття рішення про їх розміщення,

проектування, будівництво необхідне прийняття Верховною Радою України

відповідного спеціального закону.

2. Слід звернути увагу на те, що в основоположному нормативно-

правовому акті у сфері використання ядерної енергії - Законі України “Про

використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” законодавець не закріпив

функції державного регулювання радіаційної безпеки за конкретними органами

державної влади. На сьогодні державне регулювання забезпечення

радіоекологічної безпеки здійснюють Державна інспекція ядерного

регулювання України, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство

екології та природних ресурсів України.

Діяльність вищенаведених органів, не завжди є узгодженою, а часто

навіть суперечливою, що не сприяє концентрації їх зусиль на вирішенні

завдань по забезпеченню безпечного від негативного іонізуючого впливу

життя та здоров’я людини та навколишнього природного середовища від

радіоактивного забруднення. Відсутня єдність та скорегованість діяльності,

чіткість в розмежуванні повноважень та відповідальності призводить до

неефективності державного регулювання у сфері забезпечення радіоекологічної

безпеки.

3. Основні вимоги до охорони здоров’я людини та навколишнього

природного середовища від ймовірної шкоди, пов’язаної з опроміненням від

джерел іонізуючого випромінювання і безпечною експлуатацією таких джерел

визначають “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)”, затверджені

наказом МОЗ України від 1 грудня 1997 року. Слід відмітити, що затвердження

такого роду документу наказом МОЗ України суперечить Концепції

державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні

від 15 січня 1994 р., якою передбачено, що правовий режим забезпечення

радіаційного захисту під час проведення робіт, пов’язаних з використанням

джерел іонізуючого випромінювання, має визначатись виключно

законодавчими актами України.

4. Сьогодні в Україні залишаються чинними ряд документів

колишнього СРСР, особливо в сфері регулювання безпеки ядерних установок

та ДІВ. Наприклад: поряд з Основними санітарними правила забезпечення

радіаційної безпеки України від 2 лютого 2005 року (ОСПУ – 2005) діють ще й “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними відходами і іншими

джерелами іонізуючого випромінювання” (ОСП-72/87) від 26 серпня 1987

року. Враховуючи те, що у 2005 році були прийняті нові санітарні правила,

вважаємо за доцільне визнати санітарні правила ОСП -72/78 такими, що

втратили чинність. Вони, на нашу думку, мають бути переглянуті та оновлені з

урахуванням стандартів МАГАТЕ та національного практичного досвіду в

відповідних сферах діяльності.

Дослідження поняття «радіаційна безпека» відіграє певну роль і для усвідомлення співвідношення таких понять, як «радіаційна безпека» та «радіаційний захист». Це питання вимагає ґрунтовного дослідження і доктринального визначення з метою внесення змін до чинного вітчизняного законодавства для задоволення потреб практики.

У науково-правовій доктрині поняття «радіаційна безпека» висвітлюється у роботах таких вчених, як Г. І. Балюк, А. І. Йойриш,А.Б.Чопорняк та ін. Водночас запропоновані визначення, на думку автора статті, розкривають лише окремі аспекти данного поняття та не повністю відображають його зміст з урахуванням нових еколого-економічних реалій. Таке становище не можна вважати виправданим, адже з науково-обгрунтованим визначенням поняття «радіаційна безпека» пов´язані такі важливі моменти, як правове регулювання безпеки у сфері використання ядерної енергії, відшкодування шкоди, завданої радіоактивним забрудненням, тощо. Предмет наукових пошуків у зазначеній сфері включає багато складових, але для його подальшого дослідження необхідно з´ясувати поняття «радіаційна безпека» та ознаки цього правового явища.

Визначення СУШИК: ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядер­ноїенергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечуєтьсяналежний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері вико­ристання ядерної енергії.