2.2.Основні центри міжнародної трудової міграції.

В процесі розвитку міжнародного ринку праці в сферу його діяльності залучалися все нові й нові країни. Поступово склалося кілька основних центрів, в яких процеси міграції робочої сили мають найбільш активний характер. Західна Європа традиційно є регіоном, в якому активно протікають процеси міграції. Країнами, які приймають основну частину іммігрантів, є Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди.

За даними на 1990 в Німеччині налічувалося 4630 тис. Іноземних робітників (в основному, турки, югослави, італійці), у Франції - близько 4 млн. (В основному африканці), у Великобританії - 1736 тис. Наприкінці 80-х років виявилася нова тенденція у використанні іноземної робочої сили в Західній Європі: її частка зменшилася в галузях промисловості і будівництва, але зросла в сфері послуг, у фінансових установах, у торгівлі нерухомістю.

Якщо спочатку центром трудової міграції були в основному країни Західної Європи, то в 70-і роки стрімко сформувався ринок робочої сили в районі нафтовидобувних країн Близького Сходу. До початку 90-х років тут налічувалося більше 4,5 млн. Працівників-мігрантів (в той час, як чисельність місцевих робітників становила 2 млн. Людина). Питома вага іноземної робочої сили в загальній чисельності робочої сили досить значний. Він становить в Об'єднаних Арабських Еміратах близько 97%, в ​​Катарі - 95,6%, в ​​Кувейті - 86,5%, в ​​Саудівській Аравії та Бахрейні - по 40%. Головний експортер робочої сили в даному регіоні - Єгипет, тут також працюють емігрували з Іраку, Лівану, Сирії, Йорданії, з Пакистану, Індії, Бангладеш. [8,с.78]

Слід зазначити, що падіння цін на нафту в середині 80-х років спричинило за собою скорочення потреби в робочій силі в даному регіоні. За оцінками західних експертів в країнах Перської затоки на початку 90-х років безробіття становило близько 3,7% працездатного населення. Мабуть цей показник в даному регіоні зростатиме, і не тільки у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на нафту, а й у зв'язку з таким фактором, як швидке зростання економічно активного населення. Деякі арабські країни є одночасно і експортерами, і імпортерами робочої сили, наприклад, Йорданія, Ємен.

Традиційно найбільшим центром, який притягує мігрантів, є Сполучені Штати Америки. За оцінками фахівців у вісімдесяті роки близько половини приросту населення США припадало на іммігрантів. В даний час там налічується близько 3 мільйонів легальних іноземних робітників. Однак слід зазначити, що імміграція в цю країну традиційно носить асимільований характер, тобто основна частина в'їжджають в країну мігрантів прагне залишитися в ній. Таким чином, тут в основному має місце переселенческая міграція. Разом з тим, тут досить поширене використання праці нелегальних іммігрантів. [8,с.96]

У 1986 році був прийнятий закон, який передбачає покарання підприємців, що використовують нелегальну робочу силу, у вигляді штрафів та інших санкцій, аж до тюремного ув'язнення. Але питома вага використання праці нелегальних мігрантів все одно зростає, особливо в сільському господарстві, будівництві, харчовій промисловості. Ще один центр міжнародної міграції країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тут основними імпортерами робочої сили Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Пакистан, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань. Для цих країн характерні різні форми трудової міграції. По-перше, регульована трудова міграція. Вона характерна для Малайзії, Сінгапуру, Брунею, Гонконгу. По-друге, прихована або нелегальна міграція, яка розвинена в Східній і Західній Малайзії, Гонконгу, Пакистані, Тайвані. По-третє, міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжує прямі іноземні інвестиції, здійснювані Японією, Тайванем, Гонконгом, Сінгапуром, Австралією. Міждержавні міграція робочої сили має місце також і в Африці, і в Латинській Америці. В сферу міжнародного ринку робочої сили втягують все нові й нові країни. Міграційні потоки є важливим фактором розвитку світового господарства в цілому [6]. Росія стала учасників міжнародного ринку праці тільки на початку 90-х років. До цього, в період адміністративно-командної економіки населення СРСР брало мінімальну участь в процесах міжнародної трудової міграції. Виїзд за межі і в'їзд з-за кордону були строго регламентовані державою. Радянські фахівці виїжджали на роботу за трудовим контрактом в основному в країни третього світу, які проголошували прагнення йти по соціалістичному шляху розвитку. Організація процесів міжнародної міграції проводилася тільки державними органами. [9,с.56]

В період перебудови економіки країни, відходу від адміністративно-командних методів управління в усіх сферах життя процеси міжнародної трудової міграції значно активізувалися. Чималу роль тут відіграв і розпад СРСР. Якщо раніше приїзд на роботу в Російській Федерації з Вірменії, Грузії чи інших республік був внутрішньою міграцією, то тепер аналогічні процеси відносяться до міжнародної трудової міграції. Росія є в даний час, як країною-донором, так і країною-реципієнтом. Багато російських громадян виїжджає до розвинених країн з метою заробітку. Причому не завжди йдеться про роботу за фахом. У зв'язку з високим рівнем безробіття люди нерідко погоджуються виконувати низько кваліфіковану роботу, оскільки отримують за це, на їхню думку, відносно високу заробітну плату. Водночас, в Росію хлинув потік трудових мігрантів з республік ближнього зарубіжжя, так як рівень життя в РФ щодо вище, ніж рівень життя на Україні, в Білорусі та інших республіках СНД. [10,с.154]

Характерною рисою участі Росії в процесах міжнародної трудової міграції є слабка роль держави в регулюванні цих процесів. В результаті цього велика кількість іноземних працівників використовуються на нелегальних умовах. З іншого боку, не створені механізми використання позитивних сторін еміграції працівників по трудових контрактах, не дозволяє забезпечити належний приплив валютних коштів в економіку Росії як від фірм-посередників, так і від офіційних перекладів самих мігрантів на батьківщину .