3. Особисті немайнові відносини у предметі регулювання цивільного права.

Відносини з приводу дій, не пов'язаних з передачею речей та інших матеріальних, або нематеріальних благ, являють собою відносини немайнові.

До особистих немайнових входять дві групи відносин: 1) особисті відносини, пов'язані з майновими (наприклад, авторські, патентні, інші види відносин інтелектуальної власності); 2) особисті відносини, не пов'язані з майновими (зокрема, право на життя, честь, таємницю кореспонденції тощо).

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими ознаками:

Ø Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

Ø Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;

Ø Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. 

Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому єквіваленті;

Ø Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.

4. Розвиток системи сучасного цивільного права: реалії сучасності та подальші перспективи.

Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих та формування нових галузей та інститутів права. Так, відносно недавно виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

5. Загальна характеристика приватного права в основних правових системах сучасності

6. Загальна характеристика цк Франції 1804 р. Загальна характеристика Французького торговельного кодексу 1807 р.

Кодекс Наполеона масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта.

Введений указом Наполеона 21 березня 1804 року (30 вантоза XII року Республіки), ще при консульстві, незадовго до проголошення Наполеона імператором. З подальшими поправками діє у Франції, незважаючи на чисельні зміни політичного устрою, досі й ніколи не переглядався повністю.

Структура кодексу Наполеона є інституційної (римська система). На основі римського права, пристосованого до обставин, були написані речове та зобов'язальне право. Сімейне та спадкове право грунтувалися на старому французькому звичайному праві.

Кодекс Наполеона складається з вступної частини і трьох книг. Вступна частина найкоротша і містить лише шість статей (ст. 1 - 6). Перша книга включає статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне і опікунській праві (ст. 7 - 515). Друга книга регулює відносини власності (ст. 516 - 710), третя - способи набуття власності, включаючи спадкове право і різні види зобов'язань (ст. 711 - 2283). Таким чином, кодекс складається з трьох частин - особи, речі, зобов'язання.

Перша книга кодексу ("Про осіб") перекладала такі загальні принципи буржуазного права, як рівність ісвобода, на конкретну мову цивільно-правових норм.Характерною рисою ЦК Наполеона було те, що в ньому відсутнє поняття юридичної особи.

Друга книга ("Про имуществах і різних видозмінах власності") присвячена регламентації речових прав і також виходить з класичної римської класифікації: право власності, узуфрукт, узус та ін Центральне місце в ній займає інститут власності. У третій, найбільш значною за обсягом книзі ГК ("Про різні способи, якими набувається власність") вказувалося, що власність на майно набувається і передається шляхом успадкування, шляхом дарування, зазаповітом або в силу зобов'язань.

Поряд з Цивільним кодексом у Франції діє Торговий кодекс 1807 року. У завдання Торгового кодексу з самого початку входило встановлення спеціальних правил, які регулювали б взаємовідносини між торговцями. Торговий кодекс на момент його прийняття складався з чотирьох книг:

Книга I — «Про торгівлю загалом» (фр. Du commerce en général) — містить правила як для індивідуальних торговців, так і для торгових товариств, для бірж і посередників, про вексель.

Книга II — «Про морську торгівлю» (фр. Du commerce maritime) — визначає правове становище морських суден.

Див. також: Морське право

Книга III — «Про неспроможність і банкрутства» (фр. Des faillites et des banqueroutes).

Книга IV — «Про торгову юрисдикцію» (фр. De la juridiction commerciale).

Отже, в торговий кодекс, на відміну від цивільного, були включені правила процесу.