9. Складнопідрядні речення розчленованої структури (обставинні, причинові, допустові, наслідкові, супровідні).

СПР допустові − це такі СПР розчленованої структури, підрядна частина яких, поєднуючись із головною за допомогою допустових сполучників, означає умову, всупереч якій відбувається дія головної частини, і відповідає на питання незважаючи на що?

Наслідкове СПР − це таке СПР розчленованої структури, підрядна частина якого означає результат дії головної або наслідок, що логічно випливає із змісту всієї головної частини.

СПР супровідні, або приєднувальні, − це такі СПР розчленованої структури, підрядна частина яких, приєднуючись до головної за допомогою сполучних слів, містить у собі додаткове повідомлення з приводу висловленого у головній.

10. Безсполучникове складне речення.

Безсполучниковими називаються складні речення, частини яких поєднуються в одне граматичне та смислове ціле не сполучниками або сполучними словами, а лише інтонацією. На поле синєє вечірній впав туман, над річкою пливуть його мінливі хвилі.

Проблема БСР не нова. До цього часу не всі різновиди його описані й проаналізовані, не визначено статус інтонації як сполучного засобу. Багато питань залишається, які стосуються синтаксичної форми та особливостей синтаксичного значення. Та й сам статус БСР є проблематичним.

Деякі вчені (М.Поспєлов, С.Дорошенко) обґрунтовують думку про особливий статус БСР, яким властива власна форма, відповідне синтаксичне значення і власні особливі різновиди синтаксичного зв’язку.

Друга точка зору – ґрунтується на віднесеності їх до різних типів сполучникових речень (Вихованець, Кислиця).

Рос. вчені (автори Русской грамматики, 1980) доводять, що БСР переходить у текстову площину: “Об’єднання речень у безсполучникове сполучення здійснюється через інтонацію, і в ряді випадків, через за доп. спец. граматичного оформлення слів. Речення, які входять у безсполучникове сполучення хар-ся смисловим взаємозв’язком або єдністю текстотвірної функції, тобто спільною участю в утворенні певної відносно закінченої частини тексту”.

І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська трактують БСР як комунікати, тобто поєднання предикативних частин, що не набули адекватного мовно-системного виміру.

Очевидно, що БСР становлять перехідне синтаксичне утворення, про що свідчать регулярність вияву смислових відношень між предикативними частинами, власні синтаксичні форми і синтаксичне значення. Саме тому більшість дослідників дотримується думки про самостійність БСР в системі складного речення.

На сьогодні не викликає сумніву той факт, що смислові відношення між частинами БСР спираються на лексичне наповнення частин. Тож, семантика БСР – це важлива складова концепції.

БСР відрізняється від сполучникових речень тим, що в об’єднанні його частин використовуються як спільні для них, так і суто безсполучникові засоби.

З боку семантико-синтаксичного аспекту це:

• спільний другорядний член речення (У селі розпочалися весняні роботи, люди працювали і день і ніч);

• уживання вказівних займенників, співвідносно-займенникових слів (Все село там таке: всяк тобі допоможе);

• неповнота однієї з частин (як правило, 1-ї) (З поведінки Сергія все відразу стало зрозумілим: він був не в настрої);

• співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків (Минула осінь, одвіяла зима, настала бентежна пора рясту, пора зацвітань і відцвітань);

Також – порядок розташування частин, наявність певних лексичних елементів.