1. Поняття строку та терміну, їх ознаки та значення у цивільному праві.

Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного ста­новища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фак­тор часу в господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулю­вання людської діяльності.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, роз­виваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, що встановлюються у цивільних правовід­носинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної ма­терії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямо­ваного регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визна­чаються передусім правовою нормою. Поняття “строк”, “термін”, “давність”, “своєчасно”, “негайно” та інші, що відображають часо­ві зв'язки, часто входять до змісту правових норм. У ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, вміщені загальні положення про строки і терміни, які стосуються всіх інсти­тутів цивільного права (розділ V книги першої).

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: 1) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; 2) як одна з умов, що ви­значає їх зміст; 3) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.

Строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридич­них фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, зазначаючи закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктив­них прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і стро­ки, які обмежують їх дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв дер­жавної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їх скорочення за угодою сторін (зокрема строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визна­чити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк, передбачений нормативно-технічним документом). Не ви­кликає сумніву вольовий характер строків, що встановлюються са­мими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових та усвідомлених юридичних дій суб'єктів права, строки мають відображення суб'єктивного, але, будучи вста­новленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-право­вих відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Пе­ребіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за пра­вилами, встановленими за волею законодавця.

Серед обставин, що впливають на перебіг строків позовної давно­сті (зупинення, перерва), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або від­повідач (підпункт 4 п. 1 ст. 263 ЦК України); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язальною особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу (ст. 264 ЦК України), то­що. Суд за наявності поважних причин пропущення строку позов­ної давності може поновити цей строк і захистити порушене право (п. 5 ст. 267 ЦК України). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійс­нення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу лю­дей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктив­них прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснен­ня. Змістом строку є дія або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не має сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не мають са­мостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. На­приклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.

В українській правовій термінології поряд з поняттям “строк”, що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття “термін”, з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має обов'язково настати. Тому новий ЦК України окремо визначає строк і термін.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строк — це певний період у ча­сі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов'язані дія чи подія, що має юридичне значення.

Сутнісною характеристикою строку і терміну у цивільному праві є порядок їх обчислення, що ми зараз і з’ясуємо.

Згідно ст. 252 ЦК строк визначається періодом, що обчислюється ро­ками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Дане правило застосовується, якщо інше не встановлено спеціальною нормою, зокрема щодо початку перебігу строку чинності договору (ст.631 ЦК).

Закінчення строку згідно ст.254 ЦК регулюється наступними правилами:

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Цивільний кодекс містить спеціальні норми щодо порядку вчинення дій в останній день строку (ст.255 ЦК)

Зокрема, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

Висновок по першому питанню:

Отже, строки та терміни відіграють важливу роль у здійсненні прав та виконанні обов’язків суб’єктами цивільних правовідносин. При цьому строк і термін має свої властиві тільки їм ознаки, зокрема порядок обчислення, сутність тощо. До того ж при з’ясуванні правової характеристики цих понять у цивільному праві ми визначилися, що їх не можна однозначно характеризувати як дії чи події, хоча за своєю сутністю в більшості випадків для них більш прийнятним є аналогія з відносними подіями. Давайте охарактеризуємо класифікацію строків та термінів з урахуванням напрацювань цивілістів сучасності.