28. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент)

Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею". У цьому розумінні учень опановує суб'єктивно нове, тобто те, що йому не відоме, але вже пізнане наукою, відоме іншим людям. Учіння вимагає повного "розпредмечування знань" або компактного "відтворення" тих мисленнєвих і практичних операцій і дій, які колись здійснювалися в процесі наукового дослідження (пізнання) явищ або предметів. Процес цей має три взаємопов'язані стадії (етапи).

Поганий учитель підносить істину, хороший вчить її знаходити.

А. Дістервег

На першій стадії відбувається сприймання, осмислення і запам'ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань. 1. Засвоєння теоретичних знань. Засвоєнням знань називається навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на свідоме і міцне оволодіння знаннями, способами виконання навчальних дій. Процес засвоєння знань починається зі сприймання матеріалу, що вивчається. Суть даної дії полягає в тому, що учні за допомогою органів чуття (слуху, зору, дотику і нюху) сприймають зовнішні властивості, особливості й ознаки предметів і явищ, які вивчаються. Так, за допомогою зорового сприймання можна розглянути картину, скульптуру, виставку, навколишню природу та ін., слухового - почути розповідь, вокальний чи інструментальний концерт і под., дотику - відчути основні частини предмета, його властивості тощо. Сприймання - це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття.

Результатом сприймання є формування уявлень як нижчої форми знань: у свідомості людини зберігаються лише зовнішні образи (ознаки, властивості) сприйнятих предметів і явищ, проте не розкривається їх сутність. У кінцевому підсумку учитель не "вкладає" знання в голови учнів, не "передає" їх, а лише організує їхню діяльність, допомагає осмислювати матеріал, самостійно "відкривати" дія себе нові теоретичні правила, закони тощо, пізнаючи при цьому суть виучуваних фактів та явищ. Це "відкриття" пов'язане з логічними операціями - аналізом і синтезом, порівнянням (зіставленням і протиставленням), абстрагуванням та конкретизацією.

Пригадайте уроки, коли учитель пояснює повий, досить складний матеріал і одразу переходить до опитування учнів. У таких випадках більшість учнів не в змозі відповідати на поставлені з цього матеріалу запитання. І це зрозуміло: вони здійснили лише первинне сприймання й осмислення - на рівні не зовсім чітких уявлень і поверхового розуміння. Для того, щоб домогтися глибокого осмислення, учителю необхідно в різних формах, двічі пояснити новий матеріал, забезпечити первинне і наступне, грунтовніше осмислення.

На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ. Організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і навичок. Важливість даного етапу в процесі оволодіння новим матеріалом виявляється не тільки в тому, що знання потрібні людині для практичної діяльності та її духовного розвитку, а в тому, що формування практичних умінь і навичок сприяє глибшому осмисленню матеріалу, який вивчається, розвитку кмітливості та творчих здібностей. Наприклад, за допомогою вправ учні виробляють навички осмисленого і виразного читання, грамотного письма, уміння розв'язувати задачі з математики, орієнтуватися по карті при вивченні географії та історії.

Для організації вправ суттєве значення мають два положення: І) до виконання тренувальних вправ учні можуть приступати лише тоді, коли вони добре опанували теорію, осмислили і засвоїли знання; 2) процес застосування засвоєних знань на практиці має труднощі, пов'язані з тим, що загальне проявляється у великій різноманітності конкретного, коли сформоване правило, висновок чи закон учень повинен застосувати в новій ситуації.

На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок. Тобто, для того, щоб оволодіти новим матеріалом, учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам'ятовування, вправляння в застосуванні теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь і навичок.

Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок. Вихідною основою стадії повторення, узагальнення і систематизації є положення про те, що пізнання є не прямою, а кривою лінією, яка безмежно наближається до спіралі. Це означає, що оволодіння знаннями не зводиться до одного пізнавального акту, суть знання не розкривається одразу всією своєю багатогранністю, а потребує подальшої розумової і практичної діяльності з метою глибшого його засвоєння.

29.Навчання,розвиток,виховання

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особис­тість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

ОСОБИСТІСТЬ - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально-неповторного.

РОЗВИТОК ЛЮДИНИ-процес становлення та формування її особистос­ті під впливом зовнішніх і внутрішніх керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння простого на­копичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передовсім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру, тощо у формуванні нових якостей особистості .

Нормування особистості, становище людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Виділяють такі види розвитку і формування особистості:

1) цілеспрямоване 2) стихійне 3) саморозвиток 4) самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямках.

Анатомо-фізіологічні зміни - збільшення і розвиток кісткової та м'язової системи, внутрішніх органів, нервової системи.

Психічні зміни-передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості.

Набуття соціальних якостей необхідних до життя в суспільстві, соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистостей залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування, в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе, між спадковими даними і потребами виховання, між рівнем розвитку особистості і ідеалами, оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості, між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона стримується моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості, між прагненням особистостей та її можливостей: коли особистість прагне досягти певних результатів у нав­чанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи студентів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер-комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляється в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес - спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба - необхідність у чомусь. Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання вико­нувати певну працю.

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища),

 

30.поняття змісту освіти

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної ос­віти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності.

Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

31.фактори що зумовлюють формування змісту освіти

Визначення змісту освіти завжди викликає труднощі. Історія педагогіки показує, що при вирішенні цієї проблеми допускалося чимало помилок, внаслідок чого зміст то відставав від сучасного стану науки, то виявлявся перевантаженим, то зменшував можливості навчання як засобу розвитку й формування особистості. Що ж необхідно відбирати з конкретного змісту всіх видів і галузей діяльності? Це залежить від ряду факторів. Першим і головним є система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов'язана з системою цілей (соціальних — вимоги суспільства до загальної освіти, особистісних — формування основних сторін особистості). На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення демократичного суспільства і ринкових відносин, виникає необхідність поєднання суспільних і особистісних інтересів. Насамперед слід зробити освіту особистісно значимою, необхідною і привабливою для кожної людини, не послаблюючи при цьому орієнтацію на задоволення суспільних потреб. До об'єктивних факторів, які впливають на зміст шкільної освіти, належать соціальні та наукові досягнення. Проміжок часу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі, як показали спеціальні дослідження, невпинно скорочується. Якщо для вивчення телеграфу в школі потрібно було 60 років після винаходу Морзе, сучасними зразками різноманітної техніки — через 4-5 років. Упродовж останнього десятиріччя цей термін зменшився настільки, що відображення нових ідей обмежується лише термінами виходу навчальних книг. Для того, щоб визначити обсяг змісту, необхідно враховувати і можливості школяра: скільки в середньому учень може засвоїти, наскільки логічно, з яким темпом тощо. Сьогодні доведено, що запам'ятати дитина може все, і чим вона молодша, тим більше і швидше; інша справа — осмислити, зрозуміти, засвоїти. Для цього необхідний відповідний рівень розвитку. Фактор можливостей відіграє роль своєрідного регулятора, що впускає чи не впускає в зміст освіти відомості, які вимагають певного рівня оснащення навчального процесу, матеріально-технічних та економічних можливостей. Вимоги до змісту освіти в середній загальноосвітній школі визначаються державною стратегією розвитку загальної середньої освіти. Зміст освіти сучасної української школи має два аспекти — національний і загальнолюдський. Загальними, принциповими положеннями, що лежать в основі його розробки, є: гуманізація, що передбачає оптимальне співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, наповнення всіх курсів «олюдненими» знаннями, формування гуманістичного типу мислення, особистісно зорієнтованого світорозуміння, оптимістичних поглядів на проблеми людського життя, розуміння учнями його суті, утвердження людини як найвищої соціальної цінності; диференціація змісту, що забезпечує альтернативні можливості для одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей; науковість, що виявляється у відповідності запропонованих для вивчення в школі знань новітнім досягненням наукового, соціального і культурного прогресу.

Для визначення змісту шкільної освіти неабияке значення має суб'єктивний фактор, зокрема методологічні позиції вчених. Наріжним каменем різних позицій і поглядів з питань змісту освіти є те, як той чи інший учений трактує питання розумового розвитку учнів під впливом навчальної роботи. У зв'язку з цим розглянемо найбільш відомі теорії освіти, які розроблялися в педагогіці і помітно вплинули на зміст шкільної освіти.