П омерлих ховали в гробницях. Гробницями для царів Стародавнього царства були велетенські піраміди (“вічні житла” фараонів), які своєю величчю придушували свідомість підданих. На стінах внутрішніх приміщень за VI династії з’явилися “Тексти пірамід” – це найдавніша пам’ятка світової релігійної літератури. Певні зміни культу мертвих відбулися в період Середнього царства. Т

Комплекс пірамід в Ель-Гізе на лівому західному березі Нілу

ака тенденція була наслідком виокремлення нового соціального прошарку – досвідчених людей, писців, дрібних державних чиновників і жерців. Ці люди могли дозволити собі досить пристойне поховання та забезпечити належний заупокійний культ.

За період Середнього царства починає складатись корпус текстів відомої “Книги мертвих”, як головного джерела заупокійного культу єгиптян. Це великий збірник текстів (молитви, різноманітні заклинання), які відносяться до різних історичних періодів. Перші тексти, що ввійшли до “Книги мертвих”, відносяться до епохи Стародавнього царства, це тексти, писані на стінах гробниць (“Тексти пірамід”).

П

Бачити

Вода

Горда

Вогонь

Чоловік

Жінка

исемність та література. Великим досягненням єгиптян було створення першої в світі системи писемності, основою якої був фонетичний, звуковий принцип (ієрогліфи – священні викарбувані знаки). До періоду Стародавнього царства система єгипетського ієрогліфічного письма цілком склалася i майже не зазнала змін до III ст. н.е. Ієрогліфічне письмо – це змішане письмо, комбінація малюнкових, смислових та зорових знаків. Ієрогліфічне письмо стародавніх єгиптян налічувало близько 800 знаків. У період Стародавнього царства було створено алфавіт, який слугував для позначення 24 основних звуків.

Давні єгиптяни залишили багату літературну спадщину. Від Раннього царства до нас дійшло немало літературних пам’яток. Найвищого розвитку єгипетська література досягла в період Середнього царства. Його по праву називають класичним періодом. У єгипетській літературі відбилися мотиви народно творчості, виникли нові жанри художньо літератури: белетристичні твори⁶. До таких творів належить “Розповідь Сiнухета“ (описи подорожей та воєнних походів Амонемхета, в яких Сiнухет супроводжував царевича), цей твір вважають зародком пригодницької повісті.

Поширювалась драматична поезія. Єгипетське віршування не знало рими, а складалося з повторення перших частин у рядку та ритмічних паралелiзмiв. Часто вірші мали філософську тематику. Поети Середнього царства залишили багато зразків прекрасної любовної лірики.

У період Нового царства в окремий літературний жанр виділилась релігійна поезія, яскравим зразком якої є “Гімн Богу Атону”. Також складалися оди та гімни, що прославляли фараонів. Наприклад, героїчні подвиги Рамзеса II під час битви з хетами, оспівані в “Поемі про Кадешську битву”. Популярними були також робочі пісні, казки (перегукувалися з міфами) та пісні про кохання.

Мистецтва. Значний інтерес становлять досягнення єгипетського архітектурного мистецтва. Його характерні риси визначались величною монументальністю, чітким, майже геометричним, конструктивізмом i типовою фронтальністю. А реалістичні тенденції більш за все виявлялись в портретах. Особливий староєгипетський художній стиль склався в період Раннього Царства. Тоді виробились певні канони (як сукупність обов’язкових художніх засобів) i розроблено мистецькі пропорції. Канон підпорядковував собі художню композицію, технічні засоби втілення ідеї, іконографію образів тощо.

П ри зображенні людської фігури на площині обличчя та ноги показувались у профіль, плечі та очі – в анфас, груди – у 2/3 повороту. Єгиптяни вміли зображувати обличчя; вони вибирали таке положення, щоб передати найхарактерніші риси обличчя й тіла. Фігури богів i царів були більшими ніж простих смертних. Чоловічі тіла передавалися темнішими фарбами, а жіночі світлішими, а розпис на штукатурці робили яскравими фарбами без півтонів.

Архітектура Стародавнього Царства пов’язана зі спорудженням гробниць i храмів. Єгипетська архітектура вражає своєю монументальністю i грандіозністю. Величезні будови мали утверджувати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія. Так, найдавніший тип гробниць мав верхній та нижній поверхи. На верхньому поверсі були приміщення для статуй померлого та комори для зберігання похоронного реманенту, а в підземній частині – камера для саркофага з мумією.

П

Ступінчаста піраміда Джосера

іраміди символізувала могутність фараона, його божественну сутність, звеличувала його над підданими. Першою такою спорудою була гробниця фараона Джосера (в Саккара), збудована 5 тис. років тому.

Д

Сфінкс та піраміда Хеопса

екоративно піраміди прикрашалися колонами й капітелями, що імітували бутон лотоса, зображення священних кобр. Найбільша піраміда в Єгипті побудована для фараона Хеопса в Гізі (висота – 146,6 м., а площа – близько 55 тис. м²). Комплекс пірамід в Гiзi⁷ (Хеопса, Хефрена і Мiкерiна) – одно з семи чудес стародавнього світу; головні пам’ятники Гiзи: Сфінкс i Великі піраміди.

Це єдине чудо світу, що залишилося від семи, оспіваних греками в II ст. до н.е. Піраміди Хеопса i Хефрена побудовані строго по діагоналі з північного сходу на південний захід, вони стоять так, що ні одна з них не затуляє сонце іншим. Вершини перших двох пірамід знаходяться практично на одній висоті, оскільки піраміда Хефрена, менша за розміром, знаходиться на вищому плато. Погребальні камери всіх трьох пірамід вирубані в скелях.

П іраміди Хеопса i Мiкерiна мають й інші приміщення, розташовані вище. До монументального ансамблю кожної піраміди входив поминальний храм на горі, храм у долині та галерея, яка сполучала їх. Піраміди Хеопса i Мiкерiна мають по три прилеглі піраміди, розташовані на сході і на півдні.

В

Амон в образі барана(VІІІ ст. до н.е.)

епоху Нового царства архітектура піднялася на новий щабель. Саме в цей період розквітла храмова архітектура. Особливо прикрашалася столиця держави Фiви. На честь Амона – Ра (“Володаря престолів обох земель”), у Фiвах протягом століть будували величезні храми. Досить складними багатофігурними рельєфами вкриті стіни храмів Нового царства.

Т акож у період Нового Царства набуло найвищого розвитку скульптурне мистецтво. Скульптура визначалась витонченістю й граціозністю, характерною ознакою стає пильна увага до внутрішнього світу людини, точне зображення драматизму життєвих переживань. До наших днів дійшли скульптурні портрети Ехнатона та його дружини Нефертiтi (дав.-єгип. “Красуня грядет”), які справедливо вважаються шедеврами світового мистецтва.

В

Нефертіті. Портрет скульптора Тутмеса. Розфарбований вапняк (І чверть ХІV ст. до н.е.)

епоху Пізнього Царства на художній культурі єгиптян позначились іноземні впливи. Архітектура втратила свою монументальність, у скульптурний портрет прийшла стилiзацiя⁸. Одним з найбільших досягнень художньої культури єгиптян цього періоду була поява Фаюмського портрету – попередника європейської іконографії.

Освіта і наука. У Стародавньому Єгипті велика увага приділялась освітньо-виховним процесам. Хлопчики, а іноді й дівчата навчалися в платних школах, що існували при храмах. Вони вчилися писати спочатку на розбитих глиняних черепках, а вже потім – на папірусах. Учні переписували різні тексти, вірші, казки. У єгипетському суспільстві дуже розвиненим був культ грамотності. З періоду Нового царства єгипетське жрецтво намагалося перетворити освіту на власну монополію. Навіть фараон не міг користуватися релігійно-філософськими трактатами, що зберігалися при храмах. На це потрібен був дозвіл жрецької колегії.

Значних висот досягли єгиптяни в розвитку наукових знань. Система іригаційних споруд i піраміди є свідченням високорозвинутої інженерії та знань з геометрії. Мистецтво бальзамування та муміфікації – доказ практичних досягнень староєгипетських хіміків i медиків. Значних успіхів єгиптяни досягли в галузі медичних знань. Розвиток бальзамування допоміг жерцям-лiкарям оволодіти знаннями з анатомії і, згодом, сприяв розвитку хірургії. Так, під час розкопок в Єгипті було знайдено багато бронзових хірургічних інструментів та десятки медичних папірусів з описами хвороб i рецептами (з-поміж них i папірус довжиною 20,5 метрів).

Грецький історик Геродот писав, що у єгиптян багато лікарів, які лікували очі, голову, зуби, шлунок. Хворих лікували за допомогою лікарських засобів, а також читанні молитов й заклинань. Завдяки розвиненим медичним знанням лікарі могли робити висновки про функціонування людського організму. Єгиптяни знали про роль головного мозку та досліджували його функціональний вплив на весь організм. Їм вже була відома кровоносна система людини. Наприклад, в одному з папірусів міститься інформація про 22 судини, що йдуть від серця людини i кожна по-своєму діють на окремі органи.

Система єгипетської писемності стала базою для історичної науки, що відображено в царських i династичних списках та літописах. Необхідність обчислювати періоди розливів Нілу зумовило розвиток астрономії. Про глибокі астрономічні досягнення періоду Стародавнього царства свідчить точна орієнтація (до 1^о) пірамід за сторонами світу. Єгиптяни вміли передбачати затемнення сонця, місяця та інші явища природи, особливо періоди i висоту розливу Нілу, від чого залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства. Вони знали планети сонячної системи: Марс, Юпітер, Меркурій, Сатурн, Венера. А також єгиптяни створили своєрідну карту зоряного неба.

В епоху Стародавнього царства було винайдено сонячний календар. Календарний рік у єгиптян складався з 365 діб. Рік поділявся на 12 місяців по 30 діб кожний. До року додавалися 5 святкових діб, але високосного року єгиптяни не знали, тому єгипетський календарний рік наставав раніше за природний на чверть доби щороку. Добу у стародавньому Єгипті ділили на 24 години. Вдень єгиптяни орієнтувалися в часі за сонячним годинником, а вночі – за зорями. Ці досягнення прикладної астрономії єгиптян стали надбанням усього людства. В епоху Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.) єгиптяни навчилися визначати нічний час за допомогою водяного годинника.

Особливого розвитку в Єгипті набула математика, яка була тісно пов’язана з практичним життям. Єгиптяни користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні та геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди та палаци, потрібно було вміти обчислювати об’єми піраміди, півкулі, циліндру. У III тис. до н.е. єгиптяни розв’язували рівняння з одним невідомим, знаходили площу трикутника. Система числення була десяткова, але єгиптяни не знали позиційного принципу, вони користувалися примітивною системою дробів. Від періоду Середнього царства до нас дійшли практичні підручники з математики i геометрії.

Отже, Культура Стародавнього Сходу мала великий вплив на формування європейської цивілізації. Це i грецький алфавіт, який виник під прямим впливом Фінікії, i філософські знання Еллади на основі творчого засвоєння наукової спадщини єгиптян i вавілонян, та астрономічні навички, які єгиптяни наслідували ще від стародавніх шумерів.

Т аблиця 2.3.