1. Успішна компенсація почуття неповноцінності є наслідком збігу потягу до вищості із соціальним інтересом.

2. Надкомпенсація означає однобічне пристосування до умов життя внаслідок надмірного розвитку якоїсь однієї риси або здібності.

3. „Вихід у хворобу", при якій людина не може звільнитися від почуття неповноцінності, не може прийти до компенсації „нормальними" засобами і тому виробляє симптоми хвороби, щоб виправдати свою невдачу. Так з'являється невроз.

Отже, індивідуальна психологія А.Адлера заперечує фатальний розвиток особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток підкоряється логіці суспільного життя.

ГОРНІ

Представниця неофрейдизму К. Горні (1885-1952) також виходила із заперечення положень З. Фрейда. Основу суті людини вона вбачала в природженому почутті неспокою. Почуття неспокою породжує бажання позбавитися цього, що лежить в основі мотивації вчинків людини. Все, що людина робить, породжується трансформацією цього почуття.

Згідно з К. Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки (корінна тривога) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать один одному, і тоді може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатися подолати, виробляючи стратегії” поведінки. Цих стратегій три:

• потяг до людей;

• намагання віддалитися від людей, або потяг до незалежності;

• намагання діяти проти людей (агресія).

Названі типи стратегії виступають і передумовою “споконвічного конфлікту”, і захисними механізмами. Захисні механізми виникають як реакція на страх і проявляються у вигляді втечі, наркотизації, придушення або раціоналізації. Ці засоби психологічного захисту породжують чотири “великих неврози” нашого часу:

• невроз прив’язаності – пошуки любові та схвалення за будь-яку ціну;

• невроз влади – гонитва за владою, престижем та володарюванням;

• невроз покори – конформізм;

• невроз ізоляції – втеча від суспільства.

В теорії К. Горні, зважаючи на її спроби соціологізувати фрейдизм, залишаються притаманні останньому суперечності: антагонізм природного і соціального, фатальність існування природженого механізму “корінної тривоги” тощо.

ФРОММ

Довгий час ім'я Еріх Фромм було відоме лише у вузькому колі читачів. Еріх Фромм - видатний мислитель XX сторіччя. Його популярність в усьому світі і вплив його ідей на сучасну свідомість значні. Не тільки психоаналіз, але й інші філософські течії, у тому числі екзистенціалізм, персоналізм, герменевтика, соціобіологія, увібрали в себе духовні надбання і відкриття філософа. Він дав імпульс розвитку гуманістичного мислення нашого століття. Значний його внесок у розвиток сучасної етики. Нарешті, надзвичайно продуктивні ідеї одержала від Фромма політична філософія нашого сторіччя.

Фромм показав, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен складатися в розумінні відносин людини до світу, до інших людей, до природи і до самого себе.

«Будь-яка людина є представником усього людства. Кожний окремий індивід несе в собі характерні риси всього роду людського». «Його індивідуальність обумовлена особливостями людського існування, загальними для всіх людей. Тому розгляд загальної характеристики людства повинний передувати вивченню властивостей людської індивідуальності, вивченню особистості».

«Перша ознака, що відрізняє людське існування від тварини, має негативну характеристику, а саме відносну недостатність інстинктивної регуляції в процесах адаптації до навколишнього світу». «Тварина адаптується до навколишнього світу шляхом зміни самого себе - аутопластично, а не шляхом зміни навколишнього середовища - аллопластично». «Тварина або пристосовується до світу, або гине». «Походження людини тоді можна зв'язати з тим моментом у процесі еволюції, де адаптація за допомогою інстинктів досягла мінімального рівня. Поява людини супроводжувалася появою нових якостей, що відрізняють його від тварин. Це усвідомлення себе як окремої, самостійної істоти, це здатність пам'ятати минуле і передбачати, планувати майбутнє, позначати різні предмети і дії за допомогою знаків і символів; це здатність розумного розуміння і розуміння світу; це його здатність уяви, що дозволяє йому досягти більш глибокого пізнання, чим це можливо на рівні тільки чуттєвого сприйняття».

Отже, що ж Фромм розуміє під поняттям «особистість»?

«Під особистістю я розумію сукупність як успадкованих, так і надбаних психічних якостей, що є характерними для окремо узятого індивіда і які роблять цього окремо узятого індивіда неповторним, унікальним».