Дослідження шлункового вмісту.

Шлунковий вміст досліджують з метою вивчення секреторної функції шлунка й визначення патологічних елементів. Шлунковий вміст беруть за допомогою тонкого зонда (фракційний метод). Дослідження проводять ранком натще. Для цього використовують парентеральний подразник - 0,1 % розчин гістаміну з розрахунку 0,08 мг на 10 кг маси тіла пацієнта, або 0,025 % розчин пентагастрину.

У тих випадках, коли не вдається провести зондування шлунка, застосовують без зондові методи визначення кислототворної функції шлунка.

Дослідження дуоденального вмісту.

Вміст 12-палої кишки досліджують з метою вивчення складу жовчі, щоб виявити зміни в жовчних шляхах і жовчному міхурі, а також оцінити роботу підшлункової залози. Дуоденальне зондування застосовують при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовчних протоків. Зондування проводять з діагностичною (отримання жовчі для виявлення елементів запалення, піску, паразитів тощо) та лікувальною (евакуація жовчі, запобігання та ліквідація її застою) метою. Дослідження проводять натще.

Дослідження калу.

Аналіз калу - важлива складова частина обстеження пацієнта з захворюванням органів травлення. Дослідження калу можна проводити з метою визначення прихованої крові, яєць гельмінтів тощо. Загально клінічний аналіз дає змогу оцінити ступінь засвоєння їжі, виявити жовчовиділення, приховану кровотечу, запальні зміни, присутність паразитів тощо.

Кал збирають у сухий чистий посуд і досліджують якомога швидше, не пізніше ніж через 8-12 год. після його виділення і зберігання на холоді. Найпростіших шукають у свіжому, ще теплому калі.

Макроскопічно визначають колір, щільність, форму, запах і домішки. При мікроскопічному дослідженні калу виявляють м`язові волокна, рослинну клітковину, нейтральний жир, жирні кислоти, еритроцити, слиз, кишковий епітелій, яйця гельмінтів. Бактеріологічне дослідження калу.

Заходи і засоби особистої професійної безпеки медичної сестри під час надання медичної допомоги пацієнтам, при роботі з кров’ю та іншим біоматеріалом, апаратурою тощо.

Слід пам`ятати, що з кожним біоматеріалом необхідно поводитися як із заразним!

Основні правила захисту медичних працівників від інфекції:

- інформація про конкретні джерела інфекції;

- чисте і рительне миття рук;

- використання індивідуальних засобів захисту (шапочки, гумові рукавички, маски, фартуки із клейонки або пластикату, захисні окуляри або щитки);

- накладання водонепроникних пов`язок на порізи і садна);

- уникання проколів, порізів рукавичок і рук.

Техніка безпеки при роботі з кисневими балонами.

Стиснений газо­подібний кисень при стиканні з маслами, жирами, нафтою активно з'єд­нується з ними, викликаючи вибух. Тому не можна користуватися для відкручування вентиля тканинами зі слідами фарби, жиру чи мастил. У приміщенні, де є кисневі балони, не дозволяється курити, користува­тись відкритим вогнем.

Балони зберігають у спеціальних нішах, зафіксувавши їх металеви­ми ланцюгами. При транспортуванні балонів слід остерігатися поштовхів і ударів. Потрапляння струменя кисню на слизову оболонку очей при відкритті вентиля балона може спричинити опік і ушкодити зір. У при­міщенні, де є кисневі балони, повинні бути вогнегасники.

Інгаляцію кисню можна проводити через маску. Маски бувають мета­леві або пластикові, вигнуті таким чином, щоб при накладанні на облич­чя вони закривали рот і ніс. Введення кисню за допомогою маски може здійснюватись за відкритою, напівзакритою або закритою системами. При відкритій системі маска нещільно прилягає до обличчя, і вдихувана га­зова суміш - це збагачене киснем (до 30%) атмосферне повітря. Видих відбувається в оточуюче середовище. При інгаляції кисню за напівзакри­тим методом лише частина вдихуваної суміші надходить у зовнішнє се­редовище. Економічного використання кисню досягають включенням в систему дихального мішка. З метою запобігання постійному переповнен­ню мішка він обладнаний клапаном викиду, через який видаляється надлишковий об'єм дихальних газів. Маску щільно одягають на обличчя, фіксуючи її гумовими лямками. Дихання відбувається чистим киснем з поверненням у камеру близько 1/3 видихуваного повітря. Кисень при цій системі можна не зволожувати. Час від часу дихальну камеру спорожню­ють від конденсованої вологи. Недоліком цього методу є можливе збіль­шення концентрації вуглекислоти у суміші, яку вдихають.