Революційні зміни, що відбулися у всіх сферах суспільного життя, сформували і основні ідеали та норми некласичної науки:

• відмова від об’єктивізму класичної науки;

• ідея відносності істинності теорії та картини світу;

• постулювання зв’язку між знаннями та характером засобів та методів суб’єкта;

• експлікація відносин між суб'єктом і об'єктом стала розглядатися як обов’язкова умова об'єктивно-істинного пояснення реальності;

• формувались передумови для створення єдиної наукової картини світу, на основі конкретно наукових картин світу;

• загальнонаукова картина світу розглядалась як система, що постійно розвивається та уточнюється;

• наукове знання розглядається як відносно істине, воно існує у великій кількості теорій;

• постулюється думка про залежність властивостей об’єкта пізнання від конкретної ситуації та навколишніх впливів;

• формуються нові риси об’єкта пізнання, що постає як складна система (де сума частин цілого не дає самого до цілого) (Г.Стапп);

• на противагу лапласівській, виникає поняття „ймовірнісної причинності”.

Варто зазначити, що некласичні стратегії дослідження можуть співіснувати класичними перебуваючи з ними у певному взаємозв’язку. Більше того, перехід від класичної до некласичної науки буз обумовлений зміною структури духовного виробництва в європейській культурі кінця ХІХ – поч. ХХ ст., світоглядною кризою класичного раціоналізму (що почалася після смерті Г.Гегеля) та формуванням нового розуміння раціональності та виникненням некласичної філософії.

Починаючи від 70-х рр.. ХХ ст. розпочалися нові радикальні зміни у науці. Їх можна назвати Четвертою наукової революцією, наслідком якої стало виникнення постнекласичної науки.

До істотних ознак постнекласичної науки (друга половина ХХ ст. по наш час) відносять:

• повернення науки на саму себе (об’єктом стає сама наука);

• постійна включеність суб’єктивної діяльності в тіло знання;

• співвіднесення характеру отримуваних знань не лише з специфікою засобів діяльності, але й з ціннісно-цільовими структурами;

• комплексний характер наукової діяльності, залучення до рішення наукових завдань знань і методів, характерних для різних дисциплін і галузей науки (природних, гуманітарних, технічних);

• принцип „нелінійного” мислення та відкритих систем, що керуються нелінійними законами;

• орієнтація на синергетику (Г.Хакен) та синергетичний рух, як процес самоорганізації, що проходять практично у всіх природніх системах (фізичних, біологічних, технічних, соціальних тощо);

• синергетичний рух системи позбавляє можливості однозначного прогнозування (в ході розвитку системи виникають стани нестійкості (точки біфуркації) коли невеликі випадкові впливи можуть привести до появи нових структур);

• принцип універсального еволюціонізму (виникає на основі синергетики; І.Пригожин, П.Гленсдорф, Е.Янч);

• орієнтація на історичний час, системність (цілісність) і розвиток як найважливіші риси буття;

• орієнтація науки на виробництво;

• центральне місце посідають міждисциплінарні дослідження;

• революція в засобах зв'язку й обчислювальної техніки, що забезпечила принципово новий рівень обробки, одержання, передачі й зберігання інформації;

• широке використання у різних галузях методу історичної реконструкції;

• формування відкритої раціональності (В.С.Швирьов), яка передбачає уважне відношення до альтернативних картин світу;

• формування нової етики та моралі (Е.Ласло, О.Леопольд) як етики відповідальності вченого перед суспільством та природою;

• нові спроби побудови наукової картини світу, на основі діалогу різних галузей науки та культури;

Варто зазначити, що зміна класичної науки некласичною, а згодом посне класичною неможна здійснювати спрощено, в тому розумінні, що виникнення кожного наступного етапу веде до зникнення методологічних принципів попереднього. Навпаки, між ними існує наступність, відповідно до закону субординації, або гегелівського становлення.

Соціальні функції науки в ході історії змінюються.

Так, в класичної період, основною функцією науки є світоглядна функція та функція вироблення знань про світ з метою посилення влади людини над природними й соціальними явищами.

В індустріальному й постіндустріальному суспільстві наука придбала функцію безпосередньої продуктивної сили. Сфера виробництва ставить завдання й стимулює наукові дослідження, а наука відкриває нові можливості перед виробництвом. Наукові відкриття стає основою конструкторських розробок, винаходів, нових технологій. Виробництво створює інструментарій для наукових досліджень, є лабораторією й досвідченою площадкою для науки.

7