Варіант 10. Перепишіть текст, вставляючи пропущені розділові знаки.

Під осінніми високими зорями затихають оселі і тепер стає чутнішою мова роси напівроздягнених дерев і зчорнілих задуманих соняшників що вже не тягнуться ні до сонця ні до зірок.

Мене все життя ваблять і хвилюють зорі їхня довершена й завжди нова краса і таємнича мінливість і дивовижні розповіді про них. Та й перші спогади мого дитинства починаються з зірок.

І тепер проживши піввіку я згадую далеке вечірнє стависько потемнілі в жалобі трави що завтра стануть сіном велетенські шоломи копиць останній срібний дзвін коси й перший скрип деркача і соняшник вогнища під косарським таганком.

А над усім цим світом де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого ще не затужавілого зерна сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею що стала в чиємусь вікні щоб радісніше жилося добрим людям. От аби й нам узяти одну зірку у свою оселю.

І здається мені що минувши потемнілі вітряки я входжу в синє крайнебо беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон що причаївся в узголов’ї на другому покосі торкається повік і наближає до мене зірки.

Їх стає все більше та більше ось вони закружляли наче золота метелиця я почув їхній шелест їхню музику й поплив на хиткому човнику по химерних ріках сну…

(За М. Стельмахом)

Варіант 11.Перепишіть текст, вставляючи пропущені розділові знаки.

Літо збігло як день і з невлежаного туману вийшов синьоокий золоточубий вересень. Він причепив до свого бриля червоний з вологістю кетяг калини й нитку бабиного літа заглянув до нашої школи завзято вдарив у дзвін та й пішов поміж садами в степи крутити крила вітряків.

Я нетерпляче чекав коли вересень сполохає над селом ранковий сон чи напівсон отим дзвоном що пробивається навіть на хутори. І от над хатами урочисто густо обізвалася мідь вона злякала на позолочених церковних хрестах гайвороння і всюди-всюди порадувала босоноге школярство.

Ні це не дзвін а мої надії бентежно запасмились наді мною і в мені. Вони тепло вихоплюють малого з подвір’я на лебедині крила й несуть через діброви села ріки до того казкового міста де скільки хочеш читай книжок і вчися аж на вчителя.

Ураз усе покращало біля мене і ясени з блакитними тінями й зеленим шумом і нагорблена клуня з чотирма вікнами і скрипливі ворота од яких піде моя дорога і маківки що бринять на городі і навіть ледачі гарбузи що повдягали різнобарвні сорочки та й лежачи вихваляються ними.

А над нами гуде дзвін і вище нього летять лелеки а біля нас шелестять ясени й маківки а під ногами сонце смикає за поводи тіні і все це зветься вересень перший день до школи. (За М. Стельмахом)