Філософія Київської Русі

Якісно нового змісту набуває філософська думка у Київській Русі. Становлення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Суттєвий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі у 988 р. Ця історична подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література, завдяки чому Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Але здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через християнських авторів і в християнській "обробці". Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, яка підпорядкована теології.

Християнство було відоме лише вузькому колу духовної еліти суспільства. Основна маса населення Русі продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів Це призвело до того, що філософія Київської Русі на перших порах свого розвитку мала перш за все просвітницький характер, її основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснювати народу основні положення християнства і християнської філософії. Саме тому давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань тощо.

Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важливих проблемах, якпротистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Дияволата інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі, її почуття і розуміння світу. Основою проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.

58

Нірвана (санськр., буквально — згасання, загасання), центральне поняття релігійної філософії буддизму (а також джайнізму), що означає вищий стан, кінцеву мету духовних прагнень людини. У буддійських текстах Н. характеризується як щось незбагненне, невимовне, протилежне тому, що може бути на «цьому світі і світі іншому», представляючи по суті стан внутрішньої повноти і абсолютної відчуженості від зовнішнього буття. Психологічно стан Н. негативно описується як відсутність пристрасті, жадання життя взагалі, а позитивно — як стан досконалості, задоволеності і самодостатності. Занурена в себе, що виключає необхідність звернення до зовнішнього, в стані Н. характеризується якоюсь непіддатливою розчленовуванню «діяльністю» інтелекту, відчуття і волі, яку можна визначити як стан споглядальної зосередженості. Буддійський ідеал — відсутність думок про щастя і нещастя, добра і зла, видима байдужість до основних людських устремлінь — можна позначити навіть як відсутність якої-небудь певної мети взагалі. Єдине вичленімоє відчуття в стані Н. — це відчуття незв'язаності, незалежності, свободи. Проте це не свобода, що «здолала» світ, а свобода, що «зняла» світ, оскільки світ не протистоїть в буддизмі людській особі і, отже, не вимагає подолання.

59

Діяльність Н. Макіавеллі

Новий погляд на людину зумовлював пошуки обґрунтувань сутності

суспільства і держави. Визнання людини як індивідуальності так чи

інакше диктувало межі цих пошуків. Одним із перших серед них була

концепція, запропонована італійським суспільним діячем, мислителем,

істориком і воєнним теоретиком Ніколо Макіавеллі (1469 –1527 рр.). він

мав певний досвід суспільно-політичної діяльності: близько чотирнадцяти

років обіймав посаду секретаря Ради десяти Італійської республіки

виконував важливі дипломатичні доручення. Після перевороту, що

перевернув владу Медичі, Н. Макіавеллі запідозрили у зраді й змові: він

був звільнений з усіх посад, і останню частину свого життя прожив у

своєму маєтку поблизу Флоренції. Там Н. Макіавеллі написав більшість

своїх творів, головним з яких є загальновідома праця “Государ”.

60