3. Державний бюджет України та його роль у макроекономічному регулюванні.

Державний бюджет як основний фінансовий план держави – це грошовий вираз кошторису доходів та витрат держави за певний період часу (як правило за рік).

Доходи державного бюджету ще називають фіскальними доходами. В широкому значенні фіскальні доходи – це доходи державної казни, державного бюджету. У вузькому значенні фіскальні доходи – доходи від державних фіскальних монополій (таких як горілчана, винна, тютюнова тощо).	Державні витрати як економічна категорія – це грошові відносини щодо розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів держави з метою фінансування загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку.
До основних джерел фіскальних доходів належать: податки; доходи держави від власної виробничої та інших форм діяльності; платежі за ресурси, які згідно з чинним законодавством належать державі; соціальні та бізнесові трансферти тощо.	Види державний витрат за напрямками використання: витрати на споживання в державному секторі (наприклад, зарплата працівникам державного сектору); державні інвестиції (наприклад, капітальні витрати на будівництво доріг); трансферти приватному сектору (наприклад, виплати у зв’язку із безробіттям); проценти за державними боргами (внутрішніх і зовнішніх позик).
В Україні в період з 1992-2002 рр.: 24,4 до 43,5% ВВП 2009 – 245.309.356,4 тис. грн.	В Україні в період з 1992-2002 рр.: з 26,7 до 52,5% до ВВП 2009 – 247.156.440,7 тис. грн.

За станом державний бюджет буває:

- збалансований (нормальний), коли надходження і витрати бюджету врівноважені;

- дефіцитний, коли витрати перевищують доходи;

- профіцитний, коли доходи перевищують витрати.

Дефіцит бюджету є безпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У протилежному разі він негативно впливає на функціонування грошової, кредитної системи і всієї економіки в цілому. В Україні : дефіцитний бюджет – максимум 13,8% до ВВП в 1992 році, в 2000 і 2002 – профіцитний бюджет (0,4 і 0,7%).

В науковій економічній літературі відомі такі концепції балансування державного бюджету:

1. Концепція щорічного балансування бюджету (рікардіанська). Панувала до ХХ ст. Засади: економічні суб’єкти діють завжди раціонально і адекватно оцінюють як поточні, так і майбутні події; будь-які борги мають бути повернені; приріст боргів держави у поточному періоді обумовлює приріст у майбутньому, оскільки іншого (відмінного від податків) доходу держава не має.

2. Концепція циклічного балансування бюджету. Засади: дефіцити в періоди зменшення обсягів національного виробництва стимулюють сукупний попит, а в період стрімкого збільшення виробництва профіцит стримує зростання сукупного попиту, попереджуючи бум. Вважають, що така політика дає можливість згладити амплітуду циклічних коливань на 30-35%.

3. Концепція функціональних фінансів. Засади: головним завданням держави є стабілізація економіки, а не збалансування бюджету; не слід запобігати державному боргу, якщо чітко працює фінансова система (його можна не повертати, а реінвестувати; можна збільшити грошову масу для зменшення боргового тягаря; можна підвищити податки для збільшення доходів бюджету). Є теоретичною основою фіскальної політики багатьох країн світу.

Державний борг – це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів державних бюджетів.

Державний борг може набувати різних форм.

1). Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють:

• внутрішній борг перед юридичними і фізичними особами власної країни;

• зовнішній борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

2). Залежно від структури боргових зобов’язань виділяють:

• монетизований борг, який складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;

• немонетизований державний борг, який включає заборгованість держави з державних замовлень та надання послуг державним установам, заборгованість держави з виплат заробітної плати бюджетному сектору економіки, заборгованість з виплат соціальних трансфертів (пенсій, стипендій, допомог тощо).

Вплив державного боргу на економіку може бути позитивним і негативним. У фазі зменшення виробництва державні запозичення стимулюють зростання сукупного попиту, збільшують рівень зайнятості та рівень доходів населення, стимулюють економічне зростання, отже позитивно впливають на економіку. Негативні наслідки державного боргу пов’язані з витісненням приватного капіталу з інвестиційного процесу, що обмежує економічне зростання, спричиняє перерозподіл доходів на користь власників облігацій, зменшує обсяг споживчого попиту, збільшенням податків для обслуговування державного боргу, перекладанням відповідальності за погашення боргових зобов’язань держави на майбутні покоління.

Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливо знати на що спрямовуються позичені кошти. Якщо вони використовуються на погашення боргів уряду, небезпека такого боргу значно вища, ніж за умови, що запозичення інвестуються в економічні проекти. Також важливим є співвідношення процентної ставки на обслуговування боргу і приріст обсягу реального ВВП від цих запозичень.

В Україні станом на 2002 рік внутрішній державний борг – 4 010,6 млн.дол.; зовнішній державний борг – 8 082,9 млн.дол.