1.2 Анімалістична казка та умови її формування у період порубіжжя між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури

Анімалістична казка – різновид як народної, так і літературної казок, що дає підстави стверджувати, що остання черпала основи із попередньої, а та –, за логікою, із міфів. Ю.В. Проценко підкреслює, що «анималистическая литературная сказка – это авторское произведение, созданное на основе жанровой матрицы народной сказки, в котором животные выступают полноправными персонажами (или действуют наравне с персонажами-людьми), но вместе с тем несущее в себе от печаток индивидуального художественного сознания, что проявляется в способах трансформации сюжетов, образов и мотивов, в синтезированной структуре сказки и авторском решении нравственных проблем» [17, с. 53].

Вважається, що казки про тварин – це в історично найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов´янських племенах, як і в багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів. Спершу вони носили магічний характер і мали на меті замовляти тварин – тотемних предків. М. Грушевський вказує на те, що для первісної людини «переміни звірів в людей і людей в звірів, існування людей-звірів, що ведуть подвійне життя то під людською, то під звірячою подобою, здаються їй самозрозумілими явищами, і тут відкривається невичерпне джерело не тільки для обсервації, але й для уяви – і примітивної творчості» [цит. за 11, с. 422 ].

Продовжуючи думку історика про теорію роз’яснення еволюціонування людини через анімалізовані ритуали, Є.В. Померанцева зазначає, що анімалістичні казки «бытуют главным образом как «детские». Часть их возникла, очевидно, в доклассовом обществе и была связана с тотемизмом. С течением времени они теряли свой мифологический и магический характер, приближаясь к нравоучительной басне. Сказки о животных, несложные по своей композиции, тяготеют к диалогу, который нередко дается в песенно-стихотворной форме» [15, с. 881].

Д. Толкієн, проводячи асоціації із первісними інстинктами людини щодо тяжіння до природи коментує анімалістичні казки так: «Звичайно, казка про тварин пов'язана з чарівною казкою. У чарівних казках звірі, птахи та інші істоти теж часто говорять, як люди. До деякої міри (досить незначної) це диво випливає з споконвічного бажання, що має саме безпосереднє відношення до Чарівної Країні, – бажання людини спілкуватися з іншими живими істотами» [20].

Варто згадати, що казка про тварин літературного характеру з’явилася на теренах Британії пізніше, ніж це сталося у Європі. Спочатку вона мало чим відрізнялася від байки, повчання, що було типовим для пізнього Середньовіччя та Просвітництва. Ось чому з’явилося багато казок про тварин, першою із яких стала казка В. Роско «Бал метелика та свято коника-стрибунця» (“TheButterfly’sBall, andtheGrasshopper’sFeast”) (1807). Традиції творчості В. Росско простежуються й у наступних англійських письменників-анімалістів: Р. Кіплінга, К. Грем, Х. Лофтінга, К. Сінклера, Ч. Дікенса, Л. Керрола та інших.

Саме під дією пуританських письменників автори створюють окрему літературу для дитячої аудиторії, що призвело до активного розповсюдження жанру казки про тварин, який так легко сприймався дітьми.

Це підкреслює російський дослідник А.А. Мостепанов словами про те, що «возникшая в Великобритании традиция создания литературных сказок целенаправленно для детской (зачастую даже персонифицированной) аудитории оказало влияние на специфику обращения писателя-сказочника к ребёнку, читателю или слушателю. Кроме того, в самих текстах анималистических литературных сказах обнаруживается многообразие подходов к отображению того, что мы условно обозначаем как «детское» начало: представление детей непосредственными участниками сказочных событий (через героя-ребёнка) или же представление детей как «наблюдателей» происходящего в сказочном мире (ребёнок-читатель, ребёнок-слушатель, ребёнок-«ученик» [13, c. 8].

Неможливо не згадати, що казки про тварин в Англії набувають своєї популярності із середини ХІХ століття: Л. Керролл з’єднує філософську казку-притчу із традиційними жанрами. Він стає законним батьком літературної анімалістичної казки у Великобританії. У кінці століття Р. Кіплінг наповнив цей різновид казок національними рисами інших культур, народи яких входили в тогочасну Британську Імперію.

Казку-притчу, як було зазначено раніше, літературна казка мала б відкинути як середньовічну характеристику повчальної тематики, нетипову для ХІХ століття. Але цей напрямок традиційних казок продовжував О. Уайльд, створюючи анімалістичну казку-притчу. В часи просвітництва неабияку роль у формуванні англійської літературної казки про тварин відіграли зоологіїя та мандрівка, які були характерними для цього періоду.

Зрештою, анімалістична казка у Великобританії досягла свого розвитку в епоху «золотого віку» англійської дитячої літератури. Цей термін був запропонований Х. Карпентеном у його роботі «Секретні сади: вивчення золотої доби дитячої літератури» (Secret Gardens: A Study of the Golden Age of Children's Literature, 1932). Суть цієї епохи відзначається тим, що в дитячій літературі Великобританії розважальна функція займає одну із основних позицій. При цьому спостерігається достатня кількість різновидів жанрів, які увійшли в коло дитячого читання: до фольклорних та літературних казок додалися також балади, легенди, байки, фантастичні та пригодницькі романи. Останні нерідко були сфокусовані на дорослу аудиторію, але діти починали цікавитися і ними («машина часу» Г. Уеллса).

Анімалістичний різновид цього періоду (Р. Кіплінг, К. Грехем, А.А. Мілн. О. Уайльд, Б. Поттер, Х. Лофтінг та ін.) характеризується тим, що тварини-персонажі виступають на перше місце і дуже часто стають головними героями казки. Природа та звірі стають основними виразниками авторського мислення. Герої демонструють пошук ідеального краю, де уособлюється пошук гармонії із навколишнім світом, якого прагнула тогочасна Англія із усіма її читачами. А.А. Мостепанов, стверджуючи, що «Поиски «Аркадии» в период «золотого века» отразились, прежде всего, в анималистической литературной сказке, где животные персонажи воплотили в себе утраченную людьми гармонию с окружающим миром» [13, с. 4]. Цей підтекст наводить на думку, що саме кризова занедбаність «старої доброї Англії» змогла виплекати «золоту епоху» дитячої літератури, створюючи шедеври. М. Н. Липовецкий зазначає, що «активность этого жанра [литературной сказки] особенно возрастает в периоды исторических кризисов и глубинных сдвигов в ценностной ориентации всего общества . литературная сказка проверяет обострившиеся противоречия действительности светом первичных, фундаментальных представлений о духовной сущности человека и его месте в мире» [10, c. 53]. Такі історичні кризи як Перша та Друга світові війни спричинили два значущих явища у дитячій літературі Великобританії: «першої золотої доби» (кін ХІХ ст. – 1920-х рр.) та «другої золотої доби» (1950-1970-х рр.). Хоч «другу золоту добу» деякі дослідники (X. Карпентер, Дж. Зайпс, П. Хант, С. Лерер) також називають «срібною», бо вона не була занадто яскравою в порівнянні із першою. Як зазначає X. Карпентер: «Довольно уверенно можно сказать, что, фактически, Первая мировая война стала границей между классическими детскими книгами и сегодняшним днём» [цит. за 13 , с. 9]. Повоєнні часи після Другої світової війни принесли меншу популярність Великобританії у сфері дитячої літератури, ніж це було в кінці 1920-х рр.., хоча й більшу, ніж за часів «тиші» у міжвоєнні роки. А.А. Мостепанов, наприклад, звертає увагу на те, «что «серебряный век», несмотря на целую плеяду талантливых авторов, всё же не смог достичь прежней популярности за пределами Великобритании, как это было характерно для литературных сказок «золотого века» [13, c. 16].

Таким чином на рубежі між епохами «золотої» та «срібної доби» англійської дитячої літератури вміщує характеристики попередньої та наступної діб. Для неї характерні дорослі підтексти моральної, філософської та світоглядної тематики. Розвиваються внутрішні мотиви героїв, як і в попередні віки, але трансформація ракурсу аналізу цього аспекту змінюється: дитина стає критерієм створення та розв’язання конфліктів. Більше того, це допомагає змінити русло розвитку дорослої літератури. Так, Л.І. Скуритовська зазначає, що «исторические шедевры детской классики в Англии опирались на высокую литературную традицию, не порывали с ней и рассматривали ребенка с его «детски-наивными» вопросами к миру как один из центров человеческой культуры; вот почему эстетическая «детскость» оказывается качеством, ведущим к философичности, и путь, на который стали создатели первой, привели ко второй» [16, с. 138].

Стійкий інтерес англійських письменників до літературної казки спостерігається і в наступних століттях. Відомими авторами казок про тварин є Дж. Баррі, Х. Лофтінг, Дж.Р.Р. Толкін, Дж. Роулінг та інші.

У науковій роботі досліджується казка «Мафін та його веселі друзі» [21] одного із авторів-анімалістів англійської дитячої літератури Енн Хогарт. Епоху, до якої відноситься дана казка, визначити вкрай важко. Це зумовлено історією написання твору. Ми послуговуємося інформацією про те, що казка була написана на початку 1950-х рр.., але ідея її створення зародилася ще у 1930-х рр.. Отже, варто вважати, що «Мафін та його веселі друзі» – це казка про тварин-ляльок початку «срібного віку» англійської дитячої літератури, основні орієнтири якої були сформовані у період порубіжжя між двома «епохами» цієї літератури.

Вважається, що жанр літературної казки буде продовжувати трансформуватись, бо він є одним із тих жанрів, які мають безліч підвидів та вільних поєднань у формах та структурах. Закономірності розвитку казки неможливо передбачити. Так, в англійській літературі закономірність «міф – народна (традиційна) казка – фольклорна казка – літературна казка» була порушена: Письменники займалися фольклорним аспектом казки після започаткування літературного етапу.

Отже, таким чином англійська літературна анімалістична казка сформувалася за досить короткий період, поєднуючи свої засади із попередніми етапами жанру казки, новими концепціями та сюжетними лініями, уособлюючи легкість у читанні, що є необхідним для дитячої аудиторії читачів.

За аналізом робіт різних дослідників варто зазначити, що казка є одним із найдавніших жанрів літератури, що була сформована на засадах міфології та трансформувалася у декілька етапів.

Так традиційний жанр казки виокремлює три види: чарівний, побутовий та анімалістичний. Кожен із цих видів був трансформований у фольклорному, що вважається лише перехідною ланкою, та літературному етапах. Отже, авторська казка виокремлюється значно пізніше на основі традиційних жанрів, що поєднуються із новими, та індивідуальними особливостями автора, а також із більш тісним зв’язком із реальністю читачів.

Англійська літературна казка з’явилася пізніше, ніж європейська, випереджаючи фольклорний етап її формування, але вона швидко активізувалася у творчості англійських митців. За часів романтизму англійська казка розвивалася швидкими темпами, переважно через те, що дитячій літературі надали особливе місце поряд із дорослою.

Зрештою, анімалістичний різновид авторської казки утвердився у ХІХ столітті із творчістю Л. Керрола. Стрімкий розвиток казки про тварин та існування багатьох інших літературних жанрів створив умови для розгалуження казки, яка увібрала в себе риси інших жанрів, наприклад, байки, притчи, новели, роману тощо.

Розквіт англійської анімалістичної казки припадає на «золотий вік» дитячої літератури, в якій діти опинилися у становищі повноправної аудиторії. У міжвоєнні роки, які характеризується переважним затишшям в літературній сфері Великобританії, формується підґрунтя для нового сплеску дитячої літератури – «другого золотого віку», дослідники якого іноді вважають його «срібним» віком англійської дитячої літератури. Трансформація анімалістичної казки призвела до відходження від канонів типових казок та створення нових рис казки про тварин, де персонажі коментують центральні ідеї автора. Подальша трансформація анімалістичних казок, як і загалом літературної казки, продовжується й донині, тому їх дослідження є актуальною темою літературознавців.