1.2. Характеристика фінансових та реальних інвестицій

До фінансових інвестицій належать вкладення:

1) в акції, облігації, інші цінні папери, випущені як приватними підприємствами, так і державою, місцевими органами влади;

2) в іноземні валюти;

3) у банківські депозити;

4) в об'єкти тезаврації.

Фінансові інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, більша їх частина - непродуктивне вкладення капіталу.

У класичній моделі ринкового господарства переважаючими в структурі фінансових інвестицій є приватні інвестиції. Державні інвестиції представляють собою важливий інструмент дефіцитного фінансування (використання державних позик для покриття бюджетного дефіциту).Інвестування в цінні папери відкриває перед інвесторами найбільші можливості і відрізняється максимальним різноманітністю. Це стосується як видів угод, здійснюваних при операціях з цінними паперами, так і видів самих цінних паперів. У всьому світі цей вид інвестицій вважається найбільш доступним. Інвестування в цінні папери може бути індивідуальним і колективним. При індивідуальному інвестуванні відбувається придбання державних або корпоративних цінних паперів при первинному розміщенні або на вторинному ринку, на біржі або позабіржовому ринку. Колективне інвестування характеризується придбанням паїв або акцій інвестиційних компаній або фондів. Інвестиції в іноземні валюти - один з найбільш простих видів інвестування. Він дуже популярний серед інвесторів, особливо в умовах стабільної економіки і невисоких темпів інфляції. Існують наступні основні способи вкладення коштів в іноземну валюту:

 • придбання готівкової валюти на валютній біржі (операції слот);

• укладання ф'ючерсного контракту на одній з валютних бірж;

• відкриття банківського рахунку в іноземній валюті;

• купівля готівкової іноземної валюти в банках і обмінних пунктах.

Безумовними перевагами інвестицій в банківські депозити є простота і доступність цієї форми інвестування, особливо для індивідуальних інвесторів. Довгий час у нашій країні цей вид інвестицій представляв практично єдину можливу форму інвестування і до цих пір для багатьох інвесторів залишається основним способом зберігання та накопичення капіталів. Тезавраційних інвестиціями називаються інвестиції, здійснювані з метою накопичення скарбів. Вони включають вкладення:

 • в золото, срібло, інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені та вироби з них;

• в предмети колекційного попиту.

Загальною специфічною рисою тезавраційних інвестицій є відсутність поточного доходу за ним. Прибуток від таких інвестицій може бути отримана інвестором тільки за рахунок зростання вартості самих об'єктів інвестування, тобто за рахунок різниці між ціною купівлі та продажу. Найбільш чистим видом тезавраційних інвестицій вважаються вкладення в золото. Золото визнається міжнародним засобом обміну. Воно портативної, володіє власною вартістю, є товаром, вартість якого зростає під час криз. У періоди політичної та економічної нестабільності, коли практично всі сфери інвестицій стагнують або переживають різкий занепад, золото незмінно користується попитом у інвесторів. Вкладення коштів у золото може відбуватися в різних формах: придбання золотих злитків; золотих монет як старовинної, так і сучасної карбування; готових виробів з золота; акцій золотодобувних компаній; акцій інвестиційних компаній і фондів, які вкладають свої капітали в акції золотодобувних компаній, а також здійснення ф'ючерсних угод із золотом. Операції з золотом є досить капіталомісткими і ризикованими, тому їх проводять в основному великі інвестори і тільки після вивчення поточної ситуації і прогнози ринку. Інші предмети, що володіють високою вартістю і тому є не придатними для тезавраційних інвестицій, - це коштовності і дорогоцінні камені. При інвестуванні в дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і коштовності слід враховувати високий рівень витрат, пов'язаних з їх можливою перепродажем, тому тезавраційних вкладення роблять тільки на тривалий термін. Кількість сфер інвестування в колекційні предмети величезне. Популярними є інвестиції в колекційні монети. Монети бувають двох типів. Цінність одних з них визначається в першу чергу вартістю золота і срібла, з яких вони виготовлені. Інші монети представляють самостійну цінність, пов'язану з їх рідкістю, або колекційну вартість, що значно перевищує вартість металу, з якого вони викарбувані. Ці колекційні монети можуть купуватися в антикварних магазинах, на аукціонах, у колекціонерів. Існують спеціальні каталоги, що описують різні види монет, їх рідкість і приблизну вартість. Такі монети і є предметом тезавраційних інвестицій. Тезавраційних інвестиції в предмети колекційного попиту мають специфічний характер, що пов'язано з їх складністю, відносно вузьким ринком по кожному з видів колекцій, необхідністю спеціальних знань і навичок для правильного інвестування. Фінансові інвестиції, виступаючи щодо самостійної формою інвестицій, в той же час є ще і сполучною ланкою на шляху перетворення капіталів в реальні інвестиції. Оскільки основною організаційно-правовою формою підприємств стають акціонерні товариства, розвиток і розширення виробництва яких здійснюється з використанням позикових і залучених коштів (випуску боргових і пайових цінних паперів), фінансові інвестиції формують один з каналів надходження капіталів в реальне виробництво. При установі та організації акціонерного товариства, у разі збільшення його статутного капіталу, спочатку відбувається випуск нових акцій, після чого йдуть реальні інвестиції. Таким чином, фінансові інвестиції відіграють важливу роль в інвестиційному процесі. Реальні інвестиції виявляються неможливими без фінансових інвестицій, а фінансові інвестиції отримують своє логічне завершення в здійсненні реальних інвестицій. До реальних інвестицій належать вкладення:

  1) в основний капітал;

 2) у матеріально-виробничі запаси;

 3) у нематеріальні активи.

У свою чергу вкладення в основний капітал включають капітальні вкладення та інвестиції у нерухомість. Капітальні вкладення здійснюються у формі вкладення фінансових і матеріально-технічних ресурсів у створення та відтворення основних фондів шляхом нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переозброєння, а також підтримання потужностей діючого виробництва. Відповідно до прийнятої у світі класифікацією під нерухомістю розуміється земля, а також все, що знаходиться над і під поверхнею землі, включаючи усі об'єкти, приєднані до неї, незалежно від того, чи мають вони природне походження або створені руками людини. Під впливом науково-технічного прогресу у формуванні матеріально-технічної бази виробництва підвищується роль наукових досліджень, кваліфікації, знань і досвіду працівників. Тому в сучасних умовах витрати на науку, освіту, підготовку і перепідготовку кадрів тощо, по суті, є продуктивними і в ряді випадків включаються в поняття реальних інвестицій. Звідси у складі реальних інвестицій виділяється третій елемент - вкладення в нематеріальні активи. До них належать: права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, ноу-хау, програмні продукти, монопольні права, привілеї (включаючи ліцензії на певні види діяльності), організаційні витрати, торгові марки, товарні знаки, науково-дослідні і дослідно  - конструкторські розробки, проектно-вишукувальні роботи тощо У класичній моделі ринкового господарство переважну частку реальних інвестицій складають приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційному процесі: пряме - шляхом вкладення капіталу в державний сектор і непряме - надаючи кредити, субсидії, здійснюючи політику економічного регулювання. Основна частина державних інвестицій спрямовується в галузі інфраструктури, розвиток яких необхідно для нормального ходу суспільного відтворення (наука, освіта, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, енергетика, система транспорту і зв'язку тощо). У статистичному обліку і економічному аналізі реальні інвестиції називають ще капіталоутворюючі. Капіталоутворюючі інвестиції включають в себе наступні елементи:

 • інвестиції в основний капітал;

 • витрати на капітальний ремонт;

 • інвестиції на придбання земельних ділянок і об'єктів природокористування;

 • інвестиції в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, програмні продукти, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки);

 • інвестиції в поповнення запасів матеріальних оборотних коштів.

 Основне місце в структурі капіталоутворюючі інвестицій займають інвестиції в основний капітал. У них входять витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств, житлове та культурно-побутове будівництво. З реальними інвестиціями в практиці економічного аналізу пов'язані поняття «валові інвестиції» і «чисті інвестиції». Валові інвестиції являють собою загальний обсяг інвестованих коштів, спрямованих в основний капітал і в матеріально-виробничі запаси. Вони включають інвестиції розширення і оновлення. Джерелом інвестицій розширення є новостворена вартість, фонд чистого нагромадження національного доходу. Підприємці мобілізують її за рахунок власного прибутку і на ринку позичкових капіталів. Джерелом інвестицій поновлення служать кошти з фонду відшкодування спожитого основного капіталу, тобто амортизаційні відрахування. Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань в певному періоді. Динаміка показника чистих інвестицій говорить багато про що. Так, якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину, тобто обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань, це означає зниження виробничого потенціалу і свідчить про те, що держава «проїдає» свій капітал. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, виробничий потенціал залишається незмінним. Така ситуація свідчить про застій, економіка тупцює на місці. Якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину, то економіка перебуває в стадії розвитку, забезпечується розширене відтворення основних фондів, а держава має економіку, що розвивається. Для характеристики реальних інвестицій застосовуються поняття «обсяг накопичень» і «норма накопичень». Обсяг накопичень є вартісним виразом вкладеного капіталу. Норма інвестицій представляє собою відношення обсягу інвестицій до валового внутрішнього продукту. З позиції життєвого циклу господарюючих суб'єктів, цілей і спрямованості їх дій реальні інвестиції прийнято поділяти на початкові інвестиції, екстенсивні інвестиції та реінвестиції. Початкові інвестиції, чи нетто-інвестиції, є інвестиціями, які направляються на підставу підприємства, об'єкта. При цьому кошти, вкладені інвесторами, використовуються на будівництво або купівлю будівель, споруд, придбання та монтаж обладнання, створення необхідних матеріальних запасів, освіта оборотних коштів. Екстенсивні інвестиції є інвестиції, що направляються на розширення існуючих підприємств, приріст їх виробничого потенціалу, в тому числі передбачає розширення сфери діяльності. Реінвестиції пов'язані з процесом відтворення основних фондів на існуючих підприємствах. Підприємства, що мають вільні кошти (амортизаційні відрахування і прибуток, який спрямовується на розвиток виробництва), витрачають їх на:

 • заміну фізично зношеного та морально застарілого обладнання, застарілих технологічних процесів новими;

 • підвищення ефективності виробництва, його раціоналізацію;

 • зміна структури випущеної продукції і наданих послуг;

 • диверсифікацію виробництва, в результаті якої змінюються не тільки номенклатура продукції, що випускається, але іноді і профіль підприємства;

 • забезпечення виживання підприємства в умовах жорсткої конкурентної боротьби на ринку (проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, розробка ефективних технологій, реклама, підготовка та перепідготовка кадрів тощо).