Рельєф землі і його зміни в часі
Дві його основні форми рельєфу: гори і рівнини.
Гори за висотою бувають:
низькі — з абсолютною висотою до 1000 м (Кримські);
середні — від 1000 до 2000 м (Карпати, Скандинавські);
високі — вище 2000 м (Кавказ, Гімалаї, Памір, Анди).
Найвищі гори світу — Гімалаї з найвищою вершиною світу Джомолунгма (Еверест) — 8848 м.
Рівнини за висотою поділяються на:
низовини - абсолютна висота їх не перевищує 200 м над рівнем Океану (Причорноморська, Амазонська);
височини - від 200 до 500 м (Придніпровська, Волинська, Подільська);
плоскогір'я - понад 500 м (Середньосибірське, Аравійське).
На карті рівнини позначаються відповідно зеленим, жовтим, коричневим кольорами. Якщо рівнина лежить нижче рівня моря, вона пофарбована на карті в темно-зелений колір (наприклад, Прикаспійська низовина).
За віком гори бувають молоді й старі. Умовно молодими називають гори, процес утворення яких не завершений. Гори, що утворилися раніше цього часу, вважають старими. В основному молоді гори високі. Наприклад, Альпи, Памір, Гімалаї. Та немає правил без винятків. В Україні і Кримські, і Карпати — це невисокі гори, але молоді.
(Гори з округлими вершинами складаються з м'яких гірських порід, тому мають згладжені, м'які обриси гірських хребтів, схожі на хвилі.)
За утворенням гори поділяються на складчасті, вулканічні та складчасто-брилові.
Складчасті гори виникають на краях літосферних плит під час їх зсування, товщі осадових гірських порід зминаються в складки. Складчасті гори, як правило високі, а за віком молоді. Про те, що горотворення в них триває й донині, свідчать численні землетруси та виверження вулканів. Складчасті гори цілими пасмами тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану (Анди, Кордильєри) та півдня Євразії (Альпи, Карпати, Кавказ, Гімалаї).
Коли дія внутрішніх процесів поступово затухає, гори починають активно руйнуватися. Тому давні гори, наприклад Уральські, зовні сильно відрізняються від молодих. Вони значно нижчі й не мають гострих піків, а скоріше схожі на згладжені пагорби. Ці гори виникли близько 300 млн. років тому у кінці палеозойської ери, а згодом поволі руйнувалися й були повністю вирівняні. З активізацією земної кори в кайнозойську еру вони були омолоджені. При цьому поверхня була розбита на окремі блоки. В наслідок стискання плит одні з них були виштовхнуті нагору, інші опустилися. Так виникли складчасто-брилові гори.
Рівнини за утворенням і віком поділяються на:
первинні – утворились внаслідок вікових вертикальних рухів літосфери окремі прибережні ділянки морів та океанів попіднімались (Причорноморська, Західносибірська).
вторинні - утворилися на місці колишніх гір, які зруйнувались за сотні мільйонів років (Східноєвропейська рівнина) або були утворені річковими наносами (Амазонська, Месопотамська, Індо-Гангська).
Рельєф дна Світового океану
Рельєф дна, як і рельєф суходолу, дуже різноманітний: є на ньому підводні гори і підводні рівнини.
У рельєфі дна Океану можна виділити такі частини:
шельф — затоплені прибережні частини материків з глибинами від 0 до 200 м, на карті позначений світло-блакитним кольором;
материковий схил — це поверхня дна від 200 до 2000 м, що стрімко обривається;
ложе Океану — глибинна частина дна.
В ложі Океану виділяють підводні хребти та глибоководні рівнини. Трапляються на ложі Океану й підводні вулкани з плоскими вершинами, а також глибоководні жолоби — довгі, вузькі зниження дна з найбільшими глибинами.
Підводні гори, що лежать на межах літосферних плит, назвали серединно-океанічними хребтами. Ці хребти досягають висоти 2000 м (наприклад, Серединно-Атлантичний). Крім них, в Океані трапляються окремі хребти (хребет Ломоносова в Північному Льодовитому океані).
Коли вершини підводних хребтів виходять на поверхню води, вони утворюють окремі острови або їх групи (Курильські, Японські).
В Океані вулкани трапляються не лише на межах літосферних плит. Оскільки товщина земної кори під океаном невелика, магма пропікає її дуже легко в будь-якому місці.