Книгодрукування

Тісно пов'язане з освітою, широкого поширення набуло в Україні книгодрукування. Українські друкарні досягли високої майстерності. Кожна книжка відкривалася розкішно і вміло виконаною гравюрою. Особливої досконалості досягли майстри-друкарі львівської, київської й чернігівської друкарень. Уже наприкінці XVII ст. всі великі міста України мали власні друкарні та майстрів. Наприкінці XVII- початку XVIII ст. в українських землях діяло 13 друкарень у Києві, Чернігові, Львові, Луцьку, Кременці, Умані та ін. провідну роль відігравала друкарня Києво – Печерської лаври яка тільки в 1760 році надрукувала 2 тис. букварів. У західному регіоні найпотужнішою була друкарня А. Піллера.

Першим і провідним, на протязі більше двох століть, актом нової системи був указ реформатора Росії 1720 року: «вновь книг никаких, кромЂ церковных прежних изданій, не печатать. Наказ 1720 р. був переломовою точкою в боротьбі української книжки за свою свободу. Тож легко собі уявити фатальні наслідки такої системи для української книжки та для української культури взагалі. Всі твори українського письменства свого часу поширювалися способом, що практикувався ще до винаходу друкарства, способом рукописним, і появляються вони в друку аж у половині XIX ст. або й пізніше, але вже як історичні фрагменти колишнього письменства. З такими запізненнями, шляхом рукописного поширення на протязі довгого часу, побачили світ історичні праці Самовидця, Величка, знаменита «Исторія Русов», твори Григорія Сковороди. Головним чином друкували книги релігійного змісту, але виходили і наукові видання. Це - підручники з мов, граматики, історії, географії, математики. Книги стали дешевшими, доступнішими для народу, що також сприяло поширенню знань і освіти

Література

Високий рівень освіти та книгодрукування сприяв розвиткові літератури. Література кінця 17-18 ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою;

Поезія. Із поетів, котрі вживали тільки книжну українську мову, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Цьому поетові-ченцю належить велика рукописна збірка віршів, героями яких були здебільшого ремісники, робітники промислів, наймити-бурлаки, козаки. Климентій Зиновіїв перший з українських поетів оспівав працю. У його віршах - безліч подробиць і деталей життя трударів тогочасної України. У цьому сенсі вони є винятково цінним історичним джерелом. Климентій Зиновіїв уславився як один з перших фольклористів, адже він записав близько 1600 народних прислів’їв та приказок, впорядкував їх за алфавітом, увівши до своєї книжки.

Перевагу книжній українській мові надавав Іван Величковський - вихованець Києво-Могилянської академії. Він створив дві книги віршів - «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії - т. зв. курйозні вірші. До курйозних віршів відносять, зокрема, акровірш - поетичний твір, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово. Здебільшого в акровіршах поети закодову-вали власні імена. Серед курйозних були фігурні вірші, у яких поетичні рядки утворювали певну фігуру; хроновірші - поезії, ніби зачаровані певним числом: кількість слів у рядку, кількість рядків дорівнювала тому числу. Були й вірші, що читалися однаково зліва направо й навпаки. Курйозні вірші є виявом мистецького стилю бароко в літературі.

Драматична література. Протягом 17- 18 ст. упевнено розвивався український театр. Він існував у двох різновидах - шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії, а мандрівний -учителями нижчих шкіл і мандрівними дяками.

Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму -твір Феофана Прокоповича «Володимир».

Публіцистично-богословські твори. У другій половині 17 ст. не вщухала літературна полеміка. Публіцистично-богословські твори на захист православ’я писали провідні діячі церкви.