2. Особливості системи персонажів казки

У ХІХ столітті для персонажів анімалістичних казок існував слабкий рівень психологізму. Вже пізніше, з розвитком казкового жанру в Англії відбувається дуже помітний розвиток психологізму персонажів. Тварини в казках починають думати, говорити, сперечатися, сваритись, розмірковувати тощо. Раніше, в традиційних казках, до характеру людини підбирали тварину. Дослідники казки про тварин часто апелюють до алегорії та дидактичності цього жанру.

Зрештою, виявлено, що анімалістична казка тісно пов’язана із жанром байки, в якому відкрито демонструється загальна повчальна мораль. І хоча в авторській казці мораль приховується в сюжеті, досліджувана казка викриває мораль в кінці кожного епізоду, що підкреслює її підґрунтя народного етапу формування казки. Так, наприклад, в епізоді про хвіст, коли Мафін вважає, що чужі хвости кращі за хвіст віслюка, в кінці переконується, що і його хвіст гарний, бо як сказала його подруга Моллі: «Глупенький, ну что хорошего в чужих хвостах? Лучше украсить свой собственный!» [22, c. 3]. Але на відміну від байки, яка створює людей у подобі тварин, анімалістична казка створює тварин, подібних до людей, що стосується їх характеру, світобачення та загальної поведінки. У кожній казці про тварин персонажі наділені певними рисами, які характеризують героїв як повноцінних головних діячів твору, серед них можна виділити статеву розрізненість, вік, сімейне та соціальне положення, портретна та психологічна характеристики.

Особливість літературної казки ХХ ст. полягає у тому, що тварини набули людських характерів. Вже не звір накладається на людину, а навпаки. Тварини часто мали нетипові повадки і характери. Наприклад в казці «Мафін та його друзі» головним персонажем є віслюк. В народі звикли сприймати віслюка як недуже розумну тварину, повільну, хоча й працьовиту, неорієнтовану в просторі. Це, до речі, притаманне епізоду про хвіст Мафіна, де пінгвін Перігрін дарує віслюку свій запасний розумний хвостик, але Мафіну складно постійно думати через цей хвіст. Пінгвін різко натякає віслюку на його народну характеристику нерозумної тварини: «Мне бы следовало знать, что несчастный осёл, такой вот, как ты, никогда не сможет пользоваться первоклассным хвостом, таким вот, как этот! С моей стороны было просто смешно предлагать его тебе. Сейчас же уходи отсюда, я не могу больше терять драгоценное время на такого осла, как ты!» [22, c. 2].

Також у літературній казці ХХ ст. неважлива зовнішність та характерна поведінка тварини. Головний акцент зосереджується саме на внутрішньому світі, яким наділив персонажа автор. Цей критерій чітко висвітлюється в епізоді про павука, де мораль коментує цінність характеру: «Ведь мало ли кто мог скрываться под уродливой внешностью!» [22, c. 7].

Слід зазначити, що традиційний казковий жанр передбачає розділення усіх героїв казки на добрих і поганих, помічників і злодіїв тощо. Критерії, за якими виокремлюють групи із усіх персонажів до загальної характеристики зводиться до визначення їх поведінки. Отже, з перших сторінок казки можна легко визначити відношення читача до того, чи іншого персонажу. В анімалістичній казці складність цього процесу зумовлюється тим, що звірі разом із своєю подобою, демонструють – людську, що веде до двоїстості характеру, чинники якого переплітаються між собою.

Так, Ю. В. Проценко підкреслює, що «в традиционных сказках животным приписываются личностные и поведенческие характеристики людей, тем самым воспеваются человеческие достоинства и высмеиваются пороки, то есть образы животных воплощают тот или иной нравственно-психологический тип. Это же проявляется и в сказках литературных. Животные в них тоже олицетворяют какое-либо человеческое качество или порок, однако здесь нравственно-типологическое начало может социализироваться» [17, с. 67].

Соціалізація казок та розглядання «дорослих» тем авторами набуває популярності у часи «золотого віку» дитячої англійської літератури, адже саме у цей період, під час змішування жанрів та вплітання в дитячу літературу «дорослих рис» відбувається переосмислення сенсу казки, який попри безтурботність дитячого життя, натякає про те, що дорослі – це великі діти, а діти – це майбутні дорослі.

Наприклад, в епізоді «Мафін-слідчий» демонструється порівняння із дорослою детективною літературою, в якій використовуються «дорослі» методи розв’язання поставленої задачі: маскування, переодягання капелюшків, шепотіння та знаходження доказів. Усе Мафіну не вдається зробити як слід, бо він все ще демонструє дитячий світогляд: його пізнають друзі, навіть коли він переодягнений; він стверджує, що тікання – це докази крадія, а не предмету, який він шукає, тобто годинника, що є у даному випадку абсурдом та нісенітницею; автор іронічно називає Мафіна «великим сищиком» [22, c. 3], підтверджуючи безглуздість його вчинків.

Варто продемонструвати зв'язок казки із реальністю читачів і на рівні системи персонажів. Для цього потрібно згадати, що Мафін та його друзі – це реальні іграшки, які були створенні Енн Хогарт задовго до появи її книги «Мафін і його веселі друзі». Особливість казок про тварин-іграшок полягає у тому, що їх герої мають штучних прототипів у реальному житті.

Отже, іграшки відіграють неабияку роль у світосприйнятті будь-якої дитини. Ієрархічність відносин дитини із іграшками постає у вищому становищі дитини над іграшками, якими вона може керувати. Це зумовлює соціальну та психологічну приналежність головних героїв анімалістичних казок про іграшки. Дитяча читацька аудиторія, яка підсвідомо пам’ятає про іграшкове походження героїв казки, прагне відчувати вище становище над ними. Паралель цих вподобань можна провести і з загальним розвитком дитячої літератури ХХ століття, коли статус дитячої літератури значно підвищився до рівня дорослої, і діти прагнули відчувати цю «дорослість» на рівні сприйняття тексту.

Ось чому головний герой казки про тварин-іграшок Мафін «керує» своїми друзями, підштовхуючи їх на різні вчинки, ієрархічно стоїть вище за інших персонажів, які виступають в ролі помічників головного героя. Це простежується і у творчості А.А. Мілна, де головний герой Вінні так само поважніший за інших.

Зрештою, читач-дитина, спираючись на власний досвід, повинна відчувати, що вона зможе аналізувати вчинки головного героя, щоб ієрархічно стояти вище нього. Ось чому вік дитини разом із світосприйняттям та загальним психологічним станом є вищим, досвідченішим та складнішим, ніж як це притаманне для головного героя Мафіна, який в свою чергу керує іншими персонажами-тваринами.

Варто зауважити, що в казці «Мафін та його веселі друзі» персонажами виступають не лише тварини, а й люди. Особливу роль відводять негренятам Воллі та Моллі, які уособлюють читацьку аудиторію – дітей. В епізоді про хвіст, де Мафін намагався знайти кращий хвіст, ніж який він сам мав, чітко простежується ієрархічна вищість персонажа дитини, яка має більше досвіду та розуму, щоб довести Мафіну, що його хвіст також дуже гарний. «Не вешай носа, Мафин! — сказала она. — Глупенький, ну что хорошего в чужих хвостах? Лучше украсить свой собственный. Когда мама хочет, чтобы у дочки была красивая причёска, она завязывает ей бант. Давай сделаем то же самое с твоим хвостом. Посмотри, какую я принесла тебе ленточку. Пожалуйста, приподними хвостик, Мафин!» [22, c. 3].

Теж саме можна простежити і в епізоді про подорож до Австралії, де діти запрошують головного героя, керуючи ним, як іграшкою, і демонструючи приналежність читачів до цього рівня персонажів. «Дети были страшно рады его приезду. Они с восторгом смотрели спектакли с участием Мафина и смеялись над его шутками и шалостями — совсем как английские дети» [22, c. 9].

Отже, особливості казки Енн Хогарт «Мафін та його веселі друзі» тісно переплітається із традиційними тенденціями розвитку казки за її сюжетом, підкреслюючи трансформацію казки за її образами та хронотопами на основі особливостей періоду написання казки, яким є період порубіжжя між «золотою» та «срібною доброю» англійської дитячої літератури. Особливу увагу варто звернути на особливості анімалістичного різновиду казки про тварин-іграшок, якою є досліджувана казка, яка демонструє вкраплення реально світу читача у загальному хронотопі та системі персонажів казки. Реальні аспекти спровоковані особливостями створення казок про іграшки та психологічністю ієрархічних відносин між читачем, головним героєм та іншими персонажами.