4. Первісні форми релігії, формування мистецького середовища

Первіснообщинний лад (період від появи первісний людей – пітекантропів до виникнення класового суспільства) в основі має кровнородинні відносини (племена, роди). В уявленні первісної людини (за теорією О.В. Лосева) небо, земля, сонце, дерева, вода, тварини – одна велика община, зв’язана родинними відносинами (світ як родина). Тому провідна ідея первісної свідомості полягає в тому, що дійсність – живий цілісний організм, а людина – його частина. Світ і все, що його населяє має одухотворену природу і живе за законами й звичаями людського роду. Наприклад, найстаріші українські вірування пов’язані з небесними світилами та явищами природи.

У добу пізнього палеоліту виникли давні форми релігійних вірувань.

• М агія. Якщо світ одухотворений (живий), то впливати на нього можна чаклуванням, чародійством, волхвуванням. Так виникла магія – віра у те, що заклинання і обряди можуть змінювати події, віра у способи через які можна на відстані впливати на людину, діючи на її речі. Чаклунське мистецтво первісної людини ґрунтувалося на простому аналогічному або символічному зв’язку.

В

Камлання шамана

основі магічних прийомів лежало уявлення про те, що певні дії викликають подібні до них наслідки. Наприклад, поливання водою з глечика – дощ; удар списом по зображенню тварини – добре полювання, а удар по зображенню ворога – його смерть. Виокремлювали гомеопатичну магію – “за подібністю”, господарську – “на ведення господарства” та лікувальна. Магічні процеси супроводжувалися заклинаннями, танцями, стійкими ритуальними діями.

Наприклад, англійський вчений У. Резерфорд у праці “Шаманізм. Основи магії” описує дії шамана. Члени племені, які збираються навколо вогнища “спостерігають”, як душа шамана начебто покидає тіло. Перед цим вони спостерігають його магічний танок, за допомогою якого він входить у транс.

А під час виготовлення дзеркал, вони почали займати важливе магічне та містичне значення. Дзеркала вважалися оберегами та використовувалися у практиці заклинань. Існувало повір’я, що зворотній бік дзеркального диску (зокрема, завдяки малюнкам, пов’язаним з астрологією) забезпечує підтримку небесних сил. Це, в свою чергу, наділяло лицьовий бік здатністю демонструвати “демонів” (злу силу), що відображаються в дзеркалі та знешкоджувати їх. Про магічну силу дзеркал складено багато історій та розповідей, а щасливі власники таких магічних речей були впевнені, що не підвладні злим силам.

Н

Дзеркало шамана

а тій самій закономірності, що об’єднує різні речі простим аналогічним або символічним зв’язком, ґрунтуються мистецтва ворожіння й віщування на підставі зустрічей з тваринами, тлумачення снів, гаруспікапії (ворожіння по нутрощах тварин), ворожіння на кістках, хіромантії (по долоні), ворожіння по зірках і т.ін.

• Анімізм (лат. anima – душа, дух) – одухотворення природи, віра в існування душ і духів, які панують над предметами та явищами світу. Наприклад, віра в те, що вода підкоряється не законам природи, а волі Бога або віра в силу Духа-Предка (предки завжди допомагають, якщо не поважати їх, то навпаки – заважають). При чому духи первісної доби були здатними впливати не тільки на явища природи, а й приязнь чи вороже ставлення до людини. Так склалась традиція жертвоприношення, ушанування духів жертвами.

• Тотемізм – ототожнення людського роду з твариною, від якої й походить рід; віра у існування спільного предка – тварини (рослини). Род не тільки називався ім’ям тварини, але й вів від неї свій містичний родовід. Існували заборони щодо вживання м’яса тотемної тварини або носіння її шкури. А якщо людина вимушена була вбити тотемного звіря (наприклад, лева при самозахисті), то обов’язково просила пробачення і проводила обряд очищення після такого вимушеного святотатства. Свiдчення про тваринні культи були знайдені археологічними експедиціями в печерах Північної Осетії, Азербайджану, Франції, Швейцарії, Украни.

• Фетишизм (фр. fetichisme) – поклоніння предметам неживої природи – фетишам; віра у надзвичайні властивості матеріальних речей. Первісна людина вірила, що допомогою фетишу можна мати владу над природою, примушувати божество виконувати свої бажання.

Ускладнення світоглядної системи, урізноманітнення ритуальних дійств, збільшення кількості божеств і трансформація їх у богоподібні істоти, призводить до створення міфів. Віра в одухотворення природи знайшла прояв саме у міфах.

Міф (грец. мythos “переказ”) – сакральна історія, продукт народної творчості, колективної фантазії, яка пояснює відносини людини з надприродним. Закладений на традиціях міф сприяє формуванню звичаїв і ритуалів, пояснює зміст ритуальних дій. У безписемних суспільствах міфи вважаються частиною усної традиції, яка передається в поколіннях. Міф є результатом розумової роботи первісних людей, спрямованої на розкриття у деталях навколишнього світу, проявів особистого життя і волі. Такі сакральні історії для первісної людини робили світ зрозумілим, бо пояснювали походження всього сущого: тлумачили надзвичайні події (природні катаклізми, війни, епідемії); на прикладі богів та героїв підказували норми поведінки; були виміром добра та зла. Міфи органічно вписувались у буття первісних людей – між міфом і обрядом, обрядом і життям не було жодної грані. У важливу мить життя людина зверталась до міфічних прототипів (першопредків), віруючи в те, що таке звернення обов’язково допоможе знайти правильне рішення або потрібний вихід.

Міфи – продукт тривалого формування, у них можна виявити нашарування або ідеї різних епох. Їх історична функція визначена потребою у впорядкуванні нагромаджених людством уявлень про світ. Міфологічна свідомість включає надприродне як обов’язковий мотив чинників. Однак фантастичні образи міфу містять глибоку, хоч і не завжди ясно виражену, думку. Міфи мали також пояснити всі суспільні порядки, звичаї, правила. Мудрість міфів і закладена в них філософія виховання полягає у системі правил, які охороняють світовий порядок від людської сваволі. Міфи містять думку про необхідність звільнення від помилок розуму. Міф спростовує панування людини над природою під загрозою відплати, але обіцяє їй успіх, якщо вона довіриться самостійному життю об’єктивного світу.

Досягнення людства в системі виробничих відносин активізували розвиток культурних процесів, що стало поштовхом для утворення «культурної єдності» людини і природа. Ця система взаємовпливів дала можливість людині вижити, розвивати культурні процеси і еволюціонувати людській спільноті. Соціальний розвиток зумовлював культурні досягнення: виникнення художньої творчості, створення традицій.

Перші міфи – короткі оповідання про діяння предків, та походження речей. Сучасна міфологія типологічно розділяє міфи на такі:

ТИПИ МІФІВ

КОСМОГОНІЧНІ 

АНТРОПОЛОГІЧНІ 

ЕТІОЛОГІЧНІ 

ТЕОЛОГІЧНІ

Таблиця 3.1.

Найдавніші писемні міфи збереглися з ІІ тис. до н.е. – складені у Передній Азії та записані клиноподібними письменами. Багато з них стали прототипами греко-римських міфів. Міфи можуть відображати історичні події (наприклад, Троянську війну), але частіше вони становлять концентрат багатьох спостережень, відповідно до рівня розвитку людства. Моральний вплив міфології не в напучуванні чи муштруванні, як у релігійній, міщанській або світській (казенній) моралі, а у вихованні розуміння відносності сили розуму в світі людини.

Розвиток мистецтва. У первісному суспільстві праця, магія, міфи, мистецтво не були розчленовані, а розвивалися цілісно. Малюючи тварину, здобич якої була життєво необхідною, первісний мисливець прагнув вплинути на результати полювання, але в кінцевому підсумку він пізнавав повніше світ. у нього виникали образи, які виражалися в малюнках, словах, звуках музики.

В

Наскальний живопис

ід найдавніших часів формування первісної культури (епоха палеоліту) лишилися малюнки на стінах і стелях печер, у глибинах підземних галерей та гротах. Спочатку це було зображення окремих частин тіла тварини або людини. Але поступово виникли цілісні зображення тварин кам’яного віку: велетенські олені з гіллястими рогами, табуни диких коней, бахматі зубри. Так, у наскальних малюнках середнього палеоліту з’являється впевненість та експресивність ліній, що передають стрімкий біг, боротьбу, повадки тварини. Заявляються символічні зображення: коло, спіраль, свастика.

Я

Петрогліфи. Гаваї. Палеоліт

скравого вираження печерне мистецтво отримало в монументальному поліхромному живописі та петрогліфах – стародавніх написах та зображеннях на стінах печер, скелях чи камені, виконані фарбою, різьбленням або рельєфом. Основною зоною печерного мистецтва стала піренейська зона (відомо близько 120 галерей льодовикових часів).

До наших днів зберігся печерний живопис Альтаміри в Іспанії, Монтеспан, Ласко у Франції. Поступово у печерах з’являються орнаменти. Скульптури та статуетки, які зображали звірів або огрядних оголених жінок (культ “Праматері”) з каменю, кісток та дерева – виникли саме в епоху палеоліту.

З ображення людини епохи мезоліту та неоліту (12-4 тис до н.е.) – це сцени полювання, воєнні зіткнення. У статуетках помітні риси схематизму, поширюється дрібна пластика, орнамент, геометричні візерунки

В

Бізон з печери Альтаміра.

Іспанія. Палеоліт.

епоху неоліту первісні художники працювали у “рентгенівському стилі”, відомі зображення у зооморфному або антропоморфному стилях (малюнки “Мамонт”, “Олень”). Існує думка, що витоки сучасного стилю модернізму треба шукати саме у первісному мистецтві, зокрема стиль – схематизм. В цей період людина активно творить культуру: складаються звичаї, ритуали, людина шиє одяг, складається моногамна родина, велике значення надається вихованню та освіті.

Первісні форми мистецтва пов’язані з культами і ритуалами, а також з працею, де велике значення надавалося ритму. Ритуал був обов’язковим дійством у житті племені (роду) і мав певні ознаки театралізації; побудувався на емоціях, уявленнях, діях стосовно якогось божества або природного явища, якому воно присвячено.

Т ак, ритуальна система народів Трипільської культури (ІV – ІІІ тис. до н.е.) ґрунтувалася на культі жінки Богині-Матері. ЇЇ звали Рожаниця – та, що продовжує рід. Відгомін давніх культів знаходимо у веснянках, жнивних піснях, купальському святі кохання, народних календарних святах, у весільному обряді, “на родини” або обряді поховання.

Д

Рожаниця

авнє мистецтво синкретично поєднувало у собі різні види художньої творчості: танець, спів, поезію. Первісні племена залишали своїм наступникам культурні набутки господарської діяльності: житло, знаряддя праці, вироби з кераміки – пам’ятки матеріальної культури. Саме через систему відношення один до одного – система статусів, та систему “табу”, регулювалися господарські та соціальні відносини, тобто цією системою керувались люди у своїх стосунках.

В

Менгір. Граніт. Франція.

епоху міді та бронзи давні люди почали створювати складні архітектурні форми – мегалітичні споруди³ (дольмени, менгіри). Більша частина мегалітичних будов датуються 4500-1500 рр. до н.е. Багато споруд виникло ще в докельтську епоху, задовго до друїдів, які пізніше використовували такі будови у власних культових цілях. Призначення таких споруд було культурно-релігійне, але мало широкий спектр – від коридорних мегалітичних гробниць до культових центрів – “хенджей”, створених із колоподібне розташованої групи камінь, часто обгородженої ровом.

Менгіри⁴ – тип культово-ритуального комплексу, що позначав сакральний центр поселення (сигароподібний великий кам’яний стовп, уособлення космосу на землі, упорядкований всесвіт). Інколи нагорі зустрічаються голови людей, тварини, риб. Менгіри можуть розташовуватись у вигляді алей або по колу (кромлех).

Відомі алеї Менгірів у підгір’ї Кавказу (довжина – 2 км); на північно-західній території Франції (Карнак) – 2683 менгіри, приблизно ця споруда давніша за піраміди, її датують V тис. до н.е. вхід до кургану орієнтований на зимове сонцестояння. Висота таких стовпів може сягати 19-21 м, а вага – близько 300 т. Алеї менгірів (вертикально встановлені каміння) іноді простираються на декілька кілометрів, зустрічаються у Франції, Великобританії тощо. Можливо менгіри слугували для астрономічних цілей.

Н

Стоунхендж. Англія

айбільш відомий комплекс – в Стоунхендж (Англія). Почав будуватися, за одними даними бл. 3500 р. до н.е., за іншими – бл. 2200 р. до н.е. (скоріш за все як астрономічний комплекс, пов’язаний із погребальним культом), однак, бл. 1700-1600 рр. до н.е. був перебудований, а тому змінився і зміст попереднього культу. У 56-ти ямах, що були знайдені навколо насипі першого комплексу, виявлені останки кремації, а тому не виключно, що спочатку Стоунхендж символізував браму у позаземний світ.

В Західній Європі та на Півдні Росії такі споруди з величезних каменів отримали назву – долмени⁵ (ритуальні споруди до 3 м., окремі кам’яні плити до 3-х тонн) дольмени представляють собою споруди з декількох крупних камінь, що накриті плоскою кам'яною плитою. Вони могли слугувати гробницями або гігантськими вівтарями для ритуальних жертвоприношень. Найдавніші побудовано бл. ІV – наприкінці ІІІ тис. до н.е. На північно-західному Кавказі дольмени обчислювалися сотнями, вони позначали сакральний центр поселення. Близько 2-3 тис. дольменів відомо у приморських районах Європи, а також в Криму, Азії та Північній Африці.

Отже, історія первісної культури має визначену у часі динаміку. Привласнюючий тип господарської культури поступово вичерпав свої можливості. Нетривалість життя, нерегулярність харчового забезпечення, обмеженість інформаційного обміну – все це гальмувало розвиток нових культурних форм. Однак наявність значних територій для заселення поширювало розвиток полювання та збиральництво, а також тенденцію збереження вже звичних культурних норм і смислів.

За концепцією цивілізаційного розвитку Ю. Павленка, планетарні екологічні зрушення (танення льодовика, зміна кліматичних поясів і ландшафтних зон), призвели до переорієнтації людства на ресурси водоймищ, на рибальське господарство і привели до ранньої землеробсько-тваринницької господарської культури.

Зменшення кількості промислових тварин активізувало експлуатацію водоймищ: розтушування поселень поблизу річок, озер, морських узбереж. Так з’явились перші стаціонарні поселення. Коли ресурси водоймищ при зрості населення перестали задовольняти – відбулася переорієнтація на вирощування харчових рослин., що в свою чергу, активізувало соціокультурний розвиток. Так сформувалось землеробство і скотарство як основа осілого способу життя та вивели людство на принципово нову ступінь розвитку, заклавши основи становлення ранніх цивілізацій.