1 Головну ставку прибічники трс роблять на відродження віри у можливості і ефективність раціональної поведінки господарських суб'єктів на основі раціональних сподівань.

Однак чимало вчених піддають ТРС гострій критиці. Вона зво-диться до кількох основних заперечень.

По-перше, сумнівна передумова ТРС про те, що господарські агенти добре обізнані із способом функціонування економіки і майбутніми результатами економічної політики держави.

По-друге, існують відмінності в наявній інформації урядових органів і господарських агентів. Економічна політика уряду може сприяти виникненню відмінностей між фактичним і сподіваним темпом інфляції навіть у випадках систематичного зв'язку її (полі-тики) з попередніми подіями, адже розуміння цих подій і власних рішень урядовими органами відрізняється від аналогічних уявлень господарських суб'єктів. ,

По-третє, навіть при умові рівномірного розподілу всієї інфор-мації немає підстав для обгрунтованих тверджень про раціональ-ність сподівань. Вони можуть формуватися як адаптивні.

По-четверте, нереалістичне допущення про високий ступінь конкурентності всіх ринків і миттєве (або хоч би швидке) присто-сування їх до зміни ринкових умов. Ціни і ставки заробітної плати негнучкі.

По-п'яте, виходячи з нереалістичного припущення про швидке і повне пристосування ринків, ТРС не може переконливо пояснити причини існування загальних економічних криз і високих рівнів безробіття.

По-шосте, на противагу твердженням прихильників ТРС існує достатньо свідчень про реальний вплив активної державної еконо-мічної політики на рівень виробництва і зайнятості. Кінцеві оцінки ТРС неоднозначні. З одного боку, стверджується, що в нинішній

момент переважна більшість економістів не згодна з ТРС. Звер-тається також увага на малий практичний ефект ТРС. З другого боку, підкреслюється наукове значення і з певними застереження-ми, перспективність ТРС. Автори відомого підручника "Макроеко-номікс" професори Р. Дорнбуш та С. Фішер пишуть: "Може мати місце революція раціональних сподівань. Проте якщо навіть вона досягне успіхів, то буде багато в чому спиратися на існуючу струк-туру макроекономічної теорії. І навіть якщо вона радикально не переформує макроекономічну теорію, то все ж таки призведе до серйозних змін в розумінні формування сподівань і процесу еко-номічної політики. На додаток вона дасть поштовх новій роботі в галузі мікрооснов, заробітної плати і визначення цін". Відносно відсутності теперішнього загального визнання доречності ТРС про-фесори Р. Макконнелл і С. Брю застерігають, що нові ідеї, які спо-чатку здаються нереалістичними і революційними, мають здатність стати з часом правдоподібними і загальноприйнятими. Отже, оста-точна оцінка ТРС залишається відкритою, ставка зроблена на плин часу.

5. . На сьогоднішній день особливої уваги потребує явище глобалізації світової економіки, поява глобальних загроз, що супроводжують процес інтеграції світового господарства в сучасних умовах, та вплив цих процесів на ступінь ефективності прогнозування кризових процесів в сучасній економіці. Глобалізація несе в собі не лише переваги, вона також може призвести до негативних наслідків або потенційних проблем, в яких деякі її критики вбачають велику небезпеку. Так, в результаті процесу глобалізації відбувається поляризація доходів, коли основну частину переваг отримують саме багаті країни. Країни які швидко розвиваються входять в коло заможних держав, а бідні країни все більше відстають від них. Зростаючий розрив в доходах викликає незадоволення бідних країн, що загрожує міжнародними конфліктами, здатними дестабілізувати не лише економіку регіону а й підірвати рівновагу світової економіки. Саме питання розподілу переваг є одним з найважливіших в процесі розвитку світової економіки.

Інша проблема пов'язана з потенційною регіональною чи глобальною нестабільністю внаслідок взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Світовий спад чи депресія здатні потягнути за собою процеси розриву взаємних зв'язків створених в ході міжнародної економічної інтеграції, як це сталося в часи великої депресії США 30-х років. Таким чином виникає проблема підтримки розумного міжнародного економічного балансу, який би дозволив зменшити вразливість національної економіки по відношенню до зовнішніх ринкових сил і факторів, оптимізувати структуру зовнішньої фінансової залежності, що надало б економічному розвиткові стабільний і, що не менш важливо, соціально-орієнтований характер. Важливо відзначити, що економічні аспекти є лише одним з компонентів комплексу глобальних загроз, які необхідно враховувати в процесі прогнозування кризових процесів. Важливе місце займають також фактори неекономічного характеру, пов'язані із суттєвими ризиками і потенційними вадами сучасного суспільного ладу.

Найчастіше в якості найбільш серйозних загроз для розвитку світової господарської системи називають: зростаючу фінансову і політичну нестабільність; масову бідність яка носить застійний характер не лише в окремих країнах світу але й в цілих регіонах (і пов'язаний з цим розвал соціальної цілісності та радикалізація окремих суспільств, розвиток екстремізму і протестних настроїв); виникнення нездоланного (обумовленого перш за все технологічно) розриву між розвинутими країнами і іншою частиною світу.

У центрі уваги є два процеси: з одного боку, "замикання" постіндустріального світу, з іншого боку - наростаюча нездатність інших країн перетворити свої господарські системи відповідно до вимог часу. Одною з головних глобальних економічних проблем сучасності є формування у рамках головних західних країн замкнутої господарської системи. Цей процес може бути простежений по чотирьох напрямках: концентрації в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; зосередженні основних торговельних оборотів у межах співтовариства розвинутих держав; замиканні інвестиційних потоків і різкого обмеження міграційних процесів із "третього світу” у розвинуті регіони планети.

Автор вважає, що короткострокове (до 1 року) і середньострокове (3-5 років) прогнозування кризових процесів повинно базуватись на регіональному розподілі світу за ознакою приналежності до І (постіндустріальна), ІІ (індустріальна) та ІІІ (до індустріальна) підсистеми. З використанням відповідної методології прогнозування, доцільно аналізувати кожну систему окремо, в залежності від мети дослідження, на певний проміжок часу, з урахуванням існуючих зовнішніх впливів. Завдяки такому розподілу можна досягти більш детального врахування особливостей кожного регіону і кожної країни, що входить до складу цього регіону. Така чітка структуризація допоможе виявити в якій з підсистем найбільше проявляються загрозливі тенденції. З урахуванням результатів, отриманих підчас аналізу зазначених 3-х підсистем будується аналогічна (глобальна) прогнозна модель, за допомогою якої проводиться інтегрований аналіз світової господарської системи. Автор вважає, що вказаний підхід є найбільш адекватним щодо сучасного стану міжнародного економічного середовища і дозволяє значно підвищити точність прогнозування.

У третьому розділі проаналізовано існуючі сучасні моделі прогнозування економічних криз, запропоновано нову комплексну методологію прогнозування сучасних економічних криз, висвітлено перспективи прогнозування економічних криз в контексті міжнародного економічного управління.

До цього часу склалися дві основні методології формування системи індикаторів прогнозування кризи. Перша заснована на виявленні значимих індикаторів шляхом порівняння поводження змінних у попередній кризовий період з періодами нормального функціонування економіки. Друга методологія полягає в побудові моделей з використанням статистичних даних, зміни яких можуть подавати сигнали про наближення кризи. До переваги цього методу відноситься одномоментне зіставлення даних (зазвичай річних). Доводиться констатувати, що застосовувані методології в цілому корисні і певним чином підвищують точність передбачення кризи, але на більше поки що претендувати не можуть. Про це, зокрема, свідчить нездатність розгалуженої системи рейтингових агентств спрогнозувати кризу в Південно-Східній Азії. Велика складність проблеми полягає в тому, що економічна теорія порівняно добре описує рівноважні ситуації, але набагато гірше процеси, що викликають перехід з одного рівноважного стану в інший. Під час вибору індикаторів наближення криз необхідно мати на увазі наступне. По-перше, при наявності ряду загальних причин кризи в кожному випадку необхідний індивідуальний підхід. Наприклад, показники вразливості економіки із сировинною орієнтацією можуть істотно відрізнятися від індикаторів індустріальної країни. По-друге, поряд з цим структурним фактором варто аналізувати масштаби кризи. В той же час, можна зробити висновок, що не зважаючи на наявність певних індикаторів і засобів “раннього оповіщення” завдання більш точного прогнозування криз стикається із кількома головними проблемами, а саме:

• у світі відбуваються процеси, які не піддаються кількісному аналізу, а тому їх не можливо включити в розрахунок індикаторів “раннього оповіщення”. Таким чином суттєві критерії такі як політичні, соціальні, екологічні, технологічні та ряд інших залишаються не врахованими;

• велика кількість ендогенних та екзогенних змінних, які впливають на виникнення економічних криз не піддаються економетричному аналізу, тому побудова достатньо адекватної і гнучкої економетричної моделі, яка б дозволила з достатнім рівнем точності прогнозувати кризові процеси, не зважаючи на неодноразові спроби здійснити цей намір, на сьогоднішній день не є можливою. Більш того, по мірі розвитку міжнародних економічних відносин перспектива побудови такої моделі в майбутньому стає все більш сумнівною;

• спроби прогнозування криз за методологією, запропонованою фахівцями МВФ хоча і мають практичні результати, однак, за визнанням самих розробників, дають суттєву похибку в часі.

Не дивлячись на те, що механізм міжнародного економічного управління продовжує розвиватися і в його структурі поряд з іншими вже діють такі органи як СОТ, Форум фінансової стабільності і Група 20, ці зміни навряд чи можна вважати достатніми з урахуванням темпів трансформації світової економіки. В цьому, можливо і полягає одна з причин виникнення останніми роками небезпечних кризових проявів в міжнародній економічній системі. Зважаючи на це, важливим є визначення тих пропозицій, втілення яких має важливе значення або для вдосконалення управління існуючими міжнародними регулюючими установами, або для заповнення існуючих прогалин, скажімо, шляхом створення нових організацій.

Розвиток сучасної світової господарської системи зумовлює необхідність об'єднання міжнародних наукових, фінансових і організаційних зусиль в сфері аналізу і прогнозування кризових процесів в економіці. Таким чином постає вкрай актуальне питання про створення міжнародного централізованого органу “Аналітичного центру з питань дослідження економічних криз” як міжнародної експертної і дослідницької установи, діяльність якої скерована на прогнозування, аналіз та теоретико-методологічну обробку кризових процесів в умовах сучасної світової господарської системи. Серед напрямків діяльності такого центру можна виділити, зокрема, вдосконалення методів та здійснення прогнозування кризових процесів в міжнародній економіці з урахуванням сучасних світових тенденцій; розробка комплексу дієвих антикризових заходів, які доцільно застосовувати в умовах швидкої трансформації та інтернаціоналізації міжнародної господарської системи; узагальнення досвіду та надання практичних рекомендацій урядам відповідних країн та міжнародним організаціям. Головною сферою економічної політики, в якій яскраво проявляються наслідки глобалізації, але в якій іще немає міжнародної організації яка б займалася їх регулюванням, є оподаткування. Всі ці міркування вказують на важливу антикризову роль, яку могла б відіграти Міжнародна податкова організація (МПО). Така організація могла б займатися збором статистичних даних, виявляти тенденції і проблеми, представляти доповіді, надавати технічну допомогу і слугувати форумом для обміну думками і нормотворчої діяльності в галузі податкової політики і податкового управління. Політичні структури, які здатні адекватно відображати загальні економічні інтереси і примирити розбіжності є також не достатньо розвинутими. Можливим шляхом заповнення цієї прогалини є створення в рамках Організації Об'єднаних Націй Ради Економічної Безпеки (РЕБ). Цей орган повинен мати такий самий статус в питаннях міжнародних економічних відносин, який Рада Безпеки має стосовно питань миру і безпеки. Його функції повинні полягати в спостереженні за станом світової економіки, оцінці взаємозв'язку між основними напрямками політики, стратегічному погодженні політики ряду міжнародних організацій, в забезпеченні послідовності їх програмних цілей і в сприянні міжурядовому діалогу стосовно питань розвитку глобальної економічної системи.