Розділ ііі. Основи агротехніки

3.1. Проект сівозмін

3.1.1. Господарські вимоги до сівозмін

Сівозміна – послідовне, науково-обгрунтоване чергування вирощуваних культур і парів у часі та певне їх розміщення на площі, яке супроводжується відповідною для конкретних грунтово-кліматичних умов агротехнікою (обробітком грунту та внесенням добрив) і спрямоване на оптимальне використання площі за цільовим призначенням.

Науково-обгрунтовані сівозміни дозволяють:

• підтримувати та підвищувати родючість грунту;

• відновлювати та покращувати структуру грунту;

• накопичувати і раціонально використовувати вологу та елементи мінерального живлення;

• полегшувати боротьбу з бур’янами, хворобами та шкідниками.

Так як територія розсадника знаходиться в Києві, то для неї є характерними грунтово-кліматичні умови Полісся та північних районів Лісостепу. Як відомо, в цій лісорослинній зоні випадає достатня кількість опадів, які створюють позитивний баланс вологи. Щодо грунтів, то тут поширені підзолисті, дерново-підзолисті, світло-сірі та сірі лісові (опідзолених) грунти переважно легкого механічного складу. Такі грунти, як правило, бідні на поживні речовини, вони мають незадовільні водно-фізичні властивості (високу водопроникність і малу водозатримуючу здатність). Також ці грунти часто мають підвищену кислотність. Таким чином, основними вимогами до сівозмін в зоні Полісся є підвищення родючості грунту і покращення його механічного складу і водно-фізичних властивостей.

Одним з найраціональніших способів збагачення такого грунту органічними речовинами та біологічним азотом є сидеральнопарова система обробітку грунту. Така система обробітку грунту передбачає вирощування на полях сівозміни однорічного або багаторічного люпину на зелене добриво. Люпин має дві надзвичайно цінні властивості – здатність зв’язувати та накопичувати в грунті атмосферний азот і засвоювати з грунту недоступні для рослин поживні елементи важкорозчинних сполук. Люпин завдяки глибокій кореневій системі використовує вимиті у нижні шари грунту поживні речовини, які після заорювання його зеленої маси нагромаджуються у верхньому орному шарі.

Крім характерних для даної лісорослинної зони загальних грунтово-кліматичних умов, ми маємо також врахувати категорію площі, відведеної під розсадник, та відповідні для даної площі грунтові умови. Під розсадник була відведена територія, яка тривалий час перебувала в сільськогосподарському використанні, тобто бідна на поживні органічні і мінеральні речовини, і крім того, у значній мірі засмічена бур’янами. Таким чином, перед впровадженням сидеральнопарової системи обробітку грунту, доцільно спочатку використати чорнопарову систему обробітку грунту та гербіциди, що допоможе звільнити територію від бур’янів.

3.1.2. Схеми прийнятих сівозмін та їх обґрунтування

Сівозміна передбачає поділ площі виробничих відділень розсадника на певну кількість рівновеликих полів.

При проектуванні сівозміни необхідно враховувати:

• вимоги рослин до середовища в якому вони вирощуються;

• конкретні грунтово-кліматичні умови;

• планове завдання;

• господарську доцільність.

Так як територія розсадника знаходилася під тимчасовим сільськогосподарським використанням, для перехідних сівозмін посівного відділення і шкілок розсадника була обрана чорнопарова система обробітку грунту, а для нормальних сівозмін – сидеральнопарова система обробітку грунту. Далі наводимо схеми перехідних і нормальних сівозмін.