2. Залежно від темпу приросту цін інфляцію можна поділити на такі види:

2.1. Помірна (повзуча) інфляція - коли річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб’єктів.

2.2. Галопуюча інфляція - коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

2.3. Гіперінфляція - коли річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

3. Залежно від можливості передбачати зростання цін виділяють:

3.1. Очікувану інфляцію, яка спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і можне бути врахована заздалегідь.

3.2. Неочікувану (непередбачену) інфляцію яка результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та систему оподаткування.

4. За характером перебігу інфляція може бути:

4.1. Збалансованою - це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

4.2. Незбалансованою, що являє собою різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

5. За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває:

5.1. Відкрита інфляція — характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

5.2. Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

5.3. Придушена інфляція – проявляється у зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.

6. Антиінфляційна політика держави. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції.

Монетарна антиінфляційна політика поділяється на кілька напрямків:

1. Політика шокової терапії (активна політика) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

• скорочення витрат на соціальні програми;

• збільшення відсоткової ставки;

• зменшення податкових ставок;

• обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

2. Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

• стабілізації інфляційних очікувань;

• поступового обмеження грошової пропозиції;

• індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

3. Політика доходів — припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Наприклад нуліфікація була проголошена у Німеччині 1925 р., Угорщині 1946 р., Україні 1994 р.

Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.