27.Эндотоксины. Состав, свойства, механизм действия.

Токсические вещества, синтезируемые бактериями, по химической природе относятся к белкам (экзотоксины) и ЛПС (эндотоксины) – локализуются в стенке бактерій,освобождаются только после их разрушения.

К ним относятся липополисахариды, которые содержатся в клеточной стенке Г(-) бактерий. Токсические свойства определяются всей молекулой ЛПС, а не отдельными ее частями: ПС или липидом А. Хорошо изучены эндотоксины энтеробактерий (эшерихии, шигеллы и сальмонеллы, бруцеллы, туляремийные бактерии).

ЛПС (эндотоксины) в отличие от экзотоксинов более устойчивы к повышенной t°С, менее ядовиты и малоспецифичны.

У ЛЮДЕЙ поступление эндотоксинов в кровяное русло приводит к лихорадке в результате их действия на клетки крови (гранулоциты, моноциты), из которых выделяются эндогенные пирогены. Возникает ранняя лейкопения, которая сменяется вторичным лейкоцитозом. Усиливается гликолиз  может возникнуть гипогликемия. Также развивается гипотония (поступление в кровь ↑ количества серотонина и кининов), нарушается кровоснабжение органов и ацидоз. Большие количества поступившего в кровь эндотоксина приводят к ТОКСИКО-СЕПТИЧЕСКОМУ ШОКУ.

Методи визначення ендотоксинів:

1.Мікробіологічний – виявлення Г(-) бактерій у дистильовананих роз-нах(хлориду натрію) шляхом їх посіву на мясо-пептидний агар.

2. Пірогени визначають шляхом вимірювання t тіла у кроликів (в/в вводять стерильний випробувальний лік.засіб), реакція проявляється через 15-45 хв.

3. ЛАЛ-тест(при введені в кров морських тварин, що містять особливі клітини-амебоцити, Г(-) бактерій спостерігається внутрішньо-судинне згортання крові і загибель тварин).

28. Роль макроорганізмів в інф.процесі. провідна роль у врегулюванні і виникненні інфекційного процесу належить макроор-му. Резистентність макроор-му визначається умовами середовища, в якому він перебува.

Умови зовнішнього і соціального середовища можуть ↑або↓ резистентність макроор-му. До соціальних факторів належать: голодування, псих.фіз травми, перевтома, переохолодження, перегрівання, умови праці та побуту. З-ть від віку і статі. Фізичні, хімічні, біологічні фактори можуть впливати як на мікропор-м так і макроор-м тому оточуюче середовище видіграє важливу роль у розвитку інф.процесу. (Охолодження ↓ стійкість ор-му людини і сприяє розвитку частих респіраторних, бактеріальних і вірусних з-нь. Крім t та вологості, значну роль відіграє дія УФО та іонізуючої радіації. Негативно впливають на організм людини забруднення атмосферного повітря, незадовільні гігієнічні умови побуту і праці).

29 Понятие "инфекционный процесс", основные характеристики, условия возникновения. Инфекционный процесс – совокупность физиологических и патологических адаптационных и репарационных реакций, которые возникают и развиваются в макроор-ме в процессе взаимодействия с патогенными микроор-ми, вызывая нарушения его внутренней среды и физиологических функций. Т/же процессы, вызванные простейшими, называют инвазиями. Возбудитель болезни является одним из факторов, обусловливающих развитие патологического процесса, но не определяет это состояние в целом.

УСЛОВИЯ РАЗВИТИЯ ИНФ ПРОЦЕССА: Проявления взаимодействия между патогенными микроор-ми, продуктами их жизнедеятельности (токсинами, ферментами) и клетками, тканями и органами организма хозяина зависит от свойств возбудителя, состояния организма и условий окр. среды.

Большое значение имеет ИНФИЦИРУЮЩАЯ ДОЗА возбудителя – Min кол-во микробных клеток, способных вызвать инфекционный процесс. При этом дозы зависят от вида возбудителя, его вирулентности и состояния неспецифической и иммунной защиты.

(ВХОДНЫЕ ВОРОТА) – чаще всего через ЖКТ, ОД, через травмированные участки, с кровососущими насекомыми.

ВИРУЛЕНТНОСТЬ микроор-ма – должен преодолеть защитные системы организма.

СТАДИИ развития инфекционного процесса: АДГЕЗИЯ – прикрепление микроор-ма к клеткам хозяина. КОЛОНИЗАЦИЯ – размножение и захват жизненной территории. ПЕНЕТРАЦИЯ – погружение микроор-ма вглубь ткани, через естественные барьеры. К этому способны не все микроор-ми. Проникновению в ткани способствуют макрофаги (особенно в лимфатических образованиях слизистых), в лимфоузлах микроор-мы начинают размножаться, а затем прорываются в лимфу и кровь → распространяются по всему организму – ИНВАЗИЯ

Инфекционный процесс делят: По ЛОКАЛИЗАЦИИ: Очаговый (местный) – макро-мы локализуются в местном очаге, не распространяются по организму (фурункулез, ангина, конъюнктивиты). Генерализованный (системный) – возбудитель распространяется по организму лимфогенным путем или гематогенным (это приводит к бактериемии или вирусемии – переносчик в крови не размножается). Если возбудитель размножается в крови, а иммунитет резко угнетён – сепсис. При возникновении гнойных очагов во внутренних органах – септикопиемия, при массовом поступлении в кровь бактерий и их токсинов – бактериальный или токсико-септический шок.По ХАРАКТЕРУ ПРОЯВЛЕНИЯ: Острый, Хронический По ПРОЯВЛЕНИЮ: Бессимптомный (латентный), Манифестный.

Форми інфекцій: рецидив, реінфекція-повторне зараження, суперінфекція+з-ня іншим збудником на тлі якоїсь інф-ції.

30. ИММУНИТЕТ – совокупность биологических явлений (процессов и механизмов), направленных на сохранение гомеостаза и защиту орн-ма от генетически чужеродных агентов.Иммунитет включает: неспецифические защитные реакции, направленные против любого чужеродного агента, специфическую защиту (распознавание чужеродных антигенов, синтез специфических Ig Т- и В-лимфоцитами и др).

Етапи розвитку імунології: Анл.лікар Едвар Дженнер запропонував для проф.натур.віспи щеплення пустулами хворих тварин, це був початок вчення про вакцини та імунопрофілактику: Л.Пастер – жива вакцина проти сибірки, сказу. І.І. Мечников відкриває явище фагоцитозу; Пауль Ерліх постулює важливу роль антитіл у проти інфекційному захисті. Цими дослідженнями було розпочато вчення про клітинний та гуморальний імунітет.

ВИДЫ ИММУНИТЕТА: Естественный (видовой) – невосприимчивость одного вида к микроор-мам, вызывающим заболевания у других видов. Приобретенный – невосприимчивость к инфекционным агентам, которая формируется в процессе индивидуального развития и характеризуется строгой специфичностью.

– Естественный (активный – формируется в результате перенесенного инфекционного заболевания, сохраняется длительное время, иногда в течение всей жизни (например после кори, брюшного тифа и др). пассивный (плацентарный) – Ат передаются через плаценту (IgG) или с материнским молоком (IgA, Т- и В-лимфоциты, макрофаги), в отличие от активного возникает быстро, но сохраняется недолго (15-20 дней).)

– Поствакцинальный (искусственный) – после введения в организм вакцины (активный (поствакцинальный) – искусственное введение в ор-м какого-либо Аг, при этом происходит активная перестройка иммунной системы → синтезируются специфические Ат, способные взаимодействовать с микроорганизмами или их токсинами, активируются клеточные реакции иммунитета (↑ защитная функция фагоцитов). пассивный (постсывороточный) – в результате введения готовых Ат, взятых из иммунного ор-му.(корь).

По НАПРАВЛЕННОСТИ приобретенный иммунитет делится на:

антимикробный – против различных микрорг-мов, принадлежащих к определенным видам и даже вариантам бактерий, спирохет.

антитоксический – проявляется обезвреживанием токсинов.

По НАЛИЧИЮ возбудителя:постинфекционный – организм после перенесенного заболевания освобождается от возбудителя, сохраняя при этом состояние иммунитета. инфекционный – сохраняется в орган-ме, пока в нем находится возбудитель (tbc, сифилиса и некоторых других).

По ЛОКАЛИЗАЦИИ:местный, общий

31. Фактори неспецифічного захисту – захист організму від інфекції, до них належать фізіологічні (ф-ції видільної с-ми, травного каналу, ферменти органів травлення, слина) і патофізіологічні (запальний процес) р-ції ор-му, бар’єри шкіри, слизових і внутрішніх органів, гуморальні та клітинні фактори(білок лізоцин). Лізоцин – з ферментативними властивостями викликає лізис Г(+) коків і є одним з основних факторів захисту ротової пор-ни. Система комплементу належить до основних ефекторів с-ми захисту при її активації комплексом АГ-АТ. Клітинні механізми захисту здійснюються фагоцитами і «природними кілерами» (спричиняють загибель чужих клітин з участю білків). Мікрофаги – нейтрофіли крові – розпізнають і захоплюють чужі клітини,макрофаги – презентація АГ. Взаємодія між імунокомпетентними клітинами і регуляція імунної відповіді здійснюється за допомого інтерлейкінів. Комплемент – складний комплекс білків крові, підтримує гомеостаз. Система комплементу бере участь у розвитку запального процесу, є механізмом специфічного і неспецифічного зах-ту. Продуцируются они клетками печени, мононуклеарными фагоцитами и содержатся в сыворотке крови в неактивном состоянии.

Процесс активации комплемента инициируется 2 путями:

Классический путь. Инициирующим фактором является иммунный комплекс Аг-Ат, причем только содержащие Fc-фрагменты – IgG и IgM могут связывать С1-фракцию комплемента. При присоединении С1 к иммунному комплексу образуется Cl-эстераза → формируется энзиматически активный комплекс (С4b+С2а) – С3-конвертазой. Этот фермент расщепляет С3 на С3а и С3b. При взаимодействии субфракции С3b с С4 и С2 образуется пептидаза, действующая на С5. Если инициирующий иммунный комплекс связан с клет. мембраной, то самособирающийся комплекс С1-4-2-3 обеспечивает фиксацию активированной фракции С5, а затем С6 и С7. Последние три компонента фиксируют С8 и С9. При этом С5а+С6+С7+С8+С9= мембраноатакующий комплекс, после его присоединения клетка лизируется (гемолиз эритроцитов или бактериолизис).

Альтернативний шлях – компонент С3 активується внаслідок приєднання до спеціального рецептора фагоцитів. Активований С3b фіксується на клітинах разом з білком попередником (Р) і клітинним фактором (В) ,утворюючи на мембрані клітини комплексу РС3bВС3b, що активує МАК.

Фагоцитоз – процес поглинання і перетравлювання чужих для імунної системи речовин ,мікробних клітин. До них належать мікрофаги (клітини крові), макрофаги (моноцити крові). Стадії: фагоцити виходять з кровяного русла через стінку капілярів і проникають в осередок запалення. Розпізнають і адсорбують чужі речовини у складі фагосоми. Фагосома зливається з лізосомою і лізосомальні ферменти руйнують захоплені часточки. При цьому активують обмінні процеси у фагоциті, ↑п-ня О2, при завершеному фагоцитозі захоплений мікроор-м чи клітина руйнується, при незавершеному – руйнування не відбувається.

32. Антиген – це генетично чужорідні для організму біологічні утворення,які здатні спричинити в ньому розвиток специфічних, імунологічних р-цій. Каждый АГ имеет 4 СВОЙСТВА: антигенность, иммуногенность, специфичность и чужеродность.

Повноцінні антигени – індукують імунну відповідь і специфічно реагують з АТ і антиген розпізнавальними рецепторами лімфоцитів. Неповноцінні антигени або гаптени – безпосередньо не є імуногенними, але здатні реагувати зі специфічними АТ. Гаптенам не вистачає молекулярної маси, щоб спричинити повноцінну імунну відповідь. Аутоантигени – являють собою незмінені антигени власного організму, які за звичайних умов не викликають імунну відповідь внаслідок існування імунологічної толерантності або відсутності їх контакту з елементами власної імунної с-ми. Якщо стан толерантності порушується чи ауто антиген стикається з імунною с-мою (травма, інфекція), у власному ор-мі починається утворення ауто антитіл та клонів ауто реактивних лімфоцитів, які специфічно реагують із цим антигеном. Детермінанти – це ті його ділянки, що розпізнаються АТ або імунокомплетентними клітинами. Моновалентні АГ мають одну, полівалентні більше ніж одну антигену детермінанту. Рецепторна зона імуноглобуліну може розпізнати лінійну детермінанту,яка містить 5 залишків амінокислот та конфірмаційну - 6-12 амінокислот. Первинна і конформаційна структури білкової антигенної детермінанти принципово важливий для збереження специфічності АГ. Зміна хоча б однієї амінокислоти – може призвести до повного змінення специфічності епітопу і формування нової антигенної детермінанти.

АНТИГЕНЫ БАКТЕРИЙ

Каждый микроорганизм содержит несколько АГ. Чем сложнее его структура, тем больше АГ. У микроорганизмов различают ГРУППОСПЕЦИФИЧЕСКИЕ АГ, ВИДОСПЕЦИФИЧЕСКИЕ и ТИПОСПЕЦИФИЧЕСКИЕ АГ. Среди бактериальных антигенов различают Н, О, К и др.

Жгутиковые Н-АГ – белок флагеллин, разрушается при нагревании, но после обработки фенолом сохраняет свои антигенные свойства. Г(+)Г(-)

Соматический О-АГ – ЛПС клетки стенки гр–. Детерминантными группами являются концевые повторяющиеся звенья ПС цепей, присоединенные к основной части. Состав сахаров в детерминантных группах и их число, у разных бактерий неодинаковы. Чаще всего в них содержатся гексозы и аминосахара. О-АГ термостабилен, сохраняется при кипячении в течение 1-2 ч, не разрушается после обработки формалином и этанолом.

К-АГ (капсульные) – хорошо изучены у эшерихий и сальмонелл. Как и О-АГ связаны с ЛПС клеткой стенки и капсулой, но в отличие от О-АГ содержат в основном кислые ПС (уроновые кислоты). По чувствительности к температуре К-АГ подразделяют на А-(выдерживает кипячение более 2ч), В-(недолгое нагревание до 60°С) и L-АГ(термолабильны). К-АГ располагаются более поверхностно  для выявления О-АГ необходимо предварительно разрушить капсулу, что достигается кипячением культур. К капсульным антигенам относится так называемый Vi-АГ (обнаружен у брюшнотифозных и некоторых др энтеробактерий, обладающих высокой вирулентностью).

Антигени мікроорганізмів використовують для: проведення діагностичних, серологічних реакцій і алергічних проб; виробництво профілактичних і терапевтичних вакцин; виготовлення специфічних сироваток і препаратів АТ, у тому числі моноклональних, які використовують для діагностики, профілактики і лікуванні інфекційних хвороб.

33. Антитіла - білки, здатні специфічно зв’язуватися з АГ. Починають вироблятися у відповідь на введення АГ після розпізнавання його в комплексі з білками МНС класу 2. Синтезуються плазматичними клітинами в які трансформуються В-лімфоцити. За хімічною природою антитіла це білки імуноглобуліни. Функції: - взаємодія з АГ внаслідок зв’язування активних центрів із детермінантами АГ; - зв’язування АГ, його нейтралізація, участь у процесах лізису й елімінації з організму;- участь у розпізнанні «чужого» АГ на клітинах і тканинах ор-му; - участь у кооперації імунокомпетентних клітин (макрофаги, ТіВ-лімфоцити);- участь у різних формах імунної відповіді (алергічні р-ції, фагоцитоз, кілерна функція). Захисні властивості АТ проявляються внаслідок їхньої здатності нейтралізувати токсини і віруси, сприяти лізису чужих клітин, стимулювати процеси фагоцитозу мікроорганізму.

34. Класи імуноглобулінів. Усі класи і підкласи різняться за амінокислотною послідовністю. IgG – складаються із 2-х важких і 2-х легких ланцюгів. Становлять 70-80% у всіх сироваткових Ig людини, найактивніше зв’язують розчинні антигени бактерій, віруси, екзотоксини зв’язують комплемент. Вони проникають через плаценту і забезпечують пасивний імунітет новонародженого. IgM – складаються з 5 субодиниць. Становлять 5-10%, швидко з’являються у разі дії АГ і швидко зникають. Вони є основною частиною антитіл які продукуються новонародженими і захищають їх від інф-ції. Наявність цих антитіл у досліджуваних сироватках свідчать про гостру ін.-цію. IgA – сироваткові (10% у всіх Ig крові), секреторні (містить додатковий секреторний компонент S, який захищає IgA від дії ферментів) SIgA виділяються клітинами слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу, забезпечуючи місцевий імунітет.IgE є в сироватці крові в незначній кількості. Бере участь в алергічних реакціях І типу. IgD є в сироватці крові в незначній кількості, здатні активувати комплемент, нейтралізувати активність вірусів. Активні центри АТ: механізм специфічності р-ції (АГ-АТ) полягає в точній адаптації просторової конфігурації детермінанти АТ (активного центру) до просторової конфігурації детермінанти АГ. Просторова конфігурація поверхневого заряду активного центру АТ визначається складом і первиною послідовністю амінокислотних залишків в N-кінцевих частинах важких і легких поліпептидів імуноглобуліну. Повні і неповні АТ: якщо обидва активних центри є функціонально активними, тобто здатними до специфічного з’єднання з АГ то такі АТ наз. повними; якщо функціонально активним є лише один активний центр – АТ неповні. Для виявлення неповних АТ існують спеціальні імунологічні реакції (р-ція Кумбса).

35. Клітини імунної си-ми. До центральних ор-нів імунної системи належить тимус, де відбувається диференціація Т-лімфоцитів і червоний кістковий мозок, в якому зі стовбурових клітин розвиваються всі клітини крові, а також дозрівають В-лімфоцити. До периферійних орг-нів належать селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини. Клітини периферійних ор-нів є ефекторами імунної відповіді. До імунокомпетентних клітин належать макрофаги, Т і В-лімфоцити. Імунна відповідь розвивається на дію антигенів – біологічних макромолекулярних комплексів, які є чужими для імунної системи ор-му. Основна ф-ція макрофагів – захоплення, трансформація і презентація АГ. Т-лімфоцити розпізнають презентовані макрофагами АГ, забезпечують цитотоксичні механізми імунітету й регулюють імунну відповідь, В-лімфоцити забезпечують гуморальні імунну від-дь – синтез специфічних АТ. Імунокорекція – це комплекс спеціальних заходів, які спрямовані для нормалізації ф-ції імунної системи та корекції окремих її ланок. Препарати: імуностимулятори (цитокіни, левамізол, імутіол, бензимідазол, циметидин), імуносупресори (лефлюномід, гусперимус), імуномодулятори (вілозен, тималін,імунофан), ад’юванти.

36. Закономірності імунної відповіді. Специфічність імунних р-цій полягає в тому що імунна відповідь розвивається і спрямовується на конкретний агент – макромолекули, чужу клітину, мікроор-м, його токсини. Механізми імунної відповіді розпізнають і знешкоджують чужі клітини, зокрема їх токсини. Фази ім. від-ді: 1. Розпізнавання ендогенних АГ.(лімфоцити які утворили комплекс із власного АГ усуваються в тимусі і не беруть участь у розвитку ім.відп-ді) 2. Розпізнавання імунологічно чужих клітин(ці АГ розпізнаються Т-лімфоцитами з розвитком цитотоксичних ре-цій). 3. Розпізнавання екзоантигенів (такий лімфоцит активується за участю інтерлейкінів і розмножується, утворюючи клон специфічних клітин, кожна з яких здатна розпізнавати АГ).

Після зустрічі з АГ розвивається імунна пам'ять, що залежить від специфічних Т і В-лімфоцитів. Теорії імунітету: 1. Теорія прямої матриці (Ландштейнер в 1937р., Л. Полінг в 1940р.) – відповідно до цієї теорії поліпептиди імуноглобулінів у момент закінчення їх синтезу набувають третинну конфігурацію під впливом розташованої в цій же клітині детермінанти АГ. Будь який імуноцит може виробляти, будь-які АТ, оскільки специфічність АТ визначається АГ, що потрапляє в клітину. 2.Теорія відбору (Н.К.Йерне 1955р) – кожний імуноцит виробляє у невеликих кількостях АТ найрізноманітнішої специфічності. Із цих слідових кількостей різноманітних АТ складаються так звані нормальні імуноглобуліни, що виявляються зазвичай у крові. АГ реагує з відповідним йому АТ на поверхні клітини, яка виробляє ці АТ, що призводить до активації клітини й продукції АТ. 3. Клонально-селекційна (Ф.Бернет у 1959)- ця теорія називається тому що всі імуноцити належать до певних клонів клітин, здатних до вироблення АТ проти певної антигенної детермінанти. Клони виникають шляхом проліферації однієї вихідної клітини. В організмі людини є 10¹² лімфоїдих клітин.

37. Серологічні р-ції. - взаємодія антитіла з антигеном поза ор-мом. Є дві фази: специфічна-з’єднання активного центра АТ з АГ(триває сек, хв); неспецифічна – реакція АТ – АГ за наявності електролітів триває годинами. Р-ція аглютинації- (склеювання антигенів антитілами) антигеном можуть бути бактеріальні або інші клітини. Застосування РА для серологічної ідентифікації чистих культур бактерій: на предметне скло наносять краплю високо специфічної сироватки в якій суспендують культуру бактерії при позитивному результаті за кілька хв. настає аглютинація-бактерії склеюються у вигляді пластівців, розчин стає прозорим. При негативному – залишаються рівномірно суспендованими в краплині. Використання РА для серологічної д-ки: пробірку з венозною кров’ю ставлять у термостат на годину де вона зсідається→витримують при кімн.t для ретракції згустку і виділення сироватки→сироватку розводять в ізотонічному розчині (двократні розведення). До кожного розведення додають стандартний антиген діагностикум. Р-ція преципітації – розчиненні антигени зв’язуються з відповідними антитілами. Кільцепреципітація: у пробірку наливають нерозведену сироватку, досліджуваний матеріал наносять на сироватку. На межі контакту двох рідин з’являється кільце преципітації(видова належність білка). РП у гелі: компоненти реакцій вносять у виїмки в агаровому або поліакриламідному гелі. АГ і АТ дифундують назустріч одне одному й утворюють дугу преципітації. Розміщення цих дуг залежить від молекулярної маси і концентрації АГ – однакові АГ дають преципітацій ні лінії однотипні й однаково розміщені в гелі (збудник дифтерії). Імуноелектрофорез: АГ і АТ мають протилежні електричні заряди, у полі постійного струму рухаються назустріч одне одному й утворюють лінії преципітації. Зв’язування комплементу – 1 етап- АТ імунної сироватки реагують з АГ за наявності комплементу при позитивній р-ції комплемент фіксується на комплексі АГ-АТ.; 2 етап- виявляють комплемент додаючи в р-цію гемолітичну сироватку і відповідні еритроцити. При позитивній р-ції гемоліз еритроцитів не відбувається, при негативній-комплемент залишаеться вільним і бере участь у р-ції гемолізу (інфекційні х-би).

38 Иммунные сыворотки и Ig – содержат готовые специфические АТ (Ig), введение которых в орг-низм приводит к немедленному приобретению пассивного гуморального иммунитета, способного защитить организм от интоксикации или инфекции. Иммунные сыворотки получают путем гипериммунизации лошадей, от которых можно получить сравнительно много крови, с последующей обработкой иммунной сыворотки (для концентрации АТ и очистки от балластных веществ методами ферментирования и диализа («Диаферм»)).Силу антитоксических сывороток измеряют в международных единицах (ME) по способности нейтрализовать определенную дозу токсина.Т.к. лошадиные сыворотки являются гетерологичными, они могут вызывать, особенно при повторном введении в организм, аллергические реакции на лошадиный белок  обязательный предварительный контроль на чувствительность организма к лошадиному белку (внутрикожная проба с 0,1 мл лошадиной сывороткой в разведении 1:100). Введение допустимо только если нет выраженной кожной реакции в течение 20–30 мин. Антитоксические иммунные сыворотки нужно вводить как можно раньше от момента заражения, так как АТ нейтрализуют токсин только до его адсорбции на клетке-«мишени».Для уменьшения побочных эффектов из иммунных сывороток выделяют чистые Ig, также используют гомологичные человеческие сыворотки. Сырьем для приготовления нормального Ig человека может служить плазма крови доноров, сыворотка плацентарной крови. Использование Ig человека для экстренной профилактики и лечения кори, коклюша, менингококковой инфекции, полиомиелита, скарлатины обусловлено присутствием АТ против соответствующих возбудителей в крови взрослых людей, вследствие бытовой иммунизации, перенесенных инфекций или вакцинации против них.От специально иммунизированных доноров получают сыворотку крови для приготовления Ig целенаправленного действия для экстренной профилактики и лечения столбняка, клещевого энцефалита, гриппа, стафилококковой инфекции. Противоэнцефалитный иммуноглобулин получают из сывороток крови людей, проживающих в местах распространения данного заболевания, содержащих достаточно высокий уровень специфических противовирусных АТ. Для создания пассивного иммунитета очень перспективно получение препаратов моноклональных АТ на основе гибридом из клеток человека. Такие препараты будут обладать наиболее целенаправленным действием при минимальных возможностях осложнений.

39. Антитоксини – АТ які виникають в орг-мі в відповідь на появу токсинів мікробного, тваринного або рослинного походження, специфічно знешкоджують відповідні токсини і є міцним фактором антитоксичного імунітету. Отримують з них сироватки. Принцип одержання:1. імунізація- готують корпускулярні і розчинні АГ,які вводять в/в, п/ш і в/м. 2. тестування сироваток – визначають наявність і титр АТ під час пробних кровопускань у тварин. 3. Виведення і очищення сироваток. При позитивних результатах тестування, що до кількості АТ здійснюють тотальне знекровлення тварин. Із крові виділяють сироватку, піддаючи її обробленню для позбавлення баластних білків. Отриманні сироватки титрують і вказують кількість АО в 1мл препарату. Деякі препарати гетеро логічних АТ випускають у вигляді гаммоглобулінової фракції сироватки-протисибірковий гаммоглобулін, антирабічний гаммоглобулін. Препарати на основі моноклональних антитіл, що нейтралізують ендотоксини (ЛПС). Силу сироватки визначають у міжнародних одиницях. 1 МО – мінімальна кількість сироватки, що нейтралізує встановлену дозу токсину.

40. Р-ції негайного типу відбуваються з участю імуноглобулінів класу IgE, фіксованих на тканинних базофілах. При реакції з алергеном клітини руйнуються, при цьому вивільняються БАР, які зумовлюють запалення, спазм не посмугованих м’язів. Найважчий прояв – анафілактичний шок. Клінічним проявом РНТ є кон’юктивіт, риніт, кропив’янка, бронхіальна астма. Прояви можна ↓ шляхом десенсибілізації ( при цьому синтезуються АТ класу IgG, які блокують алергени). Р-ція сповільненого типу – беруть участь Т-клітини – ефектори, макрофаги. Виникає при хр-нічних бактеріальних хв. (ТБ, проказа, брузельоз), при мікозах, паразитарних хв..

41. Моноклональные антитела. Гибридомы. Практическое использование.

Для большинства иммунологических и серологических методов исследования необходимо иметь соответствующие СТАНДАРТНЫЕ АНТИСЫВОРОТКИ. Основные требования к таким сывороткам - специфичность и достаточное содержание АТ. Получить т/е сыворотки путем иммунизации животных сложно, т.к. АТ гетерогенны  к одной и той же АГ детерминанте может образоваться до 8000 вариантов АТ. Поэтому невозможно получить антисыворотки с одинаковыми наборами АТ от разных индивидуумов. Эта сложность преодолевается с помощью гибридомной техники получения моноклональных антител.

В 1975 г. учёные добились слияния короткоживущих лимфоцитов, продуцирующих АТ, и перевиваемых клетками плазмоцитомы. Т.о, были получены теоретически «бессмертные» клоны гибридных клеток – продуценты моноклональных АТ (гибридомы). Такие АТ идентичны по специфичности, классу, молекулярной структуре.

Клетки из селезенки мышей, предварительно иммунизированных антигеном, сливаются с клетками миеломы, которые способны размножаться в клеточной культуре. Гибридные линии клеток наследуют родительские свойства, т.е. способность к опухолевому росту и образованию специфических АТ. Клетки гибридомы селекционируют на селективной пит. среде, где отмирают «родительские» плазмоцитомные клетки, имеющие определенные метаболические дефекты,а выживают лишь гибридомные клетки. Среди растущих на селективной среде гибридомных клеток селекционируют клоны, которые продуцируют антитела определенной специфичности и определенного класса (IgG или IgM). Отобранные гибридомы можно культивировать in vivo или in vitro, получая моноклональные АТ соответственно из асцитной жидкости или из надосадочной жидкости культуральной среды.

Основные преимущества моноклональных АТ – это их узкая специфичность, молекулярная однородность, возможность получения в больших кол-вах и возможность длительного хранения в замороженном состоянии, что позволяет использовать их в долгосрочных исследованиях и получать воспроизводимые результаты.

42. Реакції з міченими антитілами. Для ↑чутливості р-цій до антитіл хім.способом приєднують мітку, яку легко виявити. Найчастіше антитіла містять люмінісцентним барвником, радіоактивним ізотопом або ферментом. 1. Метод флуоресцентних антитіл (МФА)- для виявлення антигенів фіксованих на предметному склі. На мазок наносять діагностичну сироватку з антитілами, зв’язаними з флюорохромом що світиться в УФ чи фіолетовому світлі(приєднані антитіла до антигену світяться яскраво зеленим кольором). 2.Радіоімунний метод (РІА)- використовують антитіла, позначені радіоактивним ізотопом. Такі АТ фіксуються на АГ а комплекс антиген-мічене антитіло легко виявити за радіоактивною міткою. 3. ІФА – застосовують АТ позначені ферментом, до фіксованих антигенів приєднуються антитіла, позначені ферментом. Утворюється комплекс антиген-антитіло-фермент.

43. Вакцини – антигенні препарати створені із мікроорганізмів, їх антигенів, токсинів, використовують для активної імунізації з профілактичною або лік. метою.

Класифікація: Живі, інактивовані корпускулярні, інактивовані субодиничні (хімічні), генно-інженерні, анатоксини. Генно-інженерні – виготовляють шляхом внесення генів збудників у клітини продуценти(при поганому культивуванні мікроорганізм-збудника). Проти гепатиту В. Синтетичні (епітопи) – антигенні детермінанти,які визначають специфічність антигенів, вони є відносно невеликими ділянками, що створює можливість їх синтезу штучним шляхом. (можливо отримати імунну відповідь проти багатьох хвороб). Антиідіотипові – в основі розробки лежить теорія ідіотип-антиідіотипової сітки. Експериментальні вакцини на основі антиідіотипів отримані до багатьох збудників вірусних, бактеріальних та паразитальних з-нь. ДНК-вакцини- являють собою гени, які кодують протективні антигени, вбудовані у плазміни бактерій або інші вектори разом з промотором, без якого транскрипція в еукаріотичних симтемах не відбудеться. Контроль: 1. Перевірка їх стерильності шляхом посіву на відповідні середовища.2. Нешкідливість(піддослідні тварини)3. Перевірка на імуногенність(здатність викликати утворення антитіл). 4. На відповідність антигенної структури.

44. Хімічні вакцини є вакцинами другого покоління. Принцип одержання-полягає у виділенні та очищені протективних антигенів від баластний реч-н. Звільнені від баласних реч-н вони менш реактогенні (черевнотифозна, вакцини менінгококові групи А і С, холерна в-на). Асоційовані вакцини – до складу входять бактеріальні клітини й анатоксин(АКДП, як аксорбен використовують гідрат оксиду алюмінію). Ад’юванти стимулюють гуморальний, клітинний імунітет (БЦЖ). Вони утворюють свого роду «депо» у місті введення вакцини, стимулюють запалення в місті введення.. Ад’юванти посилюють імунногенність антигенів.

45. Анатоксини-це препарати, аналоги токсинів, які позбавлені токсичних властивостей. Їх одержують з білкових екзотоксинів бактерій. Токсини знешкоджують за допомогою формаліну і ↑t – витримують у 0,25% р-ні формальдегіду (37⁰С) 4 тижні. При цьому вони втрачають токсичні властивості, зберігають імуногенні. А очищають і адсорбують на гідроксиді алюмінію. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх активність та імуногенність. Активність анатоксинів визначають в реакції преципітації при зв’язуванні анатоксину зі специфічних антитоксином і виражають у флокуляцій них одиницях за Рамоном. Випускають у вигляді моно препаратів (дифтерійний правцевий, стафілококовий) й асоційованих препаратів (дифтерійно-правцевий). Одиниці активності: одиниця зв’язування (ОЗ), одиниця граничної флокулярності, міжнародна одиниця (МО), антигенна одиниця. Це однотипні одиниці; одна одиниця анатоксину-це та його найменша кількість, яка вступає в р-цію флокуляції з однією одиницею антитоксичної сироватки в ініціальній пробі.

46. Корпускулярні вакцини. Готують із мікробних клітин інактивованих за допомогою хім. або фіз. факторів. Класифікація: 1. Для масової імунізації проти коклюшу.2 За епід. показаннями проти черевного тифу, холери, лептоспірозу, висиптого тифу. 3. Цільновіріонні – готують із інактивованих вірусів. Основна умова при інактивації збудників збереження його антигенної структури, особливо протективних антигенів, які забезпечують розвиток імунітету.

47. Методи мікробіологічної діаг-ки: Мікроскопічний-виготовлення і забарвлення мазків із досліджуваного матеріалу від хворого і вивчення його під мікроскопом, дає змогу швидко виявити характерні морфологічні особливості збудника. Важливе значення для ді-ки гонореї, менінгіту, ТБ, сифілісу. Бактеріологічний – посів матеріалу від хворого на відповідні живильні середовища, виділення чистої культури збудника й визначення його виду, встановлення остаточного діагнозу (черевний тиф, дизентерія, холера, чума). Серологічні – виявлення специфічних АТ у сироватці крові хворих до певного збудника. Різні імунологічні ре-ції: аглютинація, преципітація, зв’язування комплементу (черевний тиф – р-ція аглютинації Ведана). Біологічний – зараження лабораторних тварин виділеною чистою культурою збудника, досліджуваним матеріалом, відтворення картини з-ня (правець, ботулізм, туляримія). Алергічний метод – встановлення діагнозу за допомогою в/ш алергічних проб, які визначають стан ↑ чутливості до збудника чи продуктів його життєдіяльності.

48. Стафілококи (Staphylococcus) Морфологія і фізіологія. Мають правильну круглу форму розміром 0,5 - 1,5 мкм. У мазках розміщуються у вигляді неправильних скупчень, які нагадують грона винограду. Гр(+), нерухливі, не утворюють спор, окремі види в організмі мають ніжну капсулу. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і тейхоєві кислоти. Стафілококи - факультативні анаероби, краще ростуть в аеробних умовах. До живильних середовищ невибагливі, добре культивуються на простих середов.. На МПА колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з гладенькою, блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, палевий, білий, лимонно-жовтий колір, залежно від кольору пігменту. На кров’яному агарі колонії оточені зоною гемолізу. У МПБ викликають помутніння й осад на дні. У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середов. з 7-10 % хлориду Na. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують.

Класифікація.До роду Staphylococcus входять 29 видів, але не всі вони викликають захв. у людини. Ідентифікують лише три види: S. aureus, S. epidermidis, S. saprophyticus. Захв. людини. Стафілококи найчастіше уражають шкіру, її придатки, п/ш клітковину. Вони викликають фурункули, карбункули, панариції, абсцеси, флегмони, мастити, лімфаденіти, нагноєння ран. Їх виділяють також при пневмоніях, бронхітах, плевритах. Вони можуть викликати ангіни, тонзиліти, гайморити, отити, кон’юнктивіти. Стафілококи спричиняють також захв. НС (менінгіти, абсцеси мозку) та ССС (міокардити, ендокардити). Дуже небезпечними бувають харчові токсикоінф, ентероколіти, холецистити. При проникненні в кров або кістковий мозок викликають відповідно сепсис і остеомієліт. Лабор. діагностика. Матеріалом для дослідження служить кров, гній, слиз, сеча, промивні води шлунка, випорожнення, залишки харчових продуктів. Гній досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічними методом, решту матеріалів - бактеріологічним. Для виявлення джерел інф та шляхів її передачі, особливо при спалахах захворювань у пологових будинках і хірургічних стаціонарах, проводять фаготипування виділених культур за допомогою міжнародного набору стафілококових бактеріофагів. Профіл. спрямована на виявлення й лік. носіїв золотистих стафілококів (суворий санітарний режим,проводити дезінфекцію, стерилізації, пастеризації та збереження грудного молока). Проведення імунізації стафілококовим анатоксином осіб, у яких часто виникають травми і мікротравми. При лікуванні гострих стафілококових захворювань призначають АБ, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати, мірамістин. Для лік. сепсису, остеомієліту та інших важких стафілококових інфекцій використовують імунологічні препарати: стафілококовий Ig, гіперімунну плазму. При хронічних захв.х застосовують стафілококовий анатоксин, аутовакцину.

49. Стрептококи (Streptococcus) Морфологія і фізіологія. Стрептококи мають круглу або овальну форму розміром 0,6-1,0 мкм, розташовуються у вигляді ланцюжків різної довжини, Гр(+), нерухомі, не мають спор, деякі види утворюють мікрокапсули. За типом дихання - факультативні анаероби, хоч є окремі види із сильним анаеробізом. Оптимальна t для їх культивування - 37 °С. На простих середов. не ростуть. Вирощують їх на глюкозному бульйоні та кров’яному агарі. У рідких середов. утворюють осад, бульйон залишається прозорим. За характером росту на кров’яному агарі стрептококи поділяють на три типи: b-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу; a-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони; g-негемолітичні стрептококи. Ізольовані колонії маленькі, напівпрозорі, блискучі, гладенькі, рідше шорсткі. Стрептококи біохімічно активні, розкладають ряд вуглеводів до кислоти, желатин не розріджують. Токсиноутворення –екзотоксин.

Класифікація.Рід Streptococcus нараховує багато видів. Найбільше значення з них мають S. pyogenes, S. viridans, S. pneumoniae, S. faecalis, анаеробні стрептококи. До умовно-патогенних видів належать представники нормальної мікрофлори ротової порожнини (S. salivarius, S. mitis, S. sanguis тощо), а також інших біотопів людини. Захв. людини. Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні гнійно-септичні інф, як і стафілококи (фурункули, абсцеси, флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо). Але вони можуть спричиняти й інші захв., не властиві стафілококам - скарлатину, ревматизм, бешиху тощо. Проникаючи в кров жінок при пологах, вони викликають післяпологовий сепсис. Зеленящі стрептококи викликають ендокардит. Анаеробні і фекальні стрептококи спричиняють ентероколіти, беруть участь у р-тку карієсу зубів. Проникаючи в тканину зуба, вони руйнують дентин і обтяжують перебіг процесу. Лабор. діагностика. Матеріал- слиз із рото- та носоглотки, гній, рановий вміст, кров, мокротиння, сеча. Його засівають на цукровий бульйон і кров’яний агар. Бактеріологічне дослідження проводять так само, як і при стафілококових інфх. Виділені чисті культури ідентифікують за їх морфологічними ознаками, характером гемолізу, біохімічною активністю, що дає змогу визначити окремі види. Обов’язково досліджують чутливість до антимікробних препаратів. Проводять і серологічні реакції. Профіл. і лік.. Високочутливі до пеніциліну та еритроміцину. Деякі види резистентні до тетрациклінів. Аміноглікозиди підсилюють бактерицидну дію пеніциліну. Досить ефективні й сульфаніламідні препарати, але до них легко виробляється резистентність. Профіл. така ж, як і при стафілококових.

50 Гонококи (Neisseria gonorrhoeae) Морфологія і фізіологія. Бактерійні клітини бобоподібної форми, розташовані парами, вігнутими сторонами всередину і опуклими - назовні, Гр(-). Розміри їх - 0,7-1,8 мкм. У мазках із гною розташовуються всередині Le, а в мазках із чистих культур гонококи мають форму кавових зерен. Вони не утворюють спор, нерухливі, але мають фімбрії, за допомогою яких прикріплюються до епітеліальних клітин сечостатевого тракту. При хрон. гонореї, а також під впливом лікарських препаратів гонококи змінюють форму, розміри, забарвлення, що необхідно враховувати при лабораторній діагностиці захв.. До живильних середовищ нейсерії гонореї дуже вибагливі. В аеробних умовах ростуть на свіжовиготовлених середов. із нативним білком (кров, сироватка, асцитична рідина) при достатній вологості, 3-10 % СО2 в атмосфері. Колонії дрібні, прозорі, круглі, з рівними краями і блискучою поверхнею. У бульйоні утворюють слабку каламуть і плівку на поверхні. Їх ферментативні властивості слабо виражені, з вуглеводів розкладають тільки глюкозу, протеолітичні ферменти відсутні. Екзотоксину гонококи не виділяють, але мають термостабільний ендотоксин, токсичний для людини і лабораторних тварин. Лабор. діагностика. Матеріал - виділення з уретри, піхви, шийки матки, сеча; при бленореї - гній із кон’юнктиви ока. Основний метод діагностики - мікроскопічний. Мазки забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою (зеленка, 1%р-н кристалічно фіолетовий). При хронічному перебігу захв. використовують РЗК або реакцію непрямої гемаглютинації. Профіл. і лік.. Санітарно-освітньої роботи серед населення, своєчасному виявленні й лікуванні хворих (випадкові статеві контакт - 0,05 % р-н хлоргексидину, при бленореї – о,3% флаксал, торбекс). Вакцинопрофіл. не проводиться. Лікують гонорею пеніциліном і сульфаніламідними препаратами. При хронічних формах із лікувальною метою застосовують гонококову убиту вакцину. Менінгококи (Neisseria meningitidis) Морфологія і фізіологія. Мають бобовоподібну форму або вигляд кавових зерен, розташовуються як диплококи, спор і джгутиків не утворюють, в організмі мають ніжні капсули. За морфологією подібні до гонококів. У мазках із спинномозкової рідини розташовані переважно всередині Le. У менінгококів є фімбрії, за допомогою яких вони здійснюють адгезію до клітин слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Менінгококи - аероби і факультативні анаероби - дуже вибагливі до живильних середовищ, до яких додають кров або сироватку. Оптимум культивування при 37 °С, краще в атмосфері 5-8 % СО2. На щільному середов. утворюють ніжні прозорі безбарвні колонії слизової консистенції, на рідкому - помутніння й осад на дні, з часом на поверхні виникає плівка. Справжнього екзотоксину нейсерії менінгіту не виділяють, їх ендотоксин термостійкий і високотоксичний. Антигени і класиф.. За полісахаридним капсульним антигеном менінгококи поділені на 9 серологічних груп, які позначаються великими латинськими літерами (А, В, С, D, X, Y, Z, W-135, E-29). До недавнього часу в нашій країні домінували менінгококи груп А і В, причому перші частіше викликали епідемічні спалахи менінгококової інф. Тепер зустрічаються й інші серологічні групи. Лабор. діагностика. Для діагностики назофарингітів і виявлення бактеріоносійства досліджують слиз із носоглотки, менінгіту - ліквор, при підозрі на менінгококемію й інші форми генералізованої інф - кров. Проби з матеріалом оберігають від охолодження і досліджують негайно. З осаду спинномозкової рідини й крові виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою. Чисту культуру менінгококів виділяють на сироваткових середов. і визначають серогрупу. Останнім часом у лабораторну практику впроваджені імунологічні методи експрес-діагностики з виявлення менінгококового антигена в лікворі за допомогою імунофлюресенції, реакції ензиммічених антитіл тощо. Профіл. і лік.. Рання діагностика, госпіталізації хворих, санації бактеріоносіїв, карантину в дитячих закладах. З метою специфічної профіл. в період епідемічних спалахів - застосовують хімічну вакцину з полісахаридних антигенів серогруп А, В і С. Щеплення проводять дітям 1-7 років. Для лік. використовують пеніцилін, рифампіцин, левоміцетин та сульфаніламідні препарати, особливо сульфамонометоксин.

51 Еволюція ентеробактерій – в організмі людини входять до складу біоценозів тонкої, товстої кишки. Серед ентеробактерій є патогенні, умовно-патогенні і сапрофітні види. Родоначальником ентеробактерій є кишкова паличка, від якої в процесі еволюції виникли інші представники цієї родини.

Кишкова паличка (Escherichia coli) Морф. і фіз. Мають форму паличок із заокругленими кінцями. У мазках розташовуються хаотично, поодинці . Більшість штамів має джгутики, є й нерухомі варіанти. Фімбрії (пілі) мають усі ешеріхії. Деякі різновидності утворюють мікрокапсули. Легко сприймають забарвлення, Гр(-). Добре розвиваються в МПБ, викликаючи дифузне помутніння з утворенням осаду. На МПА ростуть у вигляді плоско-опуклих, круглих, гладеньких, напівпрозорих колоній (колонії E. coli). На середов. Ендо колонії забарвлені в насичений червоний колір із металевим блиском. Патогенез E. coli, як звичайний коменсал товстого кишечника, у здорових людей не викликає захворювань. Вона є умовно-патогенним мікроорганізмом і лише при ослабленні захисних сил організму може спричинити певні хвороботворні процеси. Це типові ендогенні інф. До них належать запалення жовчного і сечового міхура, тонкої кишки, апендикса, отит, менінгіт, перитоніт, післяпологовий сепсис тощо. Але серед багатьох антигенних варіантів ешеріхій є такі, які постійно мають високу патогенність. При проникненні в організм вони викликають гострі кишечні інф, які називаються коліентеритами і частіше зустрічаються в дітей до двох років, є заразними, можуть передаватись від хворого до здорового і навіть викликати епідемічні спалахи. Найчастіше такі захв. викликають серогрупи О26, О55, О111. Деякі серогрупи (О1, О5, О48 та ін.) спричиняють холероподібні, а такі серовари, як О8, О15, О24, О44, О51 - дизентерієподібні захв.. Лаб. діагностика Виділення культури патогенного серовара від хворого і його ідентифікації. Матеріал-випорожнення, блювотні маси, виділення з рото- і носоглотки. Його висівають на середов. Ендо, потім характерні колонії (червоні з металевим блиском) аглютинують з відповідними діагностичними ОК-полівалентними сироватками. Колонії, які дали позитивну реакцію аглютинації на склі, висівають на скошений агар і виділену чисту культуру ідентифікують за морфологічними, біохімічними й антигенними властивостями. Вирішальним є постановка розгорнутої реакції аглютинації. Для прискореної ідентифікації ешерихій застосовують РІФ, яка дає змогу отримати відповідь ч/з 1-2 год. Для лік. використовують АБ (тетрациклін, левоміцетин, ампіцілін) та нітрофуранові препарати. Добрі результати дає застосування біфідумбактерина, лактобактерина, біфікола.