14.Рушійні сили розвитку особистості.

Рушійні сили розвитку - протиріччя і інші психологічні феномени, які підштовхують індивіда до розвитку, самовдосконалення.

Особистість розвивається в силу виникнення в її житті внутрішніх протиріч. Вони обумовлюються її відносинами до навколишнього середовища, її успіхами і невдачами, порушеннями рівноваги між індивідом і суспільством(суперечність між внутрішнім і зовнішнім). Але зовнішні протиріччя, які набувають навіть конфліктний характер (наприклад, конфлікти між дитиною і батьками), самі по собі ще не стають рушієм розвитку. Тільки , викликаючи в самому індивіді протилежні тенденції, що вступають між собою в боротьбу, вони стають джерелом його активності, спрямованої на вирішення внутрішнього протиріччя шляхом вироблення нових способів поведінки. Протиріччя вирішуються за допомогою діяльності, яка призводить до утворення нових властивостей і якостей особистості. Одні протиріччя, подолаючись, змінюються іншими. Якщо вони не знаходять свого вирішення, виникають затримки розвитку, кризові явища, а в тих випадках, коли вони відносяться до мотиваційної сфері особистості, і хворобливі її порушення, психоневрози.

Одним з основних внутрішніх протиріч, по-своєму що виявляється на різних етапах розвитку особистості, є розбіжність між виникаючими у неї новими потребами і досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. В суспільних умовах життя особистості перша сторона випереджає другу. У розвитку особистості постійно виникають протиріччя між досягнутим нею рівнем психічного розвитку та образом її життя, займаним місцем у системі суспільних відносин, виконуваними громадськими функціями. Особистість переростає свій спосіб життя, і він відстає від її можливостей, не задовольняє її. Зростаюча особистість прагне до нового положення, новим видам суспільно значущої діяльності (в школі або поза нею) і в реалізації цих прагнень знаходить нові джерела свого розвитку.

Рушійною силою розвитку особистості є й суперечності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Відомо, що деякі настанови, які складаються у ході свідомої діяльності, мають здатність переходити у сферу несвідомого. 

Навчання та виховання сприяють не тільки успішному подоланню виникаючих в житті особистості внутрішніх протиріч, але і їх виникненню. Виховання ставить перед особистістю нові цілі і завдання, які усвідомлюються, приймаються або відкидаються нею, стають (або не стають) цілями і завданнями її власної діяльності. Виникають розбіжності між ними і засобами їх досягнення ,які спонукають її до саморуху. Створюючи оптимальні заходи для цих розбіжностей, навчання і виховання успішно формують нові дії та необхідні для них мотиви, допомагають особистості знаходити відповідні вимогам суспільства і її власним ідеалам форми прояву свого прагнення до самостійності, до самоствердження.

15.Поняття особистості в концепціях Фрейда, Юнга, Фромма, Франкла,а.Адлера та к.Горні

• Фрейд

З.Фрейд (1856-1939) створив одну з найвидатніших теорій особистості. Він був послідовним детерміністом, вважав, що все в душевному житті має свою причину, кожна душевна подія викликається свідомим чи несвідомим наміром і визначається попередніми подіями. Головна його заслуга полягає в тому, що він уперше ввів у науку поняття несвідомого і створив методи роботи з неусвідомлюваними мотивами.

Він виокремив три сфери психічного: свідомість, підсвідомість і несвідоме. Саме в несвідомому знаходяться основні детермінанти особистості — психічна енергія, спонукання та інстинкти. Існує два основні інстинкти: лібідо, або прагнення до сексуального задоволення, та інстинкт агресії і прагнення до смерті. У структурі особистості існує також три компоненти: Воно (Ід), Я (Его), і Над-Я (Супер-Его). Воно- головна і центральна частина особистості майже цілком несвідома. Вона включає психічні форми, які ніколи не були свідомими, і ті, які виявилися неприйнятними для свідомості і були витіснені з неї. Воно не знає цінностей, добра і зла, не знає моралі.

Я, з одного боку, слідує несвідомим інстинктам, а з іншого — підкоряється вимогам реальності. Ця частина особистості відповідає задовільну поведінку, може контролювати і придушувати інстинкти, прагнути до послаблення напруги і підсилення задоволення.

Над Я розвивається з Я слугує місцем, де зберігаються моральні установки, норми поведінки, є суддею і цензором діяльності і думок Я, Мотиви, думки, які не відповідають нормам Супер-Его, витісняються у сферу несвідомого або підсвідомого.

Для того, щоб витіснений матеріал не потрапив до свідомості, Его використовує різні способи захисту, зокрема раціоналізацію, сублімацію, проекцію та уникнення. Его, за 3. Фрейдом, постійно перебуває в конфлікті, поскільки вимоги Ід і Супер-Его несумісні. Тому Его постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують сублімація, проекція, заміщення, витіснення. Це відбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що переміщуються у сферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів, у формі діяльності, найчастіше творчої, яка прийнятна для „цензора".

ЮНГ

За К.Г.Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.

Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщинами. Найбільше значення мають сліди минулого, тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді архетипів — домінант, першородних образів у творчості, снобаченнях (наприклад, образ матері — землі, демона, мудрого старця тощо).

Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими із свідомого. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурними одиницями особистого несвідомого може бути констеляція почуттів, думок та спогадів, що певним чином організовані у так званих „комплексах". Центральну роль серед архетипів К.Г.Юнг відводив архетипу „самості" — потенційному центру особистості на відміну від „Его" („Я") як центру свідомості.

Завдяки психічним функціям - мисленню, інтуїції, почуттям — людина пристосовується до умов життя, але іноді індивід вимушено звертається до нижчого рівня несвідомого, тобто регресує.

К.Г.Юнг створив типологію особистості, котра визначалася не обставинами життя, а природженими її властивостями, в основі яких лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на основні типи — інтровертів та екстравертів, а також додаткові — інтуїтивний, мисленнєвий, емоційний.

АДЛЕР

Проти біологізаторських тенденцій З.Фрейда виступав також його відомий учень А.Адлер (1870-1937), котрий заснував так звану індивідуальну психологію. Він підкреслював, що основне в людині - не її природні інстинкти, а „суспільне почуття", або „почуття спільності". Це почуття природжене, але воно розвивається впродовж життя.

А. Адлер вважав, що структура особистості цілісна, а детермінантою її розвитку є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завжди здійсненний через можливе виникнення почуття неповноцінності. Через те, що нормальна особистість прагне не тільки до власної могутності, а й до блага суспільства, „соціальне почуття" є неминучою компенсацією будь-якої природної слабкості індивідуальних людських існувань. На основі цього були виділені різні види компенсації, що створюють різні „життєві стилі".