44. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

2.1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької та ла­тинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них пере­кладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. По­части науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шля­хом спеціалізації їх вжитку та термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони (словники), прогностики, по­слання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими вченими в Острозь­кій академії, Львівському братстві "Адельфотес", Києво-Могилянській ака­демії, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах, братствах, мо­настирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих нав­чальних закладів за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати і друкувати книги українською мовою негативно позначили­ся на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови по­чав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль. Журнал "Основа" (1861 р., Петербург) та засноване в 1868 р. товариство "Просвіта" були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, кален­дарі з народно-господарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується "Літературне товариство імені Т. Г. Шевченка", основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалось у "Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка" і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фолькло­ристики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти "Українське наукове товариство" в Києві. У ньому українською мовою вида­вали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, ві­сники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, тех­ніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі відомі українські вчені, як 1. Верхратський, В. Гнатюк, М. Драгоманов, А. Кримський, К. Михальчук, С. Подолинський, М. Сумцов, І. Франко та ін.

На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінологія, що відображали рівень науки на той час. У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної терміноло­гії з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери су­спільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в колишньому СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча те­рмінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, ви­робництва, школи.

З прийняттям Закону про мови в УРСР у 1989 р., яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежності Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, ви­значення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміно-сполученнями.

Слід пам'ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсив­но, але завжди запозичує терміни з інших мов. По-сучасному його можна на­звати інтерактивним.

Сферою використання наукового стилю мови є наукова діяльність, нау­ково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення наукового стилю - систематизування, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунту­вання гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головними ознаками наукового стилю є: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність викладу думки, узагаль­неність, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових зв'язків, ви­сновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кіль­кість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі фразеологічні словосполучення), цита­ти, покликання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктивність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (наявність емоційно-експресивних сино­німів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, авторських неоло­гізмів).

2.2. Жанри наукових досліджень

Наукові тексти мають типові композиції жанрів:

- послідовне членування на розділи, підрозділи, пункти, підпункти;

- чітко організований синтаксис - речення переважно складної будо­ви, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм;

- багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм; з наявних дієслівних форм часто вживаються безособові, уза­гальнені або неозначені.

Науковий стиль має такі підстилі:

1) власне науковий (дисертація, монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези);

2) науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців - книги, статті у неспеціальних журналах);

3) науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо);

4) науково-публіцистичний (виділяє О. Пономарів - наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста).

У межах власне наукового підстилю можна виокремити: науково-інформативний (реферат, огляд, анотація, резюме) та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Дисертація - це власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, це опис наукових результатів, здобутих особисто автором. Дисертація має визначений обсяг і чітку структуру, формально-логічний спо­сіб викладу матеріалу, що відображається в усій системі мовних засобів.

Монографія - одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизо­вано й узагальнено матеріал та результати великого наукового дослідження або об'єднано однією темою кілька досліджень. Монографія може містити як нові наукові результати, так і відомі технічні рішення.

Стаття - наукова робота невеликого розміру, присвячена певній про­блемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв'язують цю проблему. Дру­кується у часописі, журналі або збірнику. Є такі види статей: повідомлюваль-ні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).

Реферат - короткий виклад великого дослідження або кількох праць із наукової проблеми.

Автореферат -~ виклад основного змісту дисертації (основні ідеї, вис­новки дисертації, внесок автора у проведене дослідження, ступінь новизни і практичну значущість результатів дослідження).

Підручник {навчальний посібник) - це дидактично та методично об­роблений і систематизований автором (авторами) навчальний матеріал. Спільне між укладанням: науковість, об'єктивність викладеного матеріа­лу, відповідність навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу, доступність подачі матеріалу, по­ступове і послідовне введення термінологічної лексики, дотримання норм сучасної української літературної мови, культура й естетика мовлення ав­тора та ілюстрацій. Відмінне: у навчальному посібнику можуть розгляда­тися не всі розділи, теми, проблеми; виклад може бути вільним, емоцій­ним, суб'єктивно-авторським. Навчальний посібник називають першою спробою щодо підготовки підручника.