Тема 8. Колективні права та їх захист в універсальному міжнародному праві

Становлення інституту міжнародного захисту прав релігійних та національних меншин. Захист прав осіб, які належать до меншин, у рамках ООН. Універсальні міжнародно-правові джерела про загальні та спеціальні права національних меншин. Національні меншини та право народів на самовизначення. Право національних меншин на культурну автономію. Політичні та представницькі права національних меншин. Декларація ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 р. Зміст ст. 27 МПГПП 1966 р.

Визначення поняття „корінні народи” та особливості їх міжнародно-правового статусу. Конвенції МОП № 107, № 169 про захист корінних народів. Декларація ООН про права корінних народів 2007 р.

Правовий статус національних меншин в Україні та його відповідність чинним міжнародно-правовим стандартам.

Тема 9. Європейська система захисту прав людини

Діяльність НБСЄ/ОБСЄ щодо визначення міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини. Права людини в Європейському Союзі. Захист прав людини у рамках Ради Європи: інституційні органи.

Нормативний зміст Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейський суд з прав людини.

Комісар Ради Європи з прав людини.

Європейська соціальна хартія 1961 р. (переглянута у 1996 р.) та Європейський комітет з соціальних прав.

Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р. та Консультативний комітет Рамкової конвенції.

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р. та Комітет експертів Європейської хартії.

Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню 1987 р. та Європейський комітет з питань запобігання катуванням.

Тема 10. Інституційні та конвенційні органи і механізми міжамериканської, африканської та міжарабської систем захисту прав людини

Міжамериканська система захисту прав людини: Статут Організації американських держав (ОАД) та Американська декларація прав і обов‘язків людини; Міжамериканська комісія з прав людини (МАКПЛ); Американська конвенція з прав людини (АКПЛ); Міжамериканський Суд з прав людини.

Африканська концепція прав людини; Африканська система захисту прав людини; Африканська Хартія прав людини і народів; Африканська Комісія з прав людини і народів; Африканський Суд з прав людини.

Становлення системи захисту прав людини арабського регіону. Арабська хартія прав людини (переглянута) 2004 р.

Захист прав і свобод людини в Співдружності Незалежних Держав.

2. Формування концепції прав людини у світовій політико-правовій думці.

1. Перші згадки про права людини.

Ідея про права людини отримала свій початок у сферах релігії і філософії стародавніх часів. Описання й заповіді, що містить Біблія, яка складається з двох частин: Старого Завіту (написаний до Христа, точніше до пророка Малахії, що жив у V ст. до Р.Х.) і Нового Завіту (написаний за часів апостолів, отже, у І ст. по Р. Х.), фіксують певні права і обов’язки людини, які вона мала або повинна була виконувати в минулому і які впливають на її сучасне життя. Десять заповідей Біблії були призначені, щоб бути застосованими універсально як правила для моральної і духовної поведінки людини, як виділення деяких її основних прав. Набагато пізніше релігійний універсаліст Августин говорив про рівність людей перед Богом, підтверджуючи наявність універсальних прав, але в контексті релігійних, а не юридичних.

Головна священна книга мусульман Коран містить запис висловів Мухаммеда у формі пророчих одкровень в Мецці і Медині між 610 і 632 рр. У «медінських» сурах немає будь-якого спеціального кодексу законів, мусульмани не ведуть судочинства за Кораном, проте більше 500 віршів містять приписи у релігійних, цивільних і кримінальних справах і ясно висловлюють обов’язки зразкового мусульманина.

Формування поняття прав людини бере свій початок зі Стародавньої Греції та Риму.

Платон (427-348 до н. е.) розвивав ранню версію універсалізму стосовно етичних стандартів, маючи на увазі справедливе, рівне ставлення до всіх людей, не залежно від того, є вони громадянам, чи ні.

Аристотель (389-322 до н. е.) обговорював важливість правосуддя і прав політичного співробітництва.

Епікур (341-270 до н. е.) у концепції держави і права передбачав рівність, свободу і незалежність людей, які гарантуються законами, що мають відповідати справедливості (природному праву).

Цицерон (106-43 до н. е)і Сенека і стоїки Греції з позиції природного права розглядали питання співвіднесення держави, закону і прав людини та відповідні принципи їх здійснення, заклали філософські основи для більш пізніх теорій природного права.