7. Спреї

Спреї — лікарська форма, що складається з балона, клапано-розпилюючої системи та вмісту різної консистенції. До складу спреїв входять активні, допоміжні речовини. Допоміжні речовини — солюбілізатори, емульгатори, розчинники, суспендуючі, а також ковзні речовини, що запобігають засмічуванню клапана.

На відміну від аерозолів тиск, необхідний для виходу лікарської форми, досягається за допомогою механічних пристроїв. Тиск може створюватись за рахунок механічного розпилювача насосного типу (пульверизатора) або за рахунок м’язової сили стискання полімерного балона.

Спреї бувають для зовнішнього застосування, а також назальні, очні, вушні, стоматологічні.

Залежно від системи клапана спреї розподіляються на спреї дозованої або недозованої дії. Порівняно з аерозолями спреї є більш грубодисперсною системою.

Вміст балонів, як правило, розчин, рідина, суспензії з високим вмістом твердих речовин, плівкостворюючі препарати, піни тощо.

8. Специфічні інгаляційні препарати

Порошковий інгалятор (П.і.) — пристрій, в якому діюча речовина знаходиться у вигляді дрібнодисперсного порошку, розділеного на рівні дози. У момент вдиху в інгаляторі створюються турбулентні потоки, контейнер з однією дозою розкривається і порошок потрапляє в дихальні шляхи. Для подолання опору часток і рівномірного їх розподілу в легенях необхідна відносно велика швидкість вдиху (порядку 60 л/хв), що може утруднити використання порошкових інгаляторів у дітей і пацієнтів з інсператорним спазмом.

За типом дозування П.і. поділяють на три основні класи:

• одноразові капсульні,

• -багаторазові резервуарні,

• -багаторазові блістерні.

В одноразових капсульних П.і. АФІ знаходиться в желатиновій капсулі­, легко й точно дозується. Пристрої компактні та зручні для застосування поза будинком. Незручність полягає в необхідності перезарядження. Багаторазові резервуарні П.і. за принципом дії подібні Д.а.і. Зазвичай це дуже складні пристрої, що підвищує їх вартість. Більшість багаторазових резервуарних П.і. чутливі до стану навколишнього середовища (особливо вологості). У багаторазових блістерних П.і. використовують кілька доз (4–8), упакованих у вигляді дисків, що забезпечують точне дозування АФІ та її захист від вологи. П.і. застосовують при бронхіті та бронхіальній астмі. Їх позитивна якість — відсутність хладонів.

Основні типи небулайзерів та їх характеристика

Небулайзер (Н., лат. nebulo — туман, хмарина) — пристрій для генералізації аерозолю, що містить дрібнодисперсні частки (2–5 мкм) АФІ. Застосування небулайзера не вимагає координації інгаляції з актом подиху. Проста техніка інгаляції, що не створює проблем для пацієнта, є його істотною перевагою перед дозованими аерозольними інгаляторами

Небулайзер складається з двох основних частин:

– компресорного або ультразвукового приладу, що подає стислий струмінь повітря або кисню, який розпилює лікувальний розчин;

– розпилювача особливої конструкції (саме ця частина небулайзера визначає його основні характеристики), що пропускає на виході переважно дрібнодисперсні частки розчину (1-5 мкм).

Існує два основних типи небулайзерів.

· Ультразвукові, в яких розпилення досягається завдяки високочастотній вібрації п'єзоелектричних кристалів. Дисперсність аерозолів, що утворюються ультразвуковими інгаляторами, досить висока і становить від 2 до 50 мкм. Суспензії, масляні розчини практично не перетворюються на аерозолі за допомогою ультразвукових інгаляторів. Їх не рекомендується використовувати для розпилення речовин, що мають великі молекули (наприклад, антибіотики). Недоцільним є використання в ультразвукових інгаляторах дорогих лікарських препаратів через їх велику витрату у фазі видиху. Існують дані щодо руйнування таких лікарських препаратів, як імуномодулятори, глюкокортикоїди, сурфактант, гепарин, інсулін, під впливом ультразвуку. За допомогою цих пристроїв можна розпилювати великі об'єми рідини (20-30 мл за 20-25 хв), необхідні для проведення діагностичних досліджень, зокрема для отримання індукованого мокротиння. Недоліком ультразвукових інгаляторів є висока вартість, що стримує їх широке застосування у клінічній практиці.

· Компресорні, у яких генерація аерозолю здійснюється стисненим повітрям або киснем. Компресорні небулайзери складаються з компресора, який є джерелом потоку газу, та небулайзерної камери, у якій безпосередньо розпилюється рідина. Відрізняється від звичайного інгалятора наявністю спеціальної заслінки, яка селективно видаляє великі частки аерозолю. Ця важлива частина небулайзера визначає його основні характеристики.

Принцип роботи струмінного небулайзера заснований на законі Бернуллі. Повітря з компресора проходить через спеціальний отвір невеликого розміру, на виході з якого падає тиск. Це підвищує швидкість газу та допомагає проникнути рідині через мікротрубочки з резервуару. При змішуванні рідини та повітряного потоку утворюється аерозоль. Його великі частки осідають на заслінці та стінках камер і повторно розпилюються. При цьому дисперсність утвореного аерозолю коливається від 0,5 до 5 мкм, що є оптимальним для проникнення у дистальні відділи дихальних шляхів – бронхи та альвеоли. Кількість цих часток (респірабельної фракції) є найбільш важливою характеристикою небулайзера. Як правило, вона становить не менше ніж 50% від загальної аерозольної потужності пристрою. Швидкість потоку газу в небулайзерах становить 6-10 л/хв, час розпилення – 5-10 хв.

Існує декілька типів компресорних небулайзерів.

· Звичайний небулайзер, що працює у постійному режимі. Його основний недолік полягає в тому, що генерація аерозолю проходить у фазу вдиху та видиху хворого, тому значна його частина потрапляє в атмосферу і лише відносно невелика (7%) – у легені.

· Небулайзер, що працює в постійному режимі та керується вручну. Він відрізняється тим, що пацієнт має змогу у фазі видиху припинити вихід аерозолю, тим самим зменшуючи його вихід в атмосферу.

· Небулайзер, що управляється вдихом хворого і працює у змінному режимі. Існує спеціальний клапан, який закривається при видиху пацієнта. При цьому в дихальні шляхи потрапляє 15% лікарського засобу.

· Дозиметричний небулайзер, що генерує аерозоль тільки у фазу вдиху завдяки спеціальному клапану, роботою якого управляє електронний датчик. Недоліком цього пристрою є тривалість однієї інгаляції та значна вартість приладу.

При застосуванні небулайзерної терапії необхідно дотримуватися таких основних моментів:

– вибір найбільш практичного та надійного інгалятора, що створює аерозолі дисперсності від 2-5 мкм;

– вибір лікарських засобів, послідовності та методики застосування залежно від вираженості клінічних симптомів захворювання та мети використання. Дотримуючись тактики послідовного застосування препаратів з різною фармакологічною активністю і спрямованістю протягом доби, ми не є прихильниками одночасного змішування препаратів, що можуть виявитися хімічно та біологічно несумісними. Допустимо змішувати в одному небулайзері бронходилататори та муколітики. При одночасному призначенні декількох препаратів необхідно дотримуватися послідовності. Першим застосовується бронхолітичний засіб, через 10-15 хв – відхаркувальний, потім протизапальний або протимікробний;

– дотримання температурного режиму аерозолю, особливо при використанні в небулайзері кисню із системи централізованого забезпечення. Кисень у стиснутому стані, виходячи із системи, розширюється і за рахунок цього охолоджується, а потім охолоджує препарат, який розпиляється в інгаляторі;

– необхідно враховувати, що при використанні аерозольної маски значна частина препарату осідає у верхніх дихальних шляхах. Для інгаляцій нижніх дихальних шляхів доцільніше використовувати мундштук і економайзер: цим досягаються максимальна ефективність і економічність препарату.

При застосуванні небулайзерів важливим є дотримання правил гігієни для запобігання контамінації мікроорганізмами.

Згідно з вимогами Європейського респіраторного товариства щодо застосування небулайзерів необхідно дотримуватися таких правил.

· З метою запобігання забрудненню інгаляційних розчинів:

– ретельно вимити руки;

– за необхідності розведення лікарського засобу застосовувати стерильні розчини, одноразові шприци та голки;

– розводити препарати безпосередньо перед кожною інгаляцією.

· Видаляти лікарські засоби з небулайзера після кожної інгаляції:

– вилити залишки препарату;

– включити порожній небулайзер на декілька секунд;

– промити його гарячою водою або спеціальним миючим засобом згідно з інструкцією до цього пристрою.

· Проводити стерилізацію небулайзера у розібраному вигляді за допомогою автоклава або кип'ятіння (не менше 2 хв).

· Після обробки інгалятора висушити всі частини небулайзера.

· Проводити щорічну перевірку якості роботи небулайзера. Кожен пристрій повинен мати етикетку, де вказана дата останньої інспекції.

· Хворі та медичний персонал мають бути ознайомлені з правилами застосування небулайзера.

Перевагами небулайзерної терапії перед іншими видами інгаляційної терапії є:

– можливість застосування в будь-якому віці у зв'язку з відсутністю необхідності синхронізації вдиху та інгаляції;

– можливість інгаляції високих доз препарату;

– невелика фракція препаратів, що осідає в порожнині рота;

– відсутність пропелентів, що подразнюють дихальні шляхи;

– можливість включення у контур подачі кисню і штучної вентиляції легень;

– простота техніки та комфортність для пацієнта;

– економічність використання лікарських препаратів;

– швидка місцева дія робить цей метод більш корисним та безпечним у лікуванні загострень обструктивних захворювань легень порівняно із загальноприйнятою системною інфузійною терапією.

Основні правила прийому інгаляцій.

· Інгаляції проводять через 1-1,5 години після прийому їжі, фізичного навантаження.

· Інгаляції приймають у спокійному стані.

· Під час прийому інгаляції не рекомендується робити нахил тулуба вперед, одяг не повинен стискати шию, оскільки це все ускладнює дихання.

Методичні рекомендації

· При захворюваннях носа, носоглотки вдих та видих необхідно робити через ніс (назальна інгаляція). При цьому рекомендується застосовувати спеціальні носові насадки до небулайзера.

· При захворюваннях глотки, гортані, трахеї та бронхів рекомендується вдихати ротом.

· При інгаляції необхідно робити повільний глибокий вдих із затримкою дихання наприкінці вдиху на 2 с, а потім видихати через ніс.

· Часте глибоке дихання може спричинити запаморочення, тому рекомендується робити короткі перерви.

· Перед процедурою хворим не дозволяється приймати відхаркувальні засоби.

· Об'єм рідини, рекомендованої для інгаляції, у більшості випадків становить 2-5 мл. У деяких випадках до лікарського препарату додають фізіологічний розчин. Для цього не можна використовувати дистильовану воду, гіпо- та гіпертонічні розчини, оскільки це може спричинити бронхоспазм.

· Після інгаляції слід прополоскати ротоглотку для запобігання системній дії та розвитку побічних ефектів препарату, особливо у разі застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів.

· Тривалість однієї інгаляції становить 5-10 хв. Курс лікування – від 6-8 до 15 процедур.

Показання та протипоказання до небулайзерної терапії

Показаннями до проведення небулайзерної терапії є:

– гострі та хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів (рипофарингіт, ларингіт);

– гострий трахеобронхіт, бронхопневмонія;

– хронічні обструктивні захворювання легень;

– хронічний бронхіт;

– бронхіальна астма;

– туберкульоз легень та бронхів;

– післяопераційна дихальна недостатність у хворих, що перебувають на штучній вентиляції легень;

– інші захворювання, при яких інгаляційна терапія застосовується у комплексі заходів інтенсивної терапії.

До протипоказань належать:

– легеневі кровотечі та рецидивні кровохаркання;

– травматичний та спонтанний пневмоторакс на тлі бульозної емфіземи легень;

– серцева аритмія та серцева недостатність;

– індивідуальна непереносимість лікарського розчину для інгаляцій.

При бронхолегеневих захворюваннях виділяють три основні напрями застосування небулайзерної терапії:

– усування гострого нападу бронхіальної астми та при інших варіантах гострої бронхообструкції (використання бронхолітиків);

– муколітична терапія;

– базисна терапія бронхіальної астми та хронічного бронхіту.