6. Структуралізм та герменевтика як методологічна основа сучасного гуманітарного знання.

Велике значення для розвитку методології соціогуманітарного знання мав структуралізм, - філософська течія, що виникла в середині ХХ ст. (К.Леві-Стросс, М.Фуко, Р.Барт тощо).

Об’єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо). Структурний аналіз даних об’єктів дозволяє виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина.

Незважаючи на неоднорідність, структуралізм має спільні риси:

• виділення певної множини об’єктів, у яких можна передбачити наявність певної єдиної структури;

• розчленування об’єктів на елементарні частини;

• розкриття відношення між частинами та побудова загальної структури;

• виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці.

До безпосередніх здобутків структуралізму відносяться:

• явище культури розглядається у всій багатоманітності зв’язків;

• дослідження явища відбувається в межах певної науки;

• підкреслюється багаторівневий характер феноменів культури;

• розробка механізмів комунікації.

Метод структурного аналізу широко використовується у багатьох гуманітарних науках.

Принципове значення для розвитку методології гуманітарного знання мала також герменевтика, як вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять смислові зв’язки. Найвідомішими представниками філософської герменевтики ХХ ст. є Г.Гадамер, Ф.Шлейєрмахер, К.Аппель, П.Рікер тощо. В свою чергу, основні засади герменевтики як методологічної основи гуманітарного знання були закладені В.Дільтеєм, який заперечував методику вивчення природи шляхом зовнішнього спостереження, а був прихильником „вчувствования”, вважаючи, що адекватна реконструкція історичних подій можлива лише внаслідок самоспостереження, тобто розуміння подій через власне їх „співпереживання”, „вживання” в них як фрагмент духовного цілого.

Основи герменевтики були закладені Ф.Шлейєрмахером, який виділив у тексті предметно-змістовний та індивідуально-особистісний аспекти. Головне для герменевтики зрозуміти не предметне поле змісту тексту, а людину, яка створила даний текст. Принципове значення для теорії інтерпретації та розуміння тексту має поняття „герменевтичне коло”, введене Ф.Шлейєрмахером, як принцип розуміння тексту, що ґрунтується на діалектиці частин та цілого; розуміння цілого складається із розуміння його частин, а для розуміння частин необхідно розуміти ціле.

Будучи мистецтвом тлумачення тексту, герменевтика останній розуміє досить широко: від письмового тексту до змісту вираженого в емоціях та переживаннях.

6