Вимоги до дитячих розповідей.
Вимоги до дитячих розповідей розробила Є.І. Тихєєва.
Зміст розповіді визначається педагогічним процесом, вимогами рухливого і мінливого життя.
Розповідь повинна відповідати вікові і індивідуальним властивостям дитини.
Розповідь повинна викликати інтерес у дітей бажання розповідати.
Обстановка при розповіді повинна бути природною, невимушеною.
Розповідь повинна розширювати коло знань дітей про довкілля.
Під час розповіді звертати увагу на вміння дитини виражати свої думки зрозуміло, доступно для інших.
Речення повинні бути простими і складними, поширеними, повними,носити логічність і зв’язність.
Розповідь повинна бути звернена не до вихователя, а до інших людей.
Під час розповіді дитини не можна її перебивати, відволікати.
Тема розповіді повинна бути доступна для відтворення і сприймання іншими.
Мовлення повинне бути виразним, емоційним. Граматично правильним.
Усі розповіді умовно можна поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом – на фактичні і творчі.
При складанні фактичної розповіді дитина перш за все спирається на свої сприймання і пам’ять, при придумуванні, користується головним чином творчою уявою. Фактичні розповіді можуть супроводжувати сприймання дитини (за спостереженням) або спиратися на її уявлення (по пам’яті). У придуманих розповідях діти використовують свій попередній досвід, але окремі відомості об’єднують новою ситуацією.
Це може бути розповідь з реалістичним змістом (розповідь про якийсь випадок з кимось, про уявні дії і вчинки людей, зображених на картині) і казка, де дійовим особам надаються фантастичні якості.
За формою розповіді можуть бути описові і сюжетні.
Описова розповідь – це виклад характерних ознак предмета або явища. Частіше зустрічаються описові розповіді фактичного характеру: опис картин, предметів, іграшок. На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предмета або дії з ним.
Різновиди описових розповідей є порівняльна і пояснювальна.
Дошкільників вчать складати опис двох предметів з контрасними ознаками, а також пояснювальні розповіді з елементами розмірковування, доведення, у супроводі показу названих дій. Наприклад, дитина може пояснити товаришу, як використовувати той чи інший предмет, іграшку, як грати в гру.
Описова розповідь може бути і вигаданою. Наприклад, розповідь про те, яку б іграшку зробила дитина або яку б картину намалювала для подарунка.
Сюжетна розповідь – це передача подій, які змінюються в часі. В ній обов’язково повинні бути дійові особи. Сюжетна розповідь найчастіше має творчий характер, наприклад: сюжетна розповідь – казка про іграшки (придумати, як два зайчики жили в лісі, що вони робили, тощо); розповідь про дійових осіб картини (що вони робили до зображеної події, що робитимуть потім); розповідь на запропоновану тему.
Героєм сюжетної розповіді може бути і дитина, якщо вона розповідає про реальну подію («Як ми з татом ходили в зоопарк») або придумує, передбачає («Який подарунок я зроблю мамі до свята 8 Березня»).
Найважчі – творчі, вигадані розповіді, вони проводяться в старшій і підготовчій групах. Дітям треба дати знання про типову структуру таких розповідей. Спочатку (експозиція) називається герой (або герої), іноді дається опис їх зовнішнього вигляду; потім розповідається, коли, де відбувалася дія (зав’язка) і далі дія розвивається, встановлюються зв’язки між епізодами, після чого піде закінчення (розв’язка).
Велике значення у навчанні розповіданню має зміст розповіді. Це можуть бути розповіді за сприйманням (опис іграшки, предмета або картинки, які діти розглядають), по пам’яті (про те, що сприймали до моменту розповідання), розповідь за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви).
Розповіді за сприйманням і по пам’яті мають фактичну основу, в них розповідається про реально існуючі речі, події, явища; розповіді за уявою – творчі, які потребують віку дитини, уміння використовувати свій досвід, створювати нові образи і ситуації. Творчі розповіді можуть спиратися і на наочну основу (придумати події з героєм картини, що виходить за її межі, придумати казку про іграшку), і на словесну (придумати розповідь на запропоновану тему, наприклад: «Як діти виручили з біди свого товариша», «Як слоненя вчилося кататися на велосипеді»).
У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, основними з яких є: зразок розповіді вихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колективне складання розповідей та ін.
Зразок розповіді – це опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою. Розповідь-зразок повинен бути простішою, ніж розповідь для слухання, тому що слухати і розуміти легше,ніж самому розповідати. Зразок повинен мати цінний виховний зміст, у ньому треба описувати хороші вчинки, дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей, вихователь може використати форму спогадів з свого дитинства: «Коли я була маленькою…»
Висновок: для розповіді треба підібрати конкретний факт чи подію, розповідати послідовно, не відходячи від сюжетної лінії розповіді; мова може бути образною, живою, речення короткі.