16. Система регулювання поведінки особистості в період впливу внутрішніх та зовнішніх чинників

Поведінка підлеглого в тих чи інших ситуаціях складається на основі досвіду усього життя. Ставлення людини до тих чи інших людям, явищам, ситуаціям, процесам призводить до виникнення відповідної поведінки. У цілому характер нашої поведінки схильний постійному впливу різних внутрішніх і зовнішніх факторів. До основних внутрішніх факторів можна віднести: виконання певної соціальної ролі; відповідний статус в організації; ступінь емоційної близькості з оточуючими; попередній життєвий і професійний досвід, приналежність до певної культури і субкультури; конкретна ситуація і тема розмови; настрій в даний момент.

Поряд із внутрішніми факторами, значний вплив на поведінку співробітника надає ряд зовнішніх факторів: соціальне оточення в особі конкретних співробітників як по "вертикалі", так і по "горизонталі"; очікування певної поведінки від співробітника; орієнтація на певні стереотипи поведінки, схвалювані в організації.

Соціалізація особистості, регулювання її соціальної поведінки здійснюється за допомогою системи соціальної регуляції поведінки та діяльності. Вона включає такі основні компоненти: регулятори: соціальна позиція, соціальна роль; соціальні норми; соціальні очікування (експектаціі); соціальні цінності, виражені в ціннісних орієнтаціях особистості; соціальні установки; прийоми і методи: прямі або безпосередні (переконання, примус, навіювання, вимога поведінки за зразком, заснованого на наслідування, тобто реалізація принципу "Роби, як ..."); непрямі або опосередковані ("особистий приклад", "орієнтує ситуація", "зміна або збереження рольових елементів", "використання символів і ритуалів", " стимулювання ").

17. Особливості управлінського спілкування з підлеглими

Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають соціальні позиції співпідпорядкованості або відносної залежності виходячи з виконуваних соціальних ролей, спрямоване на оптимізацію процесу управління та вирішення проблем спільної діяльності в організації.

Основні функції управлінського спілкування:

видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, вказівки, рекомендації, поради та ін);

отримання зворотної (контрольної) інформації про хід та підсумки реалізації розпорядницької інформації;

видача оцінної інформації про підсумки реалізації завдання.

Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона головна і ведуча. Друга і третя функції можуть і не бути в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

Чому перша функція головна? Тому що від її якості залежить якість виконавчої діяльності. Крім того, перша функція ще й найбільш складна. На цій стадії найчастіше виникають проблеми і конфлікти, тому що керівник змінює погляди, відносини, установки, вид діяльності, дії, поведінку іншої людини, інших людей.

Управлінське спілкування в своїй основі ділове, рольове спілкування. У процесі його ми контактуємо і взаємодіємо не заради цікавості, не "просто так", а для того, щоб вирішити будь-яку ділову проблему. Все це вимагає організації процесу управлінського спілкування.

Вивчення спілкування показує складність цього соціального феномена. Ця складність вимагає виділення окремих складових, опису структури. Існує кілька підходів до структурування спілкування як соціального феномена. Одним з вдалих є підхід, при якому виділяють три взаємопов'язані сторони спілкування:

перцептивну (тобто взаімовоспріятіе партнерів по спілкуванню);

комунікативну (тобто взаємообмін інформацією);

інтерактивну (тобто взаємодія партнерів по спілкуванню).