1. Клінічні критерії важкості крововтрати

І ступінь (легка крововтрата) - число серцевих скорочень (ЧСС) менше 100 за 1 хв., систолічний артеріальний тиск більше 100 мм рт.ст., слабо виражена блідість шкіри і слизових;

ІІ ступінь ( крововтрата середньої важкості) - ЧСС 100-120 за 1 хв., систолічний артеріальний тиск 90-100 мм рт.ст., виражена блідість шкіри і слизових;

ІП ступінь (важка крововтрата) - ЧСС більше 120 за 1 хв., систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., різко виражена блідість шкіри і слизових. Зафіксований колаптоїдний стан на висоті геморагічної атаки, як правило, є свідченням важкого ступеня крововтрати.

2. Лабораторні критерії важкості крововтрати

І ступінь (легка крововтрата) – Нв - > 100 г/л, гематокрит - > 40%; Еритроцити ->3,5 х 10¹²/л.

ІІ ступінь (крововтрата середньої важкості) – Нв - 80-100 г/л; гематокрит -30- 40%; Еритроцити - 3,5-2,0 х 10¹²/л.

ІІІ ступінь (важка крововтрата) – Нв -< 80 г/л; гематокрит - < 30%); Еритроцити -<2,0х 10¹²/л.

Спеціальні методи діагностики.

Серед спеціальних методів дослідження для діагностики кровотеч найбільш важливими є:

■ діагностичні пункції,

■ ендоскопія,

■ ангіографія,

■ ультразвукове дослідження (УЗД), рентгенівське дослідження, комп'ютерна томографія (КТ), дослідження ядерного магнітного резонансу (ЯМР).

Слід зазначити, що застосовувати їх треба в тих випадках, коли ді агноз кровотечі неясний або потрібно уточнити його характер, що може вплинути на тактику лікування. Якщо ж діагноз ясний і тактика однозначна - потрібно якнайшвидше починати надання допомоги хворому.

Діагностичні пункції застосовуються при ряді прихованих внутрішніх кровотеч. Пункція плевральної порожнини - при підозрі на гемоторакс, пункція суглоба - при підозрі на гемартроз, пункція черевної порожнини (або лапароцентез) - при підозрі на гемоперітонеум, люмбальна пункція - для діагностики внутрішньочерепних крововиливів і гематом, пункція заднього зводу піхви - при підозрі на розрив кісти яєчника або порушену позаматкову вагітність. Пункції можуть використовуватися і для діагностики гематом в м'яких тканинах.

Ендоскопічні методи є основними в діагностиці внутрішніх кровотеч. При кровотечі в просвіт шлунково-кишкового тракту виконується езофагогастродуоденоскопія або колоноскопія. При гематурії - цистоскопія. При гемартрозі - артроскопія. При кровотечі в черевну або грудну порожнину - лапаро-або торакоскопія відповідно.

Ангіографія є досить складним дослідженням і зазвичай застосовується у випадку невеликої крововтрати і неясності про місце і характер пошкодження судини. Так, при заочеревинній гематомі можливе використання аортографії. Існує ряд кровотеч, діагностувати які без ангіографії дуже складно (наприклад, синдром Дельафуа - кровотеча з аневризми артерії в стінці шлунка або дванадцятипалої кишки в її просвіт).

УЗД, рентгенівське дослідження, КТ, МРТ. Всі ці методи дозволяють визначити локалізацію кровотечі, об’єм крововтрати. Так, при наявності гематораксу діагноз можна поставити при оглядовій рентгенографії легенів, гемоперитонеуму - при УЗД органів черевної порожнини, гематоми і крововиливи в порожнину черепа добре діагностуються при ехолокації, КТ, МРТ.

Загальні симптоми

Визначення загальних симптомів при кровотечі дуже важливе. По-перше, це необхідно для діагностики внутрішньої кровотечі, коли стан хворого страждає, а причина цього незрозуміла. По-друге, виявлення загальних симптомів необхідне для оцінки ступеня важкості (об’єму) крововтрати, що вкрай важливо для визначення тактики лікування та характеру терапії.

Класичні ознаки кровотечі:

■ Бліді вологі шкірні покриви.

■ Тахікардія.

■ Зниження артеріального тиску (АТ).

Безумовно, вираженість симптомів залежить від об'єму крововтрати. При більш детальному розгляді клінічну картину кровотечі можна представити таким чином.

 

Скарги пацієнта:

       слабкість,

       запаморочення, особливо при підйомі голови,

       «Темно в очах», «мушки» перед очима,

       відчуття браку повітря,

       неспокій,

       нудота.

При об'єктивному дослідженні:

       бліді шкірні покриви, холодний піт, акроціаноз,

       гіподинамія,

       загальмованість та інші порушення свідомості,

       тахікардія, ниткоподібний пульс, зниження артеріального тиску, задишка, зниження діурезу.

 

 

ЛАБОРАТОРНІ ПОКАЗНИКИ ПРИ КРОВОТЕЧІ

Дослідження лабораторних даних при кровотечі важливе у зв'язку з необхідністю діагностики, визначення об'єму крововтрати, а також для контролю за динамікою стану хворого (зупинилась кровотеча чи продовжується). Оцінюються такі показники:

■ Кількість еритроцитів в периферичної крові. При кровотечі цей показник знижується внаслідок аутогемоділюції. У нормі 4,0-5,0 10¹² .

■ Вміст гемоглобіну в периферичній крові. При кровотечі цей показник знижується внаслідок аутогемоділюції. У нормі 125-160 г / л.

■ Гематокрит - відношення обсягу форменних елементів до об’єму цільної крові. При кровотечі знижується. У нормі 44-47%.

■ Питома вага крові. У практичній медицині визначається рідко. При кровотечі спостерігається її зниження. У нормі 1057-1060 од..

З інших лабораторних показників слід зазначити важливість визначення кількості ретикулоцитів при хронічній крововтраті. Для оцінки стану системи згортання, особливо при масивній крововтраті, необхідне виконання коагулограми.