5.Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення.

Відображення є здатність матеріальних об’єктів, процесів, явищ відтворювати пов’язані з ними об’єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі «слід», відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає форма відображення. Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми.

Найбільш простим матеріальним об’єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення – чутливість.

Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на зовнішній вплив ( поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).

Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Виникнення відчуттів пов’язано з формуванням нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи. Спочатку примітивні нервові клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру – головного мозку.

Відчуття становлять початкову форму психіки тварин. З появою психіки виникає сигнальне, образне відображення дійсності у вигляді ідеальних образів – відчуттів, сприймань, уявлень. Психічна форма відображення дійсності стала біологічною передумовою виникнення людської свідомості. Відображення світу людиною здійснюється через мозок і ті складні нервові механізми, які пов’язують людину з навколишнім світом. Людський мозок має невичерпні можливості. До його складу входить 14 млн. клітин, кожна з яких має 8 тис. контактів із іншими.

Здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилася в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Вирішальними факторами формування свідомості були практична діяльність, колективний спосіб життя та членороздільна мова. Завдяки свідомості людина і виділяє себе з оточуючого середовища, і розуміє свої зв’язки з ним. Свідомість виявляється через мову. Свідомості поза мовою не існує. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: бути засобом спілкування і знаряддям мислення. Мова — це сам процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства.

6.Свідомість не зводиться до психіки людини. Психіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Вона притаманна як тваринам, так і людині. Психіка людини складається з двох компонентів: усвідомлене та неусвідомлене. Вони перебувають у діалектичній взаємодії, причому провідну інтелектуальну роль відіграє свідомість.

Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує.

• До пізнавальної сфери людини також належать увага та пам'ять. Але провідна роль належить понятійному мисленню.

• Емоційну сферу свідомості становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін..), афекти ( лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.

• Мотиваційно – вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб.

Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, інстинкти та запорогові почуття, автоматизми й інтуїція.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.