7. Становлення до навчальної діяльності та розвиток пізнав. Процесів

У підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення науки і це значно підвищує вимоги до учіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності – коли підлітки вважають, що їм достатньо вислухати вчителя, прочитати підручник і відтворити те, що вони засвоїли, у них не сформоване вміння самостійно отримувати інформацію з інших джерел, здійснення критичного аналізу та узагальнювати її. У них найчастіше домінують утилітарні мотиви учіння. Завданням педагога є така організація процесу, при якій буде розвиватися мислення, формуватися пізнавальні та соціальні мотиви учіння і школярі будуть оволодівати раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Шляхи розвитку пізнавальних мотивів учіння у підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, різних видів самостійних і лабораторних робіт; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та технічних засобів навчання; використання різних форм позакласного та позашкільної роботи (організація конкурсів та вікторин, проведення тематичних вечорів, ведення факультативів гуртків та секцій, проведення екскурсій.

8. Особливості психосексуального розвитку

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості дитини – розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву приналежність. Психосексуальний розвиток – це 1) один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції; 2) разом з тим це результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо.

Препубертатний етап (від 7 років до 13) характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікросередовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих («сімейних») ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), випробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути до себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, які переносяться у наступну фазу. Реалізація кожної попередньої стадії створює необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.