II. Українські землі в епоху пізнього середньовіччя (XIX - I пол. XVI ст.)

• У 1576р. король Польщі Стефан Баторій, який підтримував стосунки з козаками надав козацтву клейноди (знаки влади, регалії) : хоругву, бунчук, булаву, печатку з гербом, який зображував козака з рушницею. Потім клейнодами стали перначі, литаври, гармати, значки - прапорці куренів і сотень. Наприкінці XIX ст. у Ермітажі знаходилося 17 запорозьких значків, одна хоругва, а в Преображенському соборі Москви - 29 курінних прапорів, три бунчуки, одна срібна булава, один срібний позолочений жезл. Подальша їх доля не відома.

• Дмитро Вишневецький (прибл. 1571 – 1564 рр.) походив із князівської родини, один його дід (Михайло) відомий своєю боротьбою з татарами, другий - був сербським деспотом (верховний правитель, наділений необмеженою владою). 1550р. польский король призначив його старостою Канєва та Черкас. Заснував за порогами Дніпра одну з перших Запорозьких Січей, а з 1556р. закріпився на острові Мала Хортиця. У 1553р. із козацьким загоном їздив до Стамбула і півроку служив султанові, щоб визволити з полону свою матір. Деякий час знаходився на території Московії. У 1559-1560 рр. штурмував турецьку фортецю Азов(Азак). Приймав участь у поході на Москву у 1578-1580 рр. польского війська, у Псковській кампанії 1581-1584 рр. Під час походу на Молдову він потрапив у полон і був відправлений до Стамбулу. Відомості про його страту певно невірні, бо за нього ще раніше заступалася дружина султана Роксолана (Настя Лісовська). Крім того він був двоюрідним братом Івана Грозного. У липні 1582р. його було звільнено. Страчено у Стамбулі козацького ватажка Байду, якого можливо ототожнювали з Д. Вишневецьким.

• Сагайдачний Петро Кононович (бл.1570-1622 рр.) - гетьман реєстрового козацтва. Народився в с.Кульчинцях під Самбором у шляхетській родині. Навчявся в Острозькому колегіумі. У тридцять років стає одним із ватажків козацтва. Під його проводом запорожці: У 1606р. взяли Варну, через 10 років Кафу, потім Ізмаїл, Кілію та Акерман. У складі польської армії водив козаків у Прибалтику, у жовтні 1617р. погодився, на перемовинах з польським коронним гетьманом Жолковським, припинити самовільні походи на Крим та Туреччину. У 1618р. 20 - тис. військо Сагайдачного оволоділо Єльцем, Лівнами та іншими містами Московії. У битвах під Хотином у вересні- жовтні 1621р. 70-тис. польсько- українське військо кілька разів завдало поразки армії султана Османа ІІ. В одному з боїв Сагайдачний дістав кілька тяжких поранень і врятувати його не зміг навіть особистий лікар королевича Владислава. У квітні 1622р. гетьман помер і був похований у Богоявленському соборі київського Братського монастиря - біля будинку фінансово підтримуваної ним братської школи.

• Козацькі звичаї були надзичяйно суворими, особливо щодо кримінальних злочинів. Крім тілесних покарань та застосування тортур, винних у вбивствах та крадіжках вішали, закопували живцем, забивали палицями біля ганебного стовпа, залишали зв’заними в степу на поживу хижим звірам та комахам. Найтяжчими злочинами на Запорожжі вважалися: вбивство козака іншим козаком, мужолозтво та скотолозтво, розкрадання майна чи грошей, порушення дисципліни і субординації, особливо в поході. Головною метою покарання було завдати страху іншим козакам. Деякі звичаї перейняті від тюркських народів: биття по п’ятках, підкидання гостя на руках, звичай не прощатися через поріг тощо. Новачкам часто давали кумедні прізвища: Семипалка, Сторчаус, Стріляйбаба, Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Загубиколесо, Задерихвіст та інші.

• Практично всі козаки варили пиво, брагу, медовуху, продавали спиртне. На території Січі та в паланках було багато шинків - відомо що 1740 року їх налічувалося 370. Захоплюючи в походах коштовні килими, парчу, вовняні й шовкові тканини та інші цінні товари, іспаньські реали та арабські цехіни швидко з ними розставалися в шинках. Частина козаків презирливо ставилася до тих побратимів, які займалися сільським господарством; їх називали у своєму середовищі сиднями, гречкосіями, баболюбами, гніздюками.

• Будували одну чайку 60 козаків протягом 15 днів. Чайку робили із стовбурів липи або верби, пізніше - з дощок. Вони були завдовжки в 15-20м, завширшки 3-6м, заввишки до 4м, несли по 20-40 пар весел. Наприкінці XVII ст. на кожну чайку витрачалося, крім дерева, до 210кг заліза, 2 бочки смоли, 50кг клоччя, 140м полотна на паруси. Вміщували по 50-70 козаків зі зброєю, кілька гармат - фальконетів (кожна вагою 96 кг). Виходило в похід 300 чайок (це 20 тис. козаків). Вони крейсерували Чорним та Азовським морями, Дніпром, Дунаєм, Бугом, сягали Кафи, Варни, Стамбула та інших поселень.

• Жінки України в XVI - XVII ст. могли за бажанням вільно розривати шлюб, управляти своїм майном, очолювати монастирі, чимало жінок із вищого стану були добре освіченими. Так наприклад княжна Олена Горностаєва з Чорториї створила у 1563р. Пересопницький монастир, при ньому – шпиталь і школу; Ганна Волоська заснувала Почаївський монастир; Р.Ярмолинська – Загаєцький; М.Вишневецька – Мгарський. Зусиллями Софії Чорторийської на Волині відкрилася друкарня. Олена Зависна у 1654р. висадила в повітря замок у Буші і загинула під його руїнами, аби не здатися ворогам. Волинянка Ганна Борзобагата - Красенська із Луцької єпархії не виконувала навіть наказів короля; під її командуванням гайдуки дали відсіч нападникам – шляхтичам. Миложна Осташкова та її дочка Софія 1584р. на чолі озброєного загону вчинили напад на маєток шляхтича Стрижевського на Житомирщині. Сестра полковника Івана Донця воювала у складі козацької кінноти і загинула в бою на Волині. У селянському повстанні 1638р. під проводом Я.Острянина брала участь дружина сотника Варвара Мотора, вона дуже влучно стріляла і шість козаків безперервно заряджали для неї мушкети. Після битви під замком Прухник 1524р. було знайдено тіла кількох убитих жінок, які переодяглися в чоловічий одяг і навіть поголили голови, щоб їх не розпізнали. Славилися українки своєю кмітливістю і вродою, тому стали улюбленими дружинами турецьких султанів : Сулеймана II, Османа II, Ібрагіма, Мустафи II та матерями Мухамеда IV та Османа III.