§ 3. Теорія раціональних сподівань - радикальний варіант "неокласичної революції"

Важливу складову частину неокласичного напряму становить теорія раціональних сподівань (ТРС). В літературі вона має також назву теорії макрораціональних сподівань (Ф. Модільяні), нової класичної школи ("новокласики"), відгалуження монетаризму з ра-ціональними сподіваннями (Дж. Тобін), школи Р. Лукаса Т. Сар-джента - Н. Уоллеса (К. Хувер) та ін. Всі назви так чи інакше відбивають різні риси теорії - від її провідного персонального складу до гіпотези про раціональний характер сподівань агентів господа-рювання.

Поняття "раціональні сподівання" вперше запропонував амери-канський економіст Дж. Мут ще в 1961 р. Однак його значення для теорії стабілізаційної політики було з'ясовано лише через десятиліт-тя, після виходу в світ статті Р. Лукаса "Сподівання і нейтральність грошей" (1972). В ній вперше були викладені положення ТРС. За-гальні причини появи ТРС ті самі, що й у випадку інших сучасних теорій неокласичного напряму. Проте існувала і важлива специфіч-на причина, а саме - безпосередня реакція на "недостатню ради-кальність" монетаризму. В рамках моделі Фрідмена - Фелпса гро-шова і фіскальна політика не чинить впливу на довготерміновий рівноваговий рівень безробіття або реального виробництва, але може мати короткотерміновий ефект. Така модель виходить з того, що якщо подібний ефект дійсно існує, то не слід ігнорувати його роль для короткотермінових стабілізаційних заходів. Стверджується, що довгочасна рівновага в реальному господарстві ніколи не досягаєть-ся і що всі ми завжди живемо в світі короткотермінових процесів.

Представники ТРС піддають критиці такий підхід, виступають за "чистоту" класичної теорії, проти певної непослідовності М. Фрід-мена і його прихильників, їх поступки посткейнсіанцям у вигляді визнання можливостей короткотермінового впливу урядових захо-дів на стан виробництва і зайнятості. З цією метою теоретики "но-вокласики" запропонували замість теорії адаптивних сподівань М. Фрідмена теорію раціональних сподівань.

У рамках моделі Фрідмена - Фелпса уряд може контролювати безробіття лише тоді, коли темп поточної інфляції відхиляється від сподіваного темпу. При умові раціональності сподівань подібні від-

хилення не можуть виникнути, крім випадків, коли органи влади примудряються якимось чином здійснювати цілком непередбачу-вану грошову (або в межах кейнсіанських традицій - фіскальну) політику. Тому ТРС розглядається як альтернатива можливому монетаристсько-посткейнсіанському синтезу, як варіант відновлення неокласичних принципів на новій основі, очищення від будь-яких натяків на державне втручання - навіть у вузьких межах монетаристських антиінфляційних заходів або податкової політики в дусі "економіки пропозиції".

З одного боку, існує тісний генетичний зв'язок ТРС з монета-ризмом. Його визнають і самі представники ТРС. Значна частина відомих представників інших напрямів економічної теорії (Дж. То-бін, Ф. Хан, Н. Калдор) взагалі вважають ТРС відгалуженням моне-таризму, згідно з яким гроші нейтральні як в довготерміновому, так і в короткотерміновому періоді. Проте, з другого боку, ТРС має ряд особливостей, які обумовлюють її суть як варіанта "неокласичної

революції".

В основу ТРС покладені три фундаментальні передумови:

1) раціональний характер формування сподівань господарських агентів, згідно з яким останні ефективно і цілеспрямовано вико-ристовують усю наявну інформацію для прогнозування майбут-нього розвитку кон'юнктури і грунтують на цих сподіваннях свої рішення;

2) гнучкість ставок заробітної плати і цін, а також швидке (прак-тично миттєве) їх пристосування до змін попиту і пропозиції;

3) високий ступінь конкурентності ринків (товарів і економічних ресурсів) і їх здатність швидко та повністю "розчищатися" від над-лишків, в результаті чого для системи характерний стан постійної рівноваги (В. М. Усоскін, Л. Харріс, К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю).

Звідси робиться висновок: ТРС - більш радикальна атака на стандартну (тобто традиційний кейнсіансько-неокласичний син-тез.- Авт.) макроекономічну теорію, ніж монетаризм (Р. Дорн-буш, С. Фішер).

Представники ТРС стверджують, що попередні концепції (в тому числі і ортодоксальні монетаристські) мають передумовою систе-матичний "обмін" господарюючих агентів, а це суперечить осно-вам раціональної поведінки в ринковій системі. Економічний інди-від не лише пасивно пристосовується до минулого досвіду, а й ак-тивно використовує величезний обсяг наявної поточної інформації, насамперед прогнози відносно урядових заходів, для більш точного передбачення наступних тенденцій господарського розвитку. Об-разно кажучи, він діє як досконалий комп'ютер. В умовах форму-вання сподівань учасників господарського процесу на "раціональ-ній" основі урядові заходи, спрямовані на "обман" населення, зокрема розрахунок на несподіване прискорення інфляції, не можуть мати успіху. Вони будуть "розшифровані" і випереджені відповід-но діями господарських суб'єктів.

Висновок представників ТРС полягає в тому, що грошово-кре-дитна і фіскальна політика неефективна не лише в довготерміно-вому, айв короткотерміновому періоді. Вони вважають, що дис-кретна стабілізаційна політика скоріше посилює, ніж пом'якшує циклічні коливання (виникнення останніх приписується "недоскона-лій інформації"). У зв'язку з цим вона повинна бути усунена на користь принципу "правил політики", тобто на користь дотримання правил монетарної політики. Як слушно зауважує Л. Харріс, це по-ложення має давні традиції в монетаристський думці, хоч до 70-х років для його обгрунтування не застосовувалась схема раціональ-них сподівань.