23. Основні причини конфлікту.

Основні причини конфлікту:

1.розподіл ресурсів (вони завжди обмежені, а претендує на їх використання кілька сторін);

2.різниця у цілях (спеціалізація, конкретизація та дроблення на підрозділи передбачає їх різну стратегічну спрямованість);

3.взаємозалежність у досягненні результату (вимагає співробітництва, хоча, реалізовуючи власні завдання, люди інколи нехтують іншими);

4.різниця в уяві та цінностях (відсутність об’єктивної оцінки ситуації);

5.незадовільні комунікації (відсутність повної та достовірної інформації);

6.Різниця у досвіді та манері поведінки;

7.Різка зміна подій чи умов.

24. Структурні методи вирішення конфліктів.

До структурних методів належать:

1. роз’яснення вимог до змісту роботи (делегування окремим особам чи структурним підрозділам чітко окреслених повноважень для виконання покладених функцій і ознайомлення з відповідністю за їх виконання, оперативне доведення максимуму наявної корисної інформації з цього питання);

2. принцип використання ієрархії (звернення до керівника) при вирішенні конфліктних ситуацій. Ієрархія визначає порядок взаємодії та підпорядкованість, регулює інформаційні потоки і вказує на те, яка особа відповідальна за ухвалення конкретного управлінського рішення;

3. підпорядкування цілей підрозділів загально організаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів, змушує всі ланки, формальні та неформальні групи і окремих осіб сприяти її досягненню;

4. Вплив на поведінку через систему винагород.

25. Міжособистісні способи вирішення конфліктів.

Міжособистісні способи вирішення конфліктів:

1. ухилення – мається на увазі, що людина, передбачаючи наперед загострення ситуації прагне уникати дій, які провокують інцидент. Така роль пасивного спостерігача притаманна особам, які не зацікавлені у змінах, прагнуть уникнути загострення суперечностей;

2. згладжування – тип поведінки, який має багато спільного з попереднім. При цьому не помічаються ознаки майбутнього конфлікту, йде активна профілактика його вияву, ліквідовуються чи завуальовуються суперечності сторін;

3. примус – контроль над ситуацією і регулювання її розвитку. При небажаному напрямі розвитку конфлікту, особа, яка наділена владою і повноваженнями втручається і силовими методами впливає на ситуацію, спрямовує конфлікт у бажане русло;

4. компроміс – тимчасове чи нейтральне вирішення проблеми, що умовно задовольняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті. Суперники йдуть на взаємні поступки, частково приймають точку зору іншої сторони або ж відкладають вирішення питання на майбутнє, залишаючи його відкритим;

5. вирішення конфлікту – найбільш бажаний і радикальний шлях розвитку ситуації. Сторони детально ознайомлюються з аргументацією як «за», так і «проти», йдуть на взаємні поступки, вузлові питання вирішують колективним ухваленням рішень.

26. Стрес та його види.

Стрес – стан, спричинений великими або малими обсягами робіт, необхідністю людей уживатися між собою, конфліктом, невизначеністю ролей, безцільністю існування, відсутністю важливої справи, фізичними, психологічними та іншими факторами.

Існують такі види стресу:

• фізіологічний – зумовлений надмірними фізичними навантаженнями;

• психологічний – зумовлений складними відносинами з іншими людьми;

• інформаційний – зумовлений надлишком, недостатністю чи безсистемністю життєво важливої інформації;

• управлінський – зумовлений високою відповідальністю за рішення, що приймаються, особливо в умовах дефіциту часу;

• емоційний – проявляється в ситуаціях загрози, небезпеки, неочікуваної радості.

27. Типи влади.

Можна виділити 6 головних типів влади:

1.влада примусу;

2.влада, що базується на винагородах;

3.законна (легітимна) влада;

4.експертна влада (влада спеціаліста);

5.еталонна (референтна, харизматична) влада;

6.інформаційна влада.

Влада примусу – це застосування різних форм стягнень до осіб, що допускають порушення встановлених правил, норм і нормативів. Тут використовують такі форми: зауваження, критика наодинці, обговорення на зборах колективу, попередження, догану та інше. Недоліками такої влади є: відсутність довіри між підлеглими та керівництвом, значні витрати на контроль за діями підлеглих, бажання підлеглого помститися керівникові, орієнтація підлеглих на виконання роботи лише в межах встановленого завдання та гальмування розвитку організації.

Влада, що базується на винагородах – цей тип влади передбачає вплив через породження позитивних емоцій, що дає змогу добиватися закріплення і розвитку бажаних або усунення небажаних рис у поведінці підлеглих. Використовується широкий спектр винагород: різні форми доплат до основної ставки, моральне стимулювання, надання можливостей у підвищенні кваліфікації, просування по службі та інше. Недоліком даної влади є те , що з часом цінність звичної винагороди знижується, задоволення від її отримання втрачається.

Законна влада ґрунтується на використанні владних повноважень, які залежать від місця в ієрархії менеджменту, авторитету лідера. Велику роль тут відіграють традиції, зокрема тисячолітня традиція підпорядкування особам, що займають певну посаду. Перевагами законної влади є забезпечення стабільності організації, швидкість та передбачуваність впливу, оскільки виконавець реагує не на певну людину, а на відповідну посаду. Суттєвий недолік – консерватизм, який перешкоджає організації бути гнучкою.

Експертна влада ґрунтується на здійсненні експертизи, за допомогою якої оцінюють інших, їх знання, майстерність, що допомагає досягти успіху, оскільки підлеглі вірять у високий професіоналізм керівника. Недоліками експертної влади є те, що навіть одне помилкове рішення похитне віру підлеглих, а значить, і авторитет керівника, а поява ще одного експерта спричинить конкуренцію за владу.

Еталонна влада полягає у використанні впливу лідера завдяки наявності у нього захоплюючих характеристик і властивостей, які охоче наслідуються підлеглими, які прагнуть бути такими ж, як і лідер. Недоліком такої влади є те, що харизма може бути використана і для негативного впливу на людей.

Інформаційна влада – це влада, результати якої залежать від доступу і контролю над розпорядчою ситуацією про організаційні операції і майбутні плани. Тобто тут підтверджується відомий вислів про те, що той, хто володіє інформацією, володіє владою.