22.Гетьман і.Мазепа та його роль в українській історії.

Мазепа був досвідченим і спритним політиком. Він добре знав закони польського і російського придворного життя. Європейська освіченість Мазепи, а також служба в Дорошенка і Самойловича - прихильників єдності козацької України, змушували його задумуватися над долею України, що перебувала під царською тиранією. 4 серпня в оточенні російського війська зібралася рада, на яку прийшли лише 2 тисячі козаків. Гетьманом було обрано Мазепу й ухвалено нові українсько-російські договірні умови. Історична роль Мазепи полягає у тому, що усвідомлюючи загрозу централізаторської політики Петра І для існування Української держави, він сміливо підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу України. Вчинок Мазепи надихав нові покоління борців за національне визволення українського народу.

23.Дайте характеристику “Конституції” гетьмана п.Орлика.

Пам'яткою політичної та юридичної думки XVIII ст. стала Конституція Пилипа Орлика "Пакти і Конституція законів і вільностей Війська Запорозького", датована 5 квітня 1710 р. Цей документ окреслив шляхи визвольних змагань кільком наступних поколінням українців. У Конституції Пилипа Орлика вироблено незнані в Європі демократичні засади сучасного життя, затвердила принцип виборності й підзвітності всіх державних посад. Розробив модель вільної і незалежної держави,яку ми досягли в 1991 році .Самостійно досягти незалежності України П.Орлику не вдалося б й він змушений був шукати союзників для того , щоб втілити в життя розроблений законопроект необхідно було відновити державність.

24.Наведіть приклади обмеження козацького самоврядування на Україні у хviiIст.

Поглинання Гетьманщини Російською імперією було довгим і затяжним. Не всі російські правителі XVIII ст. були такими прибічниками централізму, як Петро 1. Потребуючи підтримки у численних війнах із турками, царський уряд ретельно уникав антагонізмів з «малоросами». Проте росіяни послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. Для цього вони застосовували всі звичайні способи імперських політиків. Найулюбленішим із них був принцип «поділяй і володарюй», яким заохочувалися чвари між гетьманами і старшиною. Іншим способом було упокорення старшини під острахом підбурювання проти неї селянства. Кожний прорахунок української адміністрації, кожна скарга простого люду на старшину використовувалися центральним урядом як привід для впровадження адміністративних «покращень». Ці нововведення незмінно супроводжувалися благочестивими деклараціями про те, що в їхній основі лежить монарше піклування про суспільний добробут.

Російська централізаторська політика на Україні передбачала три основних мети: 1) цілком підкорити собі українську верхівку і простий люд; 2) підпорядкувати українське врядування, економіку, культуру; 3) максимально користатися людськими й господарськими ресурсами України. Слід зауважити, що Україна не становила у цьому відношенні винятку, оскільки царський уряд провадив аналогічну політику як в інших сусідніх з імперією землях, так і в самому її центрі.